П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/27308/23
Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М. Дата і місце ухвалення: 13.05.2024р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року по справі за адміністративним позовом приватного підприємства «ГЕЛІОС-ВАН» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, -
В жовтні 2023 року приватне підприємство «ГЕЛІОС-ВАН» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000479/2 від 06.07.2023р., визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/000969 від 06.07.2023р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на виконання укладеного з фірмою ARC INTERNATIONAL MIDDLE EAST LLC зовнішньоекономічного договору (контракту) №AIME/01-2016 від 24.11.2015р. в липні 2023 року ним було імпортовано на митну територію України товар (посуд столовий), який задекларовано за основним методом визначення вартості товарів - за ціною договору. На підтвердження визначеної митної вартості надані відповідні підтверджуючі документи. Однак, митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000479/2 від 06.07.2023р., яким обрано резервний метод визначення митної вартості. Таке рішення та картку відмови №UA500500/2023/000969 від 06.07.2023р. ПП «ГЕЛІОС-ВАН» вважає незаконними та зазначає, що у всіх наданих Митниці документах всі числові значення зазначені однаково та немає жодних невідповідностей та розбіжностей між ними. Згідно п.4.1 зовнішньоекономічного договору №AIME/01-2016 від 24.11.2015р. ціна імпортованого позивачем товару вже включає в себе вартість упаковки, жодних витрат на пакування понесено не було, а тому ці складові не підлягають додаванню з метою визначення митної вартості товару. В підтвердження понесення витрат на транспортування товару підприємством надано митному органу довідку про транспортні витрати №43 від 23.06.2023р. Чинним законодавством не встановлено типової форми довідки про транспортні витрати та не встановлено її обов'язкових реквізитів.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2024р. позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000479/2 від 06.07.2023р.
Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/000969 від 06.07.2023р.
Стягнуто з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь ПП «ГЕЛІОС-ВАН» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2147,20 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Одеська митниця подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не повне з'ясування обставин справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення від 13.05.2024р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ПП «ГЕЛІОС-ВАН».
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що в п.33 спірного рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000479/2 від 06.07.2023р. митним органом наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, а також визначені джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості. Зокрема, у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо вартості упаковки або вартості пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних з пакуванням; до митного оформлення надано довідку про транспортні витрати та платіжне доручення, в яких не зазначені витрати на завантаження та розвантаження товару під час його транспортування.
Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідача на розбіжності в наданих до митного оформлення документах, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також на ненадання декларантом додатково витребуваних митницею документів.
Не погоджується апелянт і з обґрунтованістю висновку суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Одеської митниці на користь ПП «ГЕЛІОС-ВАН» 4000,00 грн. витрат на правничу допомогу. Зазначає, що гонорар представника позивача у відповідному розмірі є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співмірності, становить надмірний тягар для відповідача.
ПП «ГЕЛІОС-ВАН» подало письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу Одеської митниці залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач стверджує, що ним надано Митниці всі документи, які містять числові значення щодо ціни товару та підтверджують митну вартість товару відповідно до діючого законодавства. Судом першої інстанції правильно встановлено, що з наданих до митного оформлення документів вбачається відсутність додаткових витрат на упаковку чи використання пакувальних матеріалів, а тому ці витрати не є складовими митної вартості та не підлягають додаванню товариством з метою визначення митної вартості. Що ж до вартості навантаження товару, то пунктом 4.1 Контракту визначено, що ціни на товар встановлюються в доларах США та включають вартість упаковки, маркування, тари та навантаження.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 24.11.2015р. між Компанією ARC INTERNATIONAL MIDDLE EAST LLC та ПП «ГЕЛІОС-ВАН» укладено контракт №AIME/01-2016, відповідно до умов якого продавець - ARC INTERNATIONAL MIDDLE EAST LLC зобов'язується продати, а покупець ПП «ГЕЛІОС-ВАН» оплатити та прийняти товар виробництва ARC INTERNATIONAL MIDDLE EAST LLC згідно номенклатури, у кількості та за цінами, вказаними в інвойсі та/або в специфікаціях.
Пунктом 3.1 Контракту визначено, що відгрузка товару здійснюється на умовах FОВ. Умови поставки FОВ Дубаї.
Пунктом 2.2 вказаного Контракту встановлено, що якість товару та упаковки повинна відповідати стандартам якості продавця.
Відповідно до п. 4.1 Контракту ціни на товар, які постачаються на виконання умов вказаного контракту, встановлюються у доларах США та включають вартість упаковки, маркування, тари та навантаження.
На виконання умов вказаного Контракту в липні 2023 року ПП «ГЕЛІОС-ВАН» імпортувало на митну територію України товар - посуд столовий. З метою митного оформлення товарів позивачем 05.07.2023р. подано електронну митну декларацію №23UA500500023099U0, у якій митну вартість товарів, що імпортуються, визначено за основним методом - за ціною контракту.
Для підтвердження митної вартості товару декларант надав наступні документи: пакувальний лист від 30.05.2023р.; рахунок-проформу №20049104 від 12.05.2023р.; рахунок-фактуру (iнвойс) №29048653 від 30.05.2023р.; домашній коносамент №227504616 від 08.06.2023р.; автотранспортну накладну від 04.07.2023р.; сертифiкат про походження товару №3112977 від 05.06.2023р.; банківські платіжні документи, що стосуються товару №38 від 19.05.2023р. та №47 від 07.06.2023р.; рахунки-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №019577 від 23.06.2023р. та №019578 від 23.06.2023р.; довідку про транспортні витрати №43 від 23.06.2023р.; зовнішньоекономічний договір (контракт) №AIME/01-2016 від 24.11.2015р.; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №15 від 15.11.2022р., №4 від 26.12.2017р., №5 від 20.10.2018р., №6 від 01.12.2018р., №7 від 01.09.2019р., №9 від 25.01.2020р.; договір (контракт) про перевезення №0905-Т/20 від 11.12.2020р.; акт зважування від 05.07.2023р.; копію митної декларації країни відправлення №201-06916610-23 від 30.05.2023р.
Під час здійснення Одеською митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності. Декларанта повідомлено про необхідність надання додаткових документів, а саме: виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; каталоги, специфікації фірми виробника товару.
Декларантом додатково надано прайс-лист, оборотно-сальдову відомість, банківську виписку з рахунку та переклад інвойсу.
Одеською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000479/2 від 06.07.2023р., яким митну вартість оцінюваних товарів визначено за резервним методом. У графі 33 вказаного рішення зазначено, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, зокрема:
1) відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
2) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.2012р. №599 до зазначених документів можуть належати: - рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; - калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Проте, до митного оформлення надано лише довідку про транспортні витрати та платіжне доручення, в яких не зазначені витрати на завантаження вантажу та розвантаження товарів під час транспортування.
З метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС та встановлено, що рівень митної вартості подібних товарів у максимально наближений до митного оформлення час з урахуванням вагових характеристик є більшим та становить: товар №1 - 2,21 дол.США/кг (МД №UA500500/2022/39983 від 01.11.2022р.), ніж заявлено декларантом та становить 1,5798 дол. США/кг.; товар №2 - 2,04 дол.США/кг (МД №UA100100/2023/425405 від 06.03.2023р.), ніж заявлено декларантом та становить 1,8398 дол. США/кг.; товар №3 - 2,21 дол.США/кг (МД №UA500500/2022/39983 від 01.11.2022р.), ніж заявлено декларантом та становить 1,7974 дол. США/кг.
Також, Одеська митниця склала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/000969 від 06.07.2023р.
Поставлений товар було випущено у вільний обіг за результатом сплати позивачем різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, відповідно до розділу X Митного кодексу України.
Не погоджуючись із правомірністю прийнятих Одеською митницею рішення про коригування митної вартості товарів та карткою відмови ПП «ГЕЛІОС-ВАН» оскаржило їх в судовому порядку.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.77 КАС України покладено обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не доведено, що заявлений ПП «ГЕЛІОС-ВАН» метод визначення митної вартості товару документально не підтверджено або надані позивачем документи містять розбіжності, які впливають на правильність визначення митної вартості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.
Як встановлено ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
За правилами ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначено ч.2 ст.53 МК України.
Відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначений положеннями даної статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 МК України).
Як встановлено ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно ч.4 ст.54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, серед іншого, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 6 статті 54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч.1 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
З наведеного вбачається, що митний орган, лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару. Проте, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
При цьому, в розумінні наведених статей МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у ч.2 ст.53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В свою чергу, не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної ПП «ГЕЛІОС-ВАН» митної вартості товару, заявленому у спірному випадку до декларування, Одеська митниця у п.33 спірного рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000479/2 від 06.07.2023р. посилається на те, що у наданих до митного оформлення документах відсутня інформація щодо такої складової митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість таких посилань митного органу, оскільки, як слідує зі змісту п.п. в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України, така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, додається до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, лише у випадку, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
За умовами пункту п.4 Контракту №AIME/01-2016 від 24.11.2015р. ціна товару включає вартість упаковки, маркування, тари та навантаження.
Тобто, умовами Контракту передбачено покладення таких витрат як пакування, пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних з пакуванням саме на постачальника товару та при поставці товару витрати з упаковки та пакування включено до вартості товару.
На користь висновку суду про те, що вартість пакування увійшла до митної вартості товару свідчать відомості графи 37 митної декларації №23UA500500023099U0, де зазначено «ZZ00» (тара не зворотна та вартість входить у ціну товару).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з поданих до митного оформлення документів вбачається відсутність додаткових витрат на упаковку чи використання пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із упакуванням (упаковка включена у ціну товару), а відтак такі витрати не є складовими митної вартості та не підлягають додатковому підтвердженню.
