02 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/25498/23 пров. № А/857/5527/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 460/25498/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Друзенко Н.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулась в Рівненський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі також ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач 1), в якому просила суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
протиправними та скасувати рішення від 03.05.2023 №101650004763 щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву від 26.04.2023 з урахуванням висновків Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020 справа №1-5/2018 (746/15) для призначення, із застосуванням віку в 50 років, пенсії за віком на пільгових умовах за роботу із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 з зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 09.09.1988 по 14.05.1991, з 15.05.1991 по 23.07.1991, з 24.07.1991 по 25.09.1991, з 26.09.1991 по 31.12.1998 та пільгового стажу періодів роботи з 24.07.1991 по 25.09.1991, з 26.09.1991 по 31.12.1998 з дати подання заяви, а саме з 26.04.2023.
Позов обґрунтовує тим, що звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Однак, відповідач відмовив у призначенні пільгової пенсії з огляду на те, що позивач не досягнула необхідного віку для призначення пенсії 55 років. ОСОБА_1 вважає таку відмову протиправною, оскільки після досягнення 50 років вона отримала право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», так як рішенням Конституційного Суду від 23.01.2020 № 1-р/2020 визначено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. Крім того, зазначає, що пенсійний орган протиправно не зарахував до страхового стажу періоди роботи з 09.09.1988 по 14.05.1991, з 15.05.1991 по 23.07.1991, з 24.07.1991 по 25.09.1991, з 26.09.1991 по 31.12.1998 та до пільгового стажу періоди роботи з 24.07.1991 по 25.09.1991, з 26.09.1991 по 31.12.1998. Зауважує, що подавала відповідачу необхідні докази належності їй трудової книжки у зв'язку з зміною прізвища, які відповідач не взяв до уваги. Звертає увагу, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Вказує, що місце роботи - м.Артемівськ Перевальського району Луганської області є тимчасово окупованою територією України, а тому не має можливості отримати ні уточнюючу довідку про стаж роботи, ні довідку про підтвердження пільгового стажу за списком №2 на необхідності якого наголошує відповідач у спірному рішенні. За наведеного, вважає рішення №101650004763 від 03.05.2023 протиправним та просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі також ГУ ПФУ у Київській області, відповідач 2) в якості другого відповідача у справі №460/25498/23.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 03.05.2023 №101650004763 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.04.2023 про призначення з 26.04.2023 пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020 справа №1-5/2018 (746/15) для призначення, із застосуванням віку в 50 років, пенсії за віком на пільгових умовах, із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 09.09.1988 по 14.05.1991, з 15.05.1991 по 23.07.1991, з 24.07.1991 по 25.09.1991, з 26.09.1991 по 31.12.1998 та періодів роботи з 24.07.1991 по 25.09.1991, з 26.09.1991 по 31.12.1998 - до пільгового стажу за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем 1 подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги апелянт обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норми матеріального права, що привело до порушення в свою чергу норми процесуального права. Зазначає, що до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки виправлено прізвище заявниці і не завірено належним чином, відсутні відповідні документи про зміну прізвища, і відповідно ОСОБА_1 складає 20 років 11 місяців 04 дні, з необхідних 25 років страхового стажу.
Вказує, що відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу надаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій, або їх правонаступників. Пільговий стаж ОСОБА_1 не підтверджено, оскільки відсутня довідка про пільговий стаж роботи.
Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася 26.04.2023 за фактичним місцем проживання м.Обухів Київської області до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області області прийняло рішення від 03.05.2023 №101650004763 про відмову в призначенні пільгової пенсії на підставі пункту другого частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», через відсутність необхідного пільгового та загального стажу.
