02 липня 2024 р. Справа № 520/19719/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., м. Харків, повний текст складено 07.05.24 у справі № 520/19719/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року, яке набрало законної сили, зокрема, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати до пенсії згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 за №713; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести з 01.07.2021 нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 за №713, з урахуванням раніше виплачених сум.
08.04.2024 Головний державний виконавець Східного міжрегіонального управляння Міністерства юстиції ОСОБА_2 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, в якій просила суд вирішити питання про зміну способу та порядку виконання рішення у справі № 520/19719/23, прийнятого Харківським окружним адміністративним судом, шляхом його зміни на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 різницю в пенсії у розмірі 61388,90 грн.
Заява обґрунтована тим, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 73788657 з примусового виконання виконавчого листа № 520/197919/23 від 09.01.2024, виданого Харківським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести з 01.07.2021 нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 за №713, з урахуванням раніше виплачених сум. 10.01.2024, керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України “Про виконавче провадження”, державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 10.01.2024, керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, державним виконавцем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. 14.02.2024 до відділу надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому зазначено таке: «Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області добровільно виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 у справі № 520/19719/23. На виконання зазначеного рішення суду ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з 01.07.2021 та встановлено щомісячну доплату у розмірі 2000 гривень відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 за № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб. За результатом перерахунку нараховано різницю в пенсiї за період з 01.07.2021 по 31.01.2024 у розмірі 61388 гривень 90 копійок. Виплату різниці в пенсiї, нараховану за період з 01.07.2021 по 31.01.2024 у розмірі 61388,90 грн, буде проведено за наявності виділення коштів на цю мету з Державного бюджету України. З 01.02.2024 пенсія виплачується з урахуванням рішення суду». 15.02.2024, керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100,00 грн та зобов'язано виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. 21.03.2024, керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено повторну постанову про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. Отже, заявник зазначив, що з тексту листа Боржника вбачається факт невиконання рішення у повному обсязі та наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасне виконання рішення або роблять його неможливим.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року заяву Головного державного виконавця Східного міжрегіонального управляння Міністерства юстиції Жданової Олени Віталіївни про зміну способу і порядку виконання рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 (далі також - позивач) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 та прийняти рішення, яким задовольнити заяву державного виконавця про зміну способу виконання судового рішення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач звертає увагу, що Харківський окружний адміністративний суд задовольнив заяву державного виконавця у справі № 520/24137/21 у подібних правовідносинах, з огляду на що вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у такому судовому рішенні і під час вирішення питання про зміну способу та порядку виконання рішення у справі № 520/19719/23.
Інші учасники справи правом на висловлення свого ставлення до апеляційної скарги не скористалися.
Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 та від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі №140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі також - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною третьою статті 33 Закон №1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до частин першої, третьої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, установлених законом), - установити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України колегія суддів робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.
Як убачається з матеріалів справи, Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2021 та встановлено щомісячну доплату у розмірі 2000 гривень відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 за №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій громадян". За результатами перерахунку нараховано різницю в пенсії за період з 01.07.2021 по 31.01.2024 у розмірі 61388 гривень 90 копійок. З 01.02.2024 пенсія виплачується з урахуванням рішення суду. Також у листі від 07.02.2024 за № 2000-0309-8/22253 відповідач указав, що виплата різниці в пенсії, нарахована за період з 01.07.2021 по 31.01.2024 у розмірі 61388,90 грн, буде проведена за наявності виділення коштів на цю мету з Державного бюджету України.
За змістом заяви від 08.04.2024 про зміну способу і порядку виконання судового рішення у такій не наведено конкретних обставини, що унеможливлюють виконання судового рішення у справі № 520/19719/23, не вказано, які обставини ускладнюють виконання рішення суду, враховуючи, що боржник - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, не відмовляється виконувати рішення суду та на виконання рішення суду проведено перерахунок пенсії позивача з 01.07.2021 та встановлено щомісячну доплату у розмірі 2000 гривень відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 за №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій громадян". Окрім того, боржник визначив суму заборгованості по пенсії перед позивачем у розмірі 61388,90 грн.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що здійснене відповідачем нарахування пенсії позивачу, сума якої не виплачена, не є обставиною, що вказує на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надає достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості по пенсії і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень, певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 у справі №520/19719/23 має зобов'язальний характер та судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не розраховувалася заборгованість з пенсії позивача.
Оскільки розрахунок належної позивачу заборгованості по пенсії судом не здійснювався, то зміна способу виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 у справі №520/19719/23 із зобов'язання нарахувати та виплати ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн з 01.07.2021 на стягнення конкретної суми цієї заборгованості з визначенням певного періоду, фактично призведе до зміни рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішення питань, що не були предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано такий правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.
Отже, оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої щомісячної суддівської винагороди з надбавкою за вислугу років не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив державний виконавець, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі № 520/19719/23, встановлення способу виконання рішення суду шляхом, який обраний заявником, фактично змінить рішення суду у зв'язку зі зміною обраного способу захисту прав позивача.
З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, колегія суддів уважає безпідставними аргументи державного виконавця, наведені в його заяві, про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у справі № 520/19719/23.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.
Також колегія суддів звертає увагу, що КАС України передбачені додаткові процесуальні механізми, які спрямовані на гарантування реалізації положень статті 129-1 Конституції України, згідно з якими судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у порядку статей 382, 383 КАС України.
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 липня 2023 року у справі № 420/6671/18.
Отже, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме статті 378 КАС України, при розгляді заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що Харківський окружний адміністративний суд задовольнив заяву державного виконавця у справі № 520/24137/21 у подібних правовідносинах, не можуть бути ураховані колегією суддів, оскільки в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України ураховуються висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не у рішеннях (постановах) судів першої (апеляційної) інстанції.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведені положення процесуального законодавства та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу у справі слід залишити без змін.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 у справі № 520/19719/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк