02 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/22973/23 пров. № А/857/4806/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.;
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі № 380/22973/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,
суддя у І інстанції Коморний О.І.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 24 січня 2024 року,
ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся в Львівський окружний адміністративний суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі також ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), щодо не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини через сімейні обставини або інші поважні причини;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ), виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно у день звільнення не нарахував та не виплатив одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини через сімейні обставини або інші поважні причини.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20 грудня 1991 року, у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що у ОСОБА_1 наявна вислуга 10 років і більше, проте відсутня підстава для звільнення у вигляді сімейних обставин, визначених переліком Кабінету Міністрів України (звільнення з огляду на те, що обоє з подружжя проходять військову службу і мають дитину віком до 18 років не включене до даного Переліку), у зв'язку з чим підстави для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні відсутні.
Вказує, що в абзаці 2 пункті 2 статті 15 Закону № 2011-XII наявна пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги. Зазначає, що відповідно до витягу із наказу від 14 вересня 2023 року № 724-ОС вислуга років ОСОБА_1 на 14.09.2023 року становить: календарна: 10 років 02 місяці 02 дні; пільгова: 03 роки 01 місяць 21 день; загальна: 13 років 02 місяці 23 дні. Вказує, що позивач прослужив в НОМЕР_2 прикордонному загоні тільки 18 місяців, за цей період йому й була нарахована виплата. Оскільки в статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців» вказано що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Зазначає, що оскільки в НОМЕР_2 прикордонному загоні немає інформації чи позивач отримував одноразову грошову допомогу за попереднім місцем служби, а також чи звертався в суд про виплату йому одноразової грошової допомоги за попереднім місцем служби. ОСОБА_1 не звертався в НОМЕР_2 прикордонний загін про перерахунок йому вихідної допомоги відповідно до його загальної вислуги років, а також не надавав документів що б підтверджували що він не отримував одноразової грошової виплати за попереднім місцем служби. Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі № 380/2297/23, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14.09.2023 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення НОМЕР_2 прикордонного загону, звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 14 вересня 2023 року №724-ОС, за підпунктом «Ґ» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що підтверджується витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 14 вересня 2023 року №724-ОС.
Відповідно до витягу із наказу від 14 вересня 2023 року № 724-ОС вислуга років ОСОБА_1 на 14.09.2023 року становить: календарна: 10 років 02 місяці 02 дні; пільгова: 03 роки 01 місяць 21 день; загальна: 13 років 02 місяці 23 дні.
Із витягу наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 14 вересня 2023 року № 724-ОС про виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення встановлено, що при звільненні з військової служби, ОСОБА_1 , виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за 18 повних календарних місяців служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо невиплати одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач як військовослужбовець, що звільнений з військової служби через сімейні обставини за наявності вислуги років, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, та зазначає наступне:
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вимогами ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах визначені Законом № 2011-ХІІ.
Абзацами 1-4 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених п. 2 - 4 ч. 2 ст. 36 (крім випадків звільнення у зв'язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у п. 1 і 9 ч. 2 ст. 31) Закону України «Про розвідку».
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Матеріалами справи встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом.
Підстави звільнення з військової служби визначені ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Даною правовою нормою розмежовано підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, у мирний час, під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Апелянт звертає увагу на те, що сімейні обставини та інші поважні причини підстави для звільнення під час проведення мобілізації та дії воєнного стану безпосередньо визначені пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ. Разом з тим, для звільнення через сімейні обставини або з інших поважних причин у мирний час такі обставини та поважні причини мають відповідати переліку, визначеному Кабінетом Міністрів України (пп. «ґ» п. 1 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ).
Саме випадок звільнення через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, передбачений як одна із підстав для виплати одноразової грошової допомоги у абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ.
Стаття 15 Закону № 2011-ХІІ випадку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні через сімейні обставини або інші поважні причини без покликань на їх перелік, визначений Кабінетом Міністрів України, не передбачає.
Тобто, з точки зору апелянта, при звільненні за сімейними або іншими поважними причинами військовослужбовець набуває право на виплату одноразової грошової допомоги лише у випадку такого звільнення у мирний час. Оскільки позивач звільнився за сімейними обставинами у період воєнного стану, він не набув права на вказану виплату.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта з наступних міркувань.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України) аналогічний припис закріплений у частині ст. 6 та ч. 1 ст. 242 КАС України.
Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На думку Європейського Суду з прав людини (далі також ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandus рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «С. Г. та інші проти Болгарії» (C. G. and others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39) та від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandus рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32) та від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
Відповідно ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Аналізуючи в межах даної справи положення абз. 1-3 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ через призму поняття «якість закону», як елементу принципу верховенства права та відповідної практики ЄСПЛ, апеляційний суд приходить до висновку, що дана правова норма внаслідок її нечіткого формулювання допускає множинне (неоднозначне) тлумачення.
Так, абз. 3 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ викладений шляхом застосування способу негативного правового регулювання. В даному випадку законодавець чітко передбачив категорії осіб, яким не виплачується одноразова грошова допомога ні за яких умов. Особи, звільнені з військової служби через сімейні обставини, до таких категорій не входять.
В той же час, в абз. 1-2 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ застосовано спосіб позитивного правового регулювання спірних правовідносин та передбачений перелік осіб, яким одноразова грошова допомога виплачується залежно від підстав їх звільнення, з розмежуванням, в залежності від таких підстав, розміру одноразової грошової допомоги.
При цьому, випадки звільнення через сімейні обставини присутні як в абз. 1 так і в абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ.
Разом з тим, абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ до військовослужбовців, звільнених через сімейні обставини, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, віднесено тільки військовослужбовців-жінок, які мають дитину (дітей) віком до 18 років у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу.
Абзац 2 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ визначає більш широке коло звільнених через сімейні обставини військовослужбовців, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, - через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, прямої законодавчої заборони для виплати одноразової грошової допомоги звільненим через сімейні обставини під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану військовослужбовцям абз. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ не містить.
Проте, якщо звільнення військовослужбовців відбулося через сімейні обставини, відмінні від обставини, прямо передбаченої абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ, такі військовослужбовці вправі розраховувати на отримання одноразової грошової допомоги тільки в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Те, що абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ містить відсилання до визначення Кабінетом Міністрів України переліку сімейних обставин або інших поважних причин, не нівелює право військовослужбовця, звільненого через сімейні обставини, які напряму визначені законом, на отримання одноразової грошової допомоги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на положення постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі також Постанова № 413, Перелік сімейних обставин).
Постанова № 413 та затверджений нею Перелік сімейних обстави не містять обмежень щодо застосування у мирний час, під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Постанова № 413 у вступній частині містить загальне покликання на те, що видається відповідно до ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Також слід зауважити, що норми ст. 26 Закону № 2232-ХІІ щодо підстав звільнення під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану зазнавали неодноразових змін.
Зокрема, п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ був доповнений підпунктом «г» в квітні 2022 року на підставі Закону України від 01.04.2022 № 2169-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян».
До цього часу такої підстави як звільнення через сімейні обставини або з інших поважних причин під час проведення мобілізації та воєнного стану Закон № 2232-ХІІ не передбачав.
Тобто норми п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ, якими врегульовано право на отримання одноразової грошової допомоги звільненим з військової служби військовослужбовцям, були законодавчо сформовані раніше внесення змін до ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, які додатково передбачили підстави звільнення за сімейними обставинами під час проведення мобілізації та воєнного стану.
Внаслідок цього виникли неузгодженості, що не усунуті на законодавчому рівні, між зазначеними правовими нормами.
Тому певні неузгодженості в нормах Закону № 2232-ХІІ та Закону № 2011-ХІІ не можуть бути підставою для відмови позивачу у виплаті належної йому одноразової грошової допомоги.
Таким чином, на думку колегії суддів, буквальне та системне тлумачення наведених законодавчих норм свідчить про те, що законодавець не мав наміру свідомо обмежити право на виплату одноразової грошової допомоги особам, звільненим з військової служби через сімейні обставини, які прямо передбачені положеннями ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Крім цього військова частина НОМЕР_1 в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено питання виплати одноразової грошової допомоги позивачу за попереднім місцем служби.
Колегія суддів зазначає, що військовослужбовець набуває права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 14 вересня 2023 року № 724-ОС, відповідно з цього моменту він реалізує своє право на одноразову грошову виплату при звільненні передбачену абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що апелянтом під час розгляду позовної заяви судом першої інстанції не наводились заперечення, які ґрунтувались на доказах виплати одноразової грошової допомоги позивачу за попереднім місцем служби, хоча останній скористався своїм правом на подання відзиву, а отже у колегії суддів є всі підстави стверджувати, що доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Виходячи з обставин справи та відповідних норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, позивач мав законне сподівання на виплату йому передбаченої законом одноразової грошової допомоги у зв'язку з тривалою (понад десять років) військовою службою, а відповідач, безпідставно відмовив йому у такій виплаті, незаконно позбавив позивача належної йому до виплати одноразової грошової допомоги.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі № 380/22973/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 02.07.24