Що ж до посилань митного органу на те, що до митного оформлення в підтвердження витрат на транспортування надано довідку про транспортні витрати та платіжне доручення, в яких не зазначені витрати на завантаження вантажу та розвантаження товарів під час транспортування, то колегія суддів зазначає наступне.
Як вже зазначалося, на підтвердження такої складової митної вартості, як витрати на транспортування товарів, декларантом надано Митниці автотранспортну накладну від 04.07.2023р., рахунки-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №019577 від 23.06.2023р. та №019578 від 23.06.2023р., довідку про транспортні витрати №43 від 23.06.2023р., договір (контракт) про перевезення №0905-Т/20 від 11.12.2020р. Наданими ПП «ГЕЛІОС-ВАН» доказами підтверджується, що позивачем були понесені транспортні витрати на загальну суму 104 695,90 грн. Вказана сума була додана до вартості товару та задекларована позивачем, що вбачається з відомостей ЕМД.
Вартість навантаження увійшла до ціни товару у відповідності до умов п. 4.1 Контракту.
До того ж, поставка товару здійснювалася на умов FOB, за якими у порту відвантаження продавець зобов'язаний за свій рахунок здійснити завантаження товару на борт зазначеного покупцем судна.
Що ж до витрат на розвантаження товару, то, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідачем до суду не надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що за межами митного кордону України під час доставки товару позивача здійснювалось його розвантаження.
А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані уповноваженою особою позивача для митного оформлення товару документи відповідають вимогам ч.2 ст.53 МК України, у повній мірі ідентифікують оцінюваний товар, не містять розбіжностей щодо даних, які підлягають обчисленню при визначені саме митної вартості товару та підтверджують ціну товару, яка сплачена позивачем за ціною, вказаною в контракті (інвойсах, специфікації).
Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначення за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
Колегія суддів відхиляє як безпідставні, посилання апелянта на те, що в Єдиній автоматизованій інформаційній системі (ЄАІС) наявна інформація про те, що рівень митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є більшим, оскільки: отримана з бази даних ЄАІС ДМСУ інформація про вантажні митні декларації, на які митний орган посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за яку відповідну партію товару було дійсно імпортовано до України, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України; що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) не було оскаржене до суду та скасоване судом. Матеріали справи таких доказів не містять.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 20 вересня 2023 року по справі №815/5783/17.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості та картка відмови є протиправними і підлягають скасуванню. Позивачем надано усі передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують митну вартість товарів, що ввозяться, та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору шляхом застосування першого методу.
Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги Одеської митниці та скасування рішення від 13.05.2024р. колегія суддів не вбачає.
Надаючи правову оцінку посиланням апелянта на необґрунтованість стягнення з Одеської митниці на користь ПП «ГЕЛІОС-ВАН» 4000,00 грн. витрат на правничу допомогу колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При зверненні з даним позовом до суду ПП «ГЕЛІОС-ВАН» просило стягнути на його користь з Одеської митниці 12 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, в підтвердження понесення яких надало суду: договір про надання правової допомоги №24 від 21.10.2021р., укладений між ПП «ГЕЛІОС-ВАН» та Адвокатським об'єднанням «Едвайзерс»; додаткову угоду до вказаного договору від 26.07.2023р. №36; рахунок на оплату №130 від 03.10.2023р.; платіжну інструкцію №418 від 04.10.2023р.; акт прийому-передачі наданих послуг від 08.11.2023р.
Суд першої інстанції погодився з доводами позивача про документальне підтвердження понесення ним витрат на правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн. Однак, врахувавши доводи Одеської митниці про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат з складністю справи та виконаними адвокатом роботами, дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з відповідача на користь позивача 4000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
У постановах Верховного Суду від 28.04.2023р. по справі №640/8003/20, від 25.05.2023р. по справі №440/7120/20, від 20.06.2023р. по справі №280/5922/21 викладено правову позицію, згідно якої визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення на користь позивача понесених останнім витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн., оскільки, на думку суду, таке відшкодування є справедливим і обґрунтованим, а також співмірним зі складністю справи та витраченим адвокатом часом.
До того ж, стягнення витрат у заявленому розмірі не становить надмірний тягар для відповідача.
Варто зазначити, що апелянт, заявляючи про те, що розмір гонорару адвоката з урахуванням категорії справи та витраченого часу адвокатом є завищеним, не надав жодного доказу у підтвердження вказаної позиції та належним чином її не обґрунтував.
Колегія суддів наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019р. по справі №826/841/17.
Фактично доводи апеляційної скарги Одеської митниці зводяться лише до того, що позивачем не доведено співмірність понесених витрат з критеріями, визначеними частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Однак, частиною 6 статті 134 КАС України, передбачено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, за наявності підстав, якими апелянт у даній справі обґрунтовує свої вимоги, суд тільки може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, що має місце у спірних правовідносинах, а не відмовляти у їх стягненні.
За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для висновку про не правильний розподіл судом першої інстанції судових витрат у даній справі.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 02 липня 2024 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук