Справа № 510/832/24
Провадження № 2/510/1051/24
18.06.24 р. Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;
-за участю секретаря Арабаджи Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -
Відповідач ОСОБА_2 про судові засідання, які призначалися на 17.05.2024р., 12.06.2024р., 18.06.2024р., був повідомлений в порядку ч.11 ст. 128 ЦПК України, яка передбачає, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, однак, до суду не явився, відзиву на позов не надав, причини його неявки суду невідомі.
Позивачка на задоволенні позову наполягала, просила про розгляд справи без її участі.
В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія довідки КП «Ренійське БТІ» від 12.04.2024р. №45 про належність квартири відповідачу; копія договору купівлі-продажу квартири від 08.04.1992р. №1335; копія технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 ; копія кваліфікаційного сертифікату від 21.11.2022р.; копія звіту експерта від 18.04.2024р. про проведення незалежної оцінки вартості квартири; копія договору №1271 від 15.09.2021р. про надання послуг з поводження з побутовими відходами; копія договору №3330 від 10.03.2020р. про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08.04.1992р. №1335 відповідачу належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 . У 2008 р. між позивачкою та ОСОБА_2 була досягнута домовленість про дарування належної йому квартири АДРЕСА_1 , сторони досягли усної домовленості щодо дарування, письмово вони цей договір не оформлювали. Тоді ж позивачка прийняла у дар від відповідача квартиру, а відповідач передав нерухомість у дарування, документи на квартиру (які були в нього в наявності). У майбутньому відповідач пообіцяв позивачці засвідчити договір дарування нерухомості в нотаріальному порядку. Після вчинення правочину позивачка розпорядилась щодо догляду за придбаною квартирою, зробила там ремонт, сплачує всі необхідні комунальні платежі. З метою нотаріального засвідчення правочину позивачка неодноразово зверталась до відповідача, однак ОСОБА_2 від посвідчення договору ухилявся, на прохання позивачки про зустріч не реагує, мотивуючи нестачею вільного часу, матеріальними труднощами та ін. Незважаючи на це, з 2008р. відповідач у спірній квартирі не з'являвся, його речей там немає, будь-яких вимог або претензій до позивачки він не пред'являв. В даний час позивачці невідомо, де мешкає відповідач, будь-яка інформація про нього в неї відсутня, можливо він виїхав за межі держави.
Отже, з 2008р. квартира цілком перейшла у володіння та розпорядження позивачки, вона утримує її, розпоряджається доглядом за нею, зв'язатися із відповідачем будь-яким чином в даний час неможливо.
Незважаючи на це, позивачка фактично, відкрито володіє нерухомістю в цілому, стежить за її технічним станом, сплачує за утримання комунальні послуги - з 2008р. і до теперішнього часу, вона користується вищевказаною нерухомістю, яка весь цей час не витребувалася із володіння позивачки відповідачем. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що має право на вищевказану квартиру з підстав ст. 344 ЦК України, а саме за набувальною давністю.
Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки її доводи знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.
Оскільки щодо позовних вимог, обставин справи сторони не заперечують, визнають їх, суд вважає, що факти, які обґрунтовують заявлені вимоги і мають значення для справи встановлені, у зв'язку із чим немає необхідності у підтвердженні їх доказами засобом дослідження показань свідків.
Як було встановлено судом, позивачка у справі у 2008р. досягла домовленості із відповідачем щодо дарування їй квартири. Договір дарування у письмовому порядку вона із відповідачем не укладала, однак всі документи на квартиру останній їй передав, саму нерухомість також.
У 2008р. відповідач виїхав зі спірної житлоплощі, питання про утримання відповідної нерухомості перейшло до позивачки, участі у сплаті комунальних послуг та квартплати відповідач не приймає. Вже більше 15 років позивачка утримує квартиру, доглядає за її технічним станом та сплачує всі належні платежі. Будь-яких домовленостей із відповідачем щодо розподілу витрат, пов'язаних із утриманням квартири, немає.
Виходячи із ситуації, що склалася в даній справі, вбачаються підстави для визнання за позивачкою права власності на квартиру в порядку набувальної давності.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Згідно із ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
За ч. 1, 3 ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо
інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Як виходить з доводів позивачки, з 2008р. по теперішній час вона безперервно, відкрито володіє квартирою, сплачує всі належні платежі, як власник нерухомості, розпоряджається нею, проводить ремонти, використовує її за цільовим призначенням та ін. За весь час володіння позивачкою квартирою відповідач не пред'являв до неї жодних вимог про витребування нерухомості (грошової компенсації), документів на неї, не брав участі в утриманні квартири та не ніс витрат по сплаті належних платежів. На момент розгляду справи в суді відповідач до судового засідання не явився, відзиву на позов не надав.
Таким чином, суд встановив, що володіння позивачкою квартирою (що належить відповідачу) є добросовісним, правомірним, відкритим (позивачка, вважаючи себе власником квартири, сплачувала комунальні платежі за її утримання, розпоряджається житлом та ін.) та безперервним. Таким чином, суд вважає, що квартира цілком з законних підстав перейшла у володіння та користування ОСОБА_1 , внаслідок чого остання набула право власності на неї за набувальною давністю.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З урахуванням викладених позивачкою та досліджених у судовому засіданні обставин, суд вважає можливим задовольнити її вимоги щодо визнання за нею права власності на майно за набувальною давністю.
Керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 128, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 15, 328, 344, 397 ЦК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за набувальною давністю право власності на:
квартиру АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Суддя Вячеслав ДУДНИК