У вказаному рішенні зазначено, що пенсійний вік визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №2) становить 55 років. Вказано, що вік заявниці 51 рік 7 місяців 14 днів. Необхідний страховий стаж становить не менше 25 років, страховий стаж особи становить 20 років 11 місяців 4 дні. Необхідний пільговий стаж за Списком №2 становить 10 років, пільговий стаж особи не підтверджено, оскільки відсутня довідка про пільговий стаж роботи. Вказано, що не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки виправлено прізвище заявниці і не завірено належним чином, відсутні відповідні документи про зміну прізвища.
Відповідно до записів трудової книжка НОМЕР_1 від 09.09.1988, зокрема, що стосується спірних періодів роботи на підприємстві «Шахта им.Артема производственного обьединения Ворошиловградуголь, перейменоване в «Годударственное открытое акционерное общество «Шахта имени Артема» Дочернее предприятие Государственной холдинговой компании «Луганскуголь» (мовою оригіналу) позивач працювала:
- з 09.09.1988 по 14.05.1991 вихователем;
- з 15.05.1991 по 23.07.1991 учнем машиніста конвеєра 1 розряду;
- з 24.07.1991 по 25.09.1991 учнем лампівниці 1 розряду;
- з 26.09.1991 по 31.12.1998 лампівницею 2 розряду.
У трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 09.09.1988 зазначені наступні прізвища: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Чеботарьова (з урахуванням того, що трудова книжка заповнена російською мовою).
Не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пільгової пенсії, позивач звернулась до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що пунктом першим резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015. Суд першої інстанції вказав, що пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.». Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем 1 протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 віковий ценз для жінок збільшено з 45 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України Про Конституційний Суд України судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
В рішенні про відмову у призначенні пенсії від 03.05.2023 № 101650004763 відповідач 1 зазначив, що пенсійний вік, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 55 років, а вік заявниці становить 51 рік 07 місяців 14 днів, якого відповідно не достатньо для призначення пенсії.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Колегія суддів зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі Щокін проти України Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubioprotributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Колегія суддів зазначає, що обрані відповідачем 1 у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач 1 віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а відтак підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, колегія суддів робить висновок про те, що позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.»б» ст.13 Закону № 1788-ХІІ, тобто при досягненні 50 років.
Щодо покликань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в апеляційній скарзі на відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності (з 09.09.1988 по 14.05.1991, з 15.05.1991 по 23.07.1991, з 24.07.1991 по 25.09.1991, з 26.09.1991 по 31.12.1998) згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки виправлено прізвище заявниці і не завірено належним чином, відсутні відповідні документи про зміну прізвища, колегія суддв зазначає наступне.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 зі мінами).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 встановлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (індивідуальні відомості про застраховану особу).
Відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Аналізуючи наведені норм, апеляційний суд зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тобто, у разі якщо у трудовій книжці наявні усі необхідні записи підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається.
Щодо не зарахування відповідачем 1 періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки виправлено прізвище заявниці і не завірено належним чином, відсутні відповідні документи про зміну прізвища, колегія суддів зазначає наступне.
З копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 вбачається, що вона містить записи щодо трудової діяльності позивачки з 09.09.1988 по 14.05.1991, з 15.05.1991 по 23.07.1991, з 24.07.1991 по 25.09.1991, з 26.09.1991 по 31.12.1998.
Спірні періоди трудової діяльності позивача підтверджується записами у такій трудовій книжці, у якій зазначені її прізвища: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Чеботарьова (з урахуванням того, що трудова книжка заповнена російською мовою).
Колегія суддів звертає увагу, що у такій трудовій книжці зроблені відповідні записи на підставі яких змінено прізвище.
Матеріалами справи підтверджено належність трудової книжки НОМЕР_1 від 09.09.1988 - ОСОБА_1 , зокрема свідоцтвом про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 від 14.09.1971, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00039628721 від 11.05.2023 (прізвище до державної реєстрації шлюбу ОСОБА_2 , після - ОСОБА_4 ), витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00029443923 від 04.02.2021 (з ОСОБА_2 на ОСОБА_6 ), свідоцтвом від 11.05.2023 серії НОМЕР_3 про розірвання шлюбу 05.10.2011 (зміна прізвища з ОСОБА_3 на ОСОБА_6 ).
Під час спірних періодів роботи позивача та зміни прізвища, діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі - Інструкція №58).
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (пункт 1.1 Інструкції №58).
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до пункту 2.2. Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах. Відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача вказаного у його трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок (відсутність на титульному аркуші дати народження, дати видачі трудової книжки, підписів власника та особи, відповідальної за видачу трудової книжки).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів робить висновок про наявність підстав для зарахування до страхового стажу періоди трудової діяльності ОСОБА_1 з 09.09.1988 по 14.05.1991, з 15.05.1991 по 23.07.1991, з 24.07.1991 по 25.09.1991, з 26.09.1991 по 31.12.1998, згідно трудової книжки НОМЕР_1 .
Крім цього, в рішенні про відмову у призначенні пенсії від 03.05.2023 № 101650004763 відповідач 1 зазначив, що однією з причин відмови у призначенні пенсії позивачки є відсутність пільгового стажу на роботах із шкідливими та важкими умовами праці за Списком № 2, оскільки відсутня довідка про пільговий стаж роботи.
Колегія суддів зазначає, що посади позивача (лампівник 2 розряду та учень лампівника 1 розряду) відносились до Списку №2 виробництв, цехів, професій і посад на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці і в гарячих цехах, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994 ( Розділ І, пункт 1 «Відкриті гірничі роботи і роботи на поверхні», підпункт а, код 2010100а-13357).
Колегія суддів звертає увагу, що відомості про роботу позивача в якості лампівника за спірний період містяться в її трудовій книжці, яка, в свою чергу є основним документом підтвердження трудового стажу робітника.
У спірному рішенні відповідач 1 всупереч приписам чинного законодавства не надав оцінку записам у трудовій книжці, обмежившись покликанням на відсутність довідки про підтвердження наявного пільгового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
В силу пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
А відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Особливості підтвердження стажу роботи окремих категорій працівників визначені у пункті 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993.
Так, зазначеним пунктом передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Абзацом сьомим даного пункту визначено, що у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на територіях, зазначених в абзаці другому пункту 18 цього Порядку (тобто розміщуються (розміщувалися) на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, в районі проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а також на територіях територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають/перебували в тимчасовій окупації, оточенні), стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступ-ника, а також у разі знищення архівів у зв'язку з воєнними (бойовими) діями підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи, а також до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінфіном.
Із матеріалів справи, а саме з даних трудової книжки позивача слідує, що записи про спірні періоди роботи, займану нею посаду/професію містять покликання на відповідні накази про прийом на роботу, звільнення і переведення, а тому повністю відповідають вимогам законодавства.
При цьому колегія суддів зазначає, що надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організації або їх правонаступників або інших документів на підтвердження пільгового стажу, потрібно виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.07.2018 у справі № 235/1112/17.
Окрім цього, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а.
Отже, відсутність уточнюючих довідок про пільговий стаж роботи підприємств, не може бути підставою для відмови їй у реалізації наявного у неї права на пенсійне забезпечення.
Таким чином, апеляційний суд робить висновок, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, і трудова книжка позивача оформлена належним чином, відповідач 1 протиправно не врахував періоди роботи позивача з 24.07.1991 по 25.09.1991 та з 26.09.1991 по 31.12.1998 на почадах лампівник 2 розряду та учень лампівника 1 розряду, до її пільгового стажу.
Крім цого, колегія суддів звертає увагу, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставин, запропонувати позивачеві надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за роботу із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 та про наявність підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи з 09.09.1988 по 14.05.1991, з 15.05.1991 по 23.07.1991, з 24.07.1991 по 25.09.1991, з 26.09.1991 по 31.12.1998 та до пільгового стажу періодів роботи з 24.07.1991 по 25.09.1991, з 26.09.1991 по 31.12.1998.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Так, у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 460/25498/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 02.07.24