27 червня 2024 року № 380/16931/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати нарахувати та виплатити грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно витягу з наказу від 23.06.2023 №151 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення встановлено, однак при звільненні з військової служби, їй протиправно не була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25.07.2023 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, - передано для розгляду за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
Матеріали справи отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді Колесніковій І.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 адміністративну справу №380/16931/23 прийнято до провадження та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у письмовому відзиві на позов вказав, що згідно телеграми Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України №423/1615 від 28.03.2023 року (міститься в матеріалах справи) військовослужбовець жінка під час дії особливого періоду яка не висловила бажання продовжувати військову службу та звільняється відповідно до абзацу восьмого підпункту «г» підпункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або з інших поважних причин), ця підстава на співпадає з умовою виплати грошової допомоги відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому такий військовослужбовець не має права на виплату грошової допомоги.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що 23.06.2023 відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №151, з 23.06.2023 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 , механіка відділення спеціального зв'язку інформаційного - телекомунікаційного центру (Командування Сил логістики ЗС України), звільнену з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини: двоє військовослужбовців які виховують дітей віком до 18 років) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Однак при звільнення позивачу відповідач не виплатив позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік вислуги на військовій службі, тому вона звернулась до відповідача із рапортом щодо виплати такої одноразової грошової допомоги при звільненні.
Листом від 28.06.2023 №2806/02 відповідач відмовив позивачу у виплаті їй одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік вислуги на військовій службі, посилаючись на телеграму Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України №423/1615 від 28.03.2023 року.
Вважаючи вказані таку відмову відповідача протиправною позивач звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що приписами частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі-Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції станом на 06.11.2015), особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Аналогічну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовців - жінок у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років встановлено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
При цьому, вичерпний перелік підстав для невиплати вищезазначеної одноразової грошової допомоги визначено у абзаці третьому пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХП, згідно якого, права на виплату одноразової грошової допомоги позбавляються військовослужбовці при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених пунктами 2-4 частини другої статті 36 (крім випадків звільнення у зв'язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31) Закону України «Про розвідку».
Згідно частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Аналогія закону полягає у застосуванні судом норми правової або норм, що регулюють відносини, подібні до тих, які є предметом розгляду в межах конкретного правового спору. Необхідність застосування аналогії закону пов'язана з тим, що навіть найрозвиненіше законодавство об'єктивно не здатне заздалегідь унормувати всі нетипові ситуації, які потребуватимуть правового реагування. Суд зазначає, що в даній ситуації відсутній відповідний нормативно-правовий акт, норми якого безпосередньо повинні були б регулювати зазначені правовідносини. Однак відсутність конкретних правових норм, які можна було б застосувати до даного правового спору, не означає відсутності необхідності цей спір вирішувати та прийняти в результаті такого вирішення відповідне рішення. Суд зазначає, що спір, який розглядається, вимагає правового вирішення, має правові наслідки, а отже, повинен бути вирішений через ухвалення відповідного рішення; в даному випадку відсутня правова норма, яка безпосередньо врегульовує спір; в наявності є подібна правова норма (яка має схожі істотні ознаки порівняно з нормою, яка вимагається, або регулює відносини, подібні до тих, які потребують врегулювання).
Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію і з цього часу в Україні діє особливий період, який включає і воєнний стан, який постановлено ввести в Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої етапі 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та продовжено до даного часу.
У зв'язку із проходженням військової служби обома із подружжя військовослужбовців, один із них, у тому числі і чоловік військовослужбовець набув право на звільнення за сімейними обставинами у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу одним із подружжя військовослужбовців, які мають дитину (дітей) віком до 18 років із правом на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до п. 2 ст. 15 з Закону № 2011 -XII, ч. 3 ст. 9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, оскільки вичерпