Справа № 640/14007/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П.
01 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Грибан І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління ДПС у Київській області та ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.02.2020 №0096539-5005-1021, №0096540-5005-1021, №0096542-5005-1021.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваних рішень, оскільки об'єкти нерухомого майна, щодо яких було здійснено донарахування, не є об'єктом оподаткування, оскільки використовуються в промисловості та виробництві сільськогосподарської продукції. Також позивачем зазначено, що заклад громадського харчування, загальною площею 3504,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до ДК 018-2000 не є будівлею, а відтак не є об'єктом оподаткування.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 25.02.2020 № 0096540-5005-1021; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що сама по собі специфікація об'єкта оподаткування - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Також, не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем подано апеляційну скаргу. Апелянт наполягає на тому, що об'єкти нерухомого майна, щодо яких було здійснено донарахування, не є об'єктом оподаткування, оскільки використовуються в промисловості та виробництві сільськогосподарської продукції. Також позивачем зазначено, що заклад громадського харчування, загальною площею 3504,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до ДК 018-2000 не є будівлею, а відтак не є об'єктом оподаткування.
Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності позивача перебувають об'єкти нежитлової нерухомості:
єдиний майновий комплекс загальною площею 14292 кв. метрів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.05.2016);
майновий комплекс загальною площею 4381,2 кв. метрів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.11.2016);
нежитловий будинок (літ. А) - заклад громадського харчування загальною площею 3504,4 кв. метрів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.07.2013).
З огляду на наявність права власності позивача на зазначені об'єкти, 25.02.2020 ГУ ДПС у Київській області було сформовано податкові повідомлення- рішення по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2019 рік: №0096539-5005-1021 на суму 178 921,55 грн., №0096540-5005-1021 на суму 54 848,24 грн., №0096542-5005-1021 на суму 219 357,92 грн.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до наданих позивачем документів, цілісний майновий комплекс загальною площею 4381,2 кв. метрів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , і за використання якого позивачу нараховано податковим органом податок на нерухоме майно, є будівлею промисловості та використовується для виготовлення цегли, а тому позивачка звільняється від сплати вказаного податку.
Колегія суддів не може не погодитись з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Законом України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до статті 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 ПК України ).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп.266.3.2 п.266.3 ст. 266 Податкового кодексу України).
Отже, норми ПК України пов'язують обов'язок сплати особою податку на нерухоме майно з фактом виникненням права власності на таке майно.
З огляду на вищезазначені норми чинного законодавства, позивач, як власник об'єктів нерухомості, є платником податку.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з довідки виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 11.06.2020 № 196, цілісний майновий комплекс загальною площею 4381,2 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , щодо якого позивачеві донараховано 54848,24 грн за 2019 рік є будівлею промисловості та використовується для виготовлення цегли.
Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування, зокрема, будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
При цьому, відповідачем не було спростовано належність вищезазначеного приміщення до будівель промисловості.
Крім того, судом першої інстанції враховано, що в рішеннях Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.02.2020 у справі № 640/16236/19, від 30.11.2021 у справі № 640/21909/21 вже досліджувалось питання правомірності нарахування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, саме щодо вище зазначеного об'єкту нерухомості позивача.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення- рішення №0096540-5005-1021 є необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0096539-5005-1021, яким позивачу визначено податкове зобов'язання в сумі 178921,55 грн за 2019 рік, колегія суддів зазначає наступне.
Підставою для прийняття вищезазначеного оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стала наявність у позивача права власності на єдиний майновий комплекс загальною площею 14292 кв. метрів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.05.2016.
Посилання представника апелянта на звільнення ОСОБА_1 від сплати податку на нерухоме майно за вказаний комплекс спростовуються наступними правовими нормами, які визначені податковим законодавством.
Так, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23 листопада 2018 року №2628-VIII), не є об'єктом оподаткування, зокрема, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.
Згідно з підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 235 Податкового кодексу України - сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Разом з тим, позивачем не надано суду належних доказів, що остання є сільськогосподарським товаровиробником, займається виробництвом продукції, має відповідний статус та здійснює операції з її постачання, тощо.
Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги наданий позивачем договір про надання послуг по прийманню, зберіганню та відпуску зернових культур від 02.01.2019, як належний доказ того, що позивач являється товаровиробником, позаяк з договору вбачається, що позивач є виключно зберігачем зернових культур.
Отже, виключення законодавцем з кола об'єктів оподаткування будівель та споруд пов'язано з обов'язковою умовою наявності відповідного статусу саме у власника цих будівель, а не цільового призначення та фактичного використання майна.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що податковим органом було законно та обґрунтовано прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0096539-5005-1021.
Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0096542-5005-1021, яким позивачу визначено податкові зобов'язання в сумі 219357,92 грн за 2019 рік, колегія судів зазначає наступне.
За доводами позивача, підпункт 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає вичерпний перелік об'єктів нежитлової нерухомості, в якому ключовим словом є слово «будівлі».
Так, відповідно до підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Згідно зазначеного класифікатора будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устатковання, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.
Позивач стверджує, що заклад громадського харчування загальною площею 3504,4 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.07.2013), відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, не належать до будівель і тому не є об'єктом оподаткування.
Суд не погоджується із зазначеним трактуванням приписів Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 та зазначає наступне.
Згідно пункту 2 Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 за кодом 1230 визначаються будівлі торгівельні, до яких включаються у тому числі й підприємства та установи громадського харчування (їдальні, кафе, закусочні тощо).
Матеріали справи не містять доказів того, що заклад громадського харчування загальною площею 3504,4 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не є об'єктом оподаткування у відповідності до приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а відтак податкове повідомлення-рішення №0096542-5005-1021 є обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню.
Судовою колегією враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що інші доводи апелянтів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційні скарги залишаються без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Київській області та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року в частині - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан