28 червня 2024 року м. Дніпросправа № 280/9538/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року в адміністративній справі №280/9538/23 (головуючий суддя першої інстанції Семененко М.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
Позивач 13.11.2023 року звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-20311-13 від 13.11.2020 року в розмірі 35588,74 грн.;
- стягнути з ГУ ДПС у Запорізькій області на її користь судові витрати, у тому числі, витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн..
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірною вимогою позивачу нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі також єдиний внесок, ЄСВ) як фізичній особі-підприємцю. Проте, з 06.10.2009 року позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, але фактично підприємницьку діяльність не здійснювала та не отримувала доходів від провадження підприємницької діяльності. При цьому, в період з 1998 року по жовтень 2022 рік позивач була працевлаштована і єдиний внесок за неї сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Зазначене виключає обов'язок позивача нараховувати та сплачувати єдиний внесок як фізичній особі-підприємцю та свідчить про протиправність оскаржуваної вимоги.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду 09 січня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 листопада 2020 року №Ф-20311-13, винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн..
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування всіх обставин, які мають значення для справи. Скаржник вказує, що позивач як фізична особа-підприємець є платником єдиного внеску, а обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється в тому числі на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. В період з 11.07.1995 року по 29.10.2012 року позивач перебувала на обліку як фізична особа-підприємець та мала обов'язок зі сплати єдиного соціального внеску. Скаржник вказує, що позивачем не надано доказів сплати роботодавцем єдиного внеску за позивача, а також відсутні будь-які правові підстави для звільнення позивача від сплати єдиного внеску, а відтак оскаржувана вимога є правомірною.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подала, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 (а.с.10-11).
Відповідач - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим
Судом першої інстанції сформовано запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ОСОБА_2 , податковий номер НОМЕР_1 , та отримано відповідь, з якої вбачається, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявний запис про включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним, дата державної реєстрації 11.07.1995, номер запису в реєстрі 21031750000072567, дата запису в реєстрі 29.10.2012 (а.с.41 зв.).
13.11.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20311-13, відповідно до якої станом на 31.10.2020 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати єдиного внеску становить 35588,74 грн..
Згідно відомостей з інтегрованої картки платника податків спірна вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного внеску, який сплачується фізичними особами-підприємцями та особами, які проводять незалежну професійну діяльність, а саме:
- зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн. (за 2017 рік);
- зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн. (І квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. (IV квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн. (І квартал 2019 року);
- зі строком сплати 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року);
- зі строком сплати 21.10.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року);
- зі строком сплати 20.01.2020 в сумі 2 754,18 грн. (IV квартал 2019 року).
- зі строком сплати 21.04.2020 в сумі 2 078,12 грн. (січень-лютий 2020 року);
- зі строком сплати 20.07.2020 в сумі 1 039,06 грн. (червень 2020 року);
- зі строком сплати 19.10.2020 в сумі 3 117,18 грн. (ІІІ квартал 2020 року).
У відповідь на заяву позивача від 09.10.2023 року, листом від 19.10.2023 №10229/5/08-01-13-05-09 відповідачем повідомлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20311-13 від 13.11.2020 року направлена на адресу позивача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та не була отримана позивачем, повернулась до контролюючого органу з причин «за закінченням встановленого терміну зберігання». Також відповідачем надано завірену копію корінця вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Вважаючи податкову вимогу необґрунтованою, позивач оскаржила її до суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач у період з 2017 року по ІІІ квартал 2020 року не мала статусу фізичної особи-підприємця та, відповідно, не мала обов'язку зі сплати єдиного внеску за таким статусом, а тому відповідач безпідставно нарахував позивачу недоїмку зі сплати єдиного внеску згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20311-13 від 13.11.2020 року, у зв'язку з чим таки вимога є протиправною та підлягає скасуванню.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту - Закон №2464).
Згідно до статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пункт 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Абзацом 1 частини 5 статті 8 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами частини 4 статті 25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (далі по тексту - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацу 3 та/або 4 пункту 3 розділу VI Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пп.1, 2 п.1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у пп.3, 4, 6 п.1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом 1 п.4 р.VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Суд зазначає, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
Відповідно до вимог Закону №2464 за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, у позовній заяві зазначено, та з цим погодився суд першої інстанції, що у період 2017 рік - 3 квартал 2020 року за позивача був сплачений єдиний внесок в розмірі не менше мінімального страхового внеску її роботодавцями, а тому позивач є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник.
В апеляційній скарзі відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем за вказаний період ще й як фізичною особою-підприємцем. Свою позицію податковий орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період була зареєстрована як фізична особа-підприємець, а відсутність у неї доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464 зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.
Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, апеляційний суд виходить з наступного.
Дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.
Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).
Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідь на запит суду першої інстанції до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ОСОБА_2 , податковий номер НОМЕР_1 , надано витяг, в якому наявний запис про включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію Омєлічкіної ЮО. вважається недійсним, дата державної реєстрації 11.07.1995 року, номер запису в реєстрі 21031750000072567, дата запису в реєстрі 29.10.2012 року (а.с.41).
Доказів протилежного, а також доказів отримання позивачем будь-яких доходів від провадження підприємницької діяльності у спірний період скаржником не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Крім того, ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.06.2024 року витребувано у ГУ ПФУ в Запорізькій області відомості з реєстру застрахованих осіб про нарахування та сплату єдиного соціального внеску за застраховану особу - позивача.
Згідно наданих пенсійним органом форми ОК-5, ОК-7 ОСОБА_1 у спірний період остання працювала у ФОП ОСОБА_3 та за неї сплачувались відповідні внески, що також підтверджується і трудовим договором між позивачем та ФОП ОСОБА_3 від 08.12.2009 року (а.с.19-20, 80-84).
Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
При цьому, суд касаційної інстанції зауважив, що з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Таким чином, тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (але господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, встановлене законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків менша мінімального страхового внеску, цей період зараховується до страхового стажу пропорційно сумі сплаченого ЄСВ.
На підставі викладеного вище, апеляційний суд дійшов висновку, що роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за нього, як страхувальник, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті у цей період внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19; від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18; від 03.04.2020 року у справі № 140/642/19.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо вимог скаржника про відмову у відшкодуванні витрат позивача на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, колегія суддів зазначає про таке.
У позовній заяві позивачем було заявлено вимогу про стягнення на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано достатньо належним чином оформлених документів.
Разом з тим, дослідивши надані документи, суд першої інстанції, враховуючи спімірність заявлених витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи та обсягом наданих послуг, а також фактичний обсяг виконаної адвокатом роботи, якість та обсяг підготовлених адвокатом матеріалів, складність питань, які були предметом судового розгляду, дійшов висновку, що обґрунтованими та достатніми є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн., з чим погоджується колегія суддів.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність вимоги про сплату боргу від 13.11.2020 №Ф-20311-13 в розмірі 35588,74 грн..
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року в адміністративній справі №280/9538/23 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року в адміністративній справі №280/9538/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко