П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/3403/24
Перша інстанція: суддя Стефанов С.О.,
повний текст судового рішення
складено 08.04.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати НОМЕР_1 комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 31.03.2020 року по 23.01.2024 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100;
- зобов'язати 297 комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.08.2023 року у справі №420/13638/23 відповідачем проведено повний розрахунок при звільненні з військової служби, а саме 23.01.2024 року та виплачено заборгованість з індексації грошового забезпечення у сумі 14506,84 грн.. З огляду на несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.03.2020 року по 23.01.2024 року та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 31.03.2020 року по 22.01.2024 року у розмірі 38243,03 грн..
Зобов'язано 297 комендатуру охорони та обслуговування м.Одеси нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 23.01.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/13638/23.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Міністерства оборони України, яка з 01.01.2020 року знаходиться на фінансовому забезпеченні в 297 комендатури охорони та обслуговування м. Одеси (далі відповідач) та відповідно до Витягу з наказу №74 від 31.03.2020 року позивача визнано таким, що справи та посаду здав та виключений зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення.
При цьому, за період з 01.01.2016 року по 01.12.2018 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
23.01.2024 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована друга частина індексації грошового забезпечення на виконання рішення Одеського оружного адміністративного суду по справі №420/13638/23 у розмірі 14506,84 грн..
Позивач вважає, що в даному випадку мав місце факт порушення відповідачем прав та інтересів позивача в частині несвоєчасного отримання належних до виплати позивачу грошових сум при звільненні, а тому період з 31.03.2020 року по 23.01.2024 року вважає періодом затримки розрахунку з ним при звільненні із військової служби. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Окрім того, позивач вважає за необхідне стягнути на його користь з відповідача втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звільнення позивача зі служби відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку. З огляду на це, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 року у справі №240/11214/19, від 24.12.2020 року у справі №340/401/20, від 05.08.2020 року у справі №826/20350/16, від 15.07.2020 року у справі №824/144/16-а, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18, від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16.
Викладене спростовує доводи апеляційної скарги відповідача щодо помилковості застосування до спірних правовідносин ст.116, ст.117 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Конституційний Суд України у рішеннях від 13.05.1997 року №1-зп, від 09.02.1999 року №1-рп/99, від 05.04.2001 року №3-рп/2001, від 13.02.2012 року №6-рп/2012 виклав висновки щодо тлумачення закріпленого у ст.58 Конституції України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Виходячи з цього, колегія суддів вважає, що вирішення позовної вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід здійснювати на підставі ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022 року.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу 31.03.2020 року, а лише 23.01.2024 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Вирішуючи питання про застосування статей 116, 117 КЗпП України, Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 року у справі 480/3105/19 зазначив, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо) і такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини 1 статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться на підставі положень Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно, розмір середньої заробітної плати позивача за період затримки розрахунку слід розраховувати шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів в періоді такої затримки.
Зі встановленого вище вбачається, що відповідач 23.01.2024 року повністю виконав рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/13638/23 в частині виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.12.2018 року у загальній сумі 38341,15 грн., згідно розрахунково-платіжної відомості №281 від 21.12.2023 року.
Кількість календарних днів у період з 31.03.2020 року по 22.01.2024 року становить 1393 дні.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, середньоденна заробітна плата позивача становила 793,46 грн. (грошове забезпечення позивача за лютий 2020 року складає 23803,75 грн. + грошове забезпечення позивача за березень 2020 року 23803,75 грн.) / 60 (лютий 2020 року та березень 2020 року). Отже, середнє грошове забезпечення за час затримки виплат (1393) становить 1105289,78 грн. (1393 днів х 793,46 грн. = 1105289,78 грн.).
Колегія суддів також враховує, що відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23.12.2020 року у справі №825/1732/17, від 23.09.2021 року у справі №340/1405/20, від 18.11.2021 року у справі №200/5415/20-а, від 05.10.2022 року у справі №640/17872/19 тощо.
Враховуючи критерії, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, у контексті обставин цієї справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні підлягає виплаті позивачу у сумі 38243,03 грн..
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, судова колегія зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі - Порядок - №159).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
За змістом пунктів 2, 3 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території У країни і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
У пункті 4 Порядку №159 закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Так, згідно із абзацом 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 року у справі №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 року у справі №803/203/17.
Так, Верховний Суд, розглядаючи справу №240/11882/19, в постанові від 15.10.2020 року вказав, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 12.01.2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 12.01.2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 року по справі №620/7687/21 підтримав вищевказану позицію.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов'язання 297 комендатуру охорони та обслуговування м.Одеси нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу 297 комендатури охорони та обслуговування м.Одеси - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька