П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/1119/24
Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В. Місце ухвалення рішення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Ступакової І.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Відповідача №155350013084 від 06.10.2022 року;
- визнати дії відповідача стосовно здійснення ним розрахунку суми поточної пенсії Позивачці у розмірі визначеному не на дату нарахування до виплати поновленої пенсії та здійснення розрахунку суми боргу за період з 10.12.2021 по сьогоднішній день без обов'язкового врахування автоматичного перерахунку на момент її виплати;
- зобов'язати відповідача здійснити розрахунок та виплату пенсії позивачки з урахуванням автоматичних перерахунків індексації та/або масових перерахунків пенсії та надбавок до пенсії, відповідно до ст.27, 28 та ч.2, 3 ст. 42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону 1058-IV та відповідно до - “Постанови КМУ № 251” та “Постанови КМУ № 124”, в редакції дійсної на момент нарахування/фактичної виплати пенсії позивачці за винятком сплачених сум в тому числі суму недоотриманої пенсії з 10.12.2021 року та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що пенсія Позивача призначена до 2011 року, то мінімальний розмір його пенсії - непрацюючим особам, які досягли 65-річного віку, при страховому стажі для чоловіків 25 років, для жінок 20 років встановлюється - з 01.01.2024 по теперішній час в розмірі 2840 грн. Проте, відповідач нарахував пенсію по інвалідності Позивачки з 10.12.2021 по довічно в сумі 1049,00 грн., замість 2840 грн., що не відповідає положенням законодавства вказаного, дійсного на момент здійснення нарахування суми пенсії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії в твердому розмірі, яка не підлягає масовим перерахункам.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області яка полягає у нездійсненні перерахунків пенсії ОСОБА_1 відповідно до статей 28, 42 Закону України № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунки пенсії ОСОБА_1 починаючи з 10.12.2021 року відповідно до статей 28, 42 Закону України № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та здійснити виплати перерахованих сум пенсії із урахуванням виплачених сум, та із нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до частини другої статті 46 Закону України № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що пенсію поновлено на підставі рішення суду, то враховуючи межі зобов'язань, розмір пенсії поновлено у розмірі визначеному на час припинення її виплати і вона не підлягає проведенню перерахунків. Вказує, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.06.2022 року по справі № 420/5059/22 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області розглянути заяву про поновлення пенсій відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.08.2023 року по справі № 420/15303/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) виплату пенсії по інвалідності з дати припинення її виплати - 30.09.2015 року, та здійснити виплату недоотриманих сум пенсії, з урахуванням вже виплачених сум.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.08.2023 року по справі №420/15303/23 ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії з 30.09.2015 року відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у розмірі 1049,00 грн.
Пенсію обчислено з урахуванням стажу роботи - 37 років 1 місяць 20 днів.
Таким чином, з огляду на оскаржуване рішення, позивачеві призначено пенсію за рішенням суду у сталому розмірі, який не передбачає змін.
Не погодившись з перерахунком, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що з дня призначення пенсії позивач користується усіма правами на підвищення та перерахунок пенсії згідно вимог Закону України №1058-IV, будь-яких обмежень його прав, як пенсіонера, якому призначено виплату пенсії за рішенням суду наведеним Законом не встановлено, а перерахунок пенсії позивача мав бути здійснений автоматично за матеріалами пенсійної справи, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а тому прийшов до висновку що відповідачем допущені протиправні дії щодо невиплати позивачу пенсії за віком у законодавчо встановлених розмірах, з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії за віком, тож позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
При цьому вказав, що враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що оскільки не проведення виплати пенсії позивачу у належному розмірі відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, то виплати перерахованої пенсії мають проводитися без обмеження будь-яким строком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до частини другої статті 46 Закону 1058-IV.
Вказав, що вимоги в частині перерахунку пенсії із урахуванням ст. 27, пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 та від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році" є передчасними та задоволенню не підлягають.
Водночас зазначив, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із тим, що пенсійний орган призначив позивачеві пенсію у фіксованому розмірі та протиправно не здійснював перерахунки пенсії позивача відповідно до приписів статей 28, 42 Закону № 1058-ІV, тому суд на даному етапі відновлює право позивача на проведення перерахунків його пенсії, а от визначати, які саме перерахунки з дати призначення пенсії мають бути проведені є компетенцією відповідача.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058- IV (далі Закон №1058-IV у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 1 Закону №1058-IV мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Статтею 7 Закону №1058-IV передбачено, що загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - підприємців; права на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування осіб, які відповідно до цього Закону не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); солідарності та субсидування в солідарній системі; фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; спрямування частини страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом; гласності, прозорості та доступності діяльності Пенсійного фонду; обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; цільового та ефективного використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; відповідальності суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 Закон №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За приписами частин 2, 3 ст. 28 Закону №1058-IV (у редакції станом на дату призначення позивачеві пенсії) з 1 січня 2018 року для осіб, які досягли віку 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі 40 відсотків мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, але не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено абзацом першим частини першої цієї статті, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі, пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Приписами частини 2,3 статті 42 Закону № 1058, для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір, дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону. Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
З 1 січня 2016 року у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а також у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування). Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму/мінімальної заробітної плати. Пенсіонерам, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), після звільнення з роботи або припинення такої діяльності пенсія перераховується з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність/мінімальної заробітної плати, визначених законом на дату звільнення з роботи або припинення такої діяльності.
Отже, з дня призначення пенсії позивач користується усіма правами на підвищення та перерахунок пенсії згідно вимог Закону України №1058-IV, будь-яких обмежень його прав, як пенсіонера, якому призначено виплату пенсії за рішенням суду наведеним Законом не встановлено.
Таким чином, з системного аналізу матеріалів справи суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що перерахунок пенсії позивача мав бути здійснений автоматично за матеріалами пенсійної справи, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
З матеріалів справи вбачається, що пенсія позивача з 10.12.2021 року за рішенням суду призначена у твердому розмірі довічно, що свідчить про порушення права позивача на належний розрахунок пенсії та подальшого підвищення її розміру відповідно до приписів статей 28, 42 Закону № 1058-ІV.
Крім того, Законами України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік передбачається зростання прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, що свідчить про протиправність нездійснення відповідних перерахунків пенсії позивача.
При цьому, виконання вимог закону, в тому числі, щодо проведення підвищення та перерахунку пенсій є обов'язком відповідача.
Відтак, відповідачем допущені протиправні дії щодо невиплати позивачу пенсії по інвалідності у законодавчо встановлених розмірах, з урахуванням збільшення розмірів мінімальної пенсії по інвалідності, тож позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Колегія суддів зазначає, що на підставі принципу рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат, передбаченого статтею 7 Закону №1058-IV, положення діючого законодавства, стосовно поновлення пенсії, її розміру та проведення перерахунків, мають застосовуватися до позивача, який проживає за кордоном, таким же чином, як вони застосовуються до застрахованих осіб, які проживають в Україні.
Водночас, ГУПФУ всупереч вказаним нормам законодавства не було проведено перерахунок пенсії позивача з урахуванням підвищень, індексації, передбачених Законом №1058-ІV. Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач протиправно обчислив пенсію позивача в розмірі, визначеному на дату припинення виплати пенсії без її подальшого перерахунку за нормами пенсійного законодавства, чинного на час настання такого права.
Щодо доводів апелянта, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем, то колегія суддів зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
65. Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідстаавними.
Що стосується доводів апелянта про необґрунтованість стягнення з відповідача судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість часткового задоволення позовних вимог судом першої інстанції, вірним є висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача судового збору.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р., заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 02 липня 2024 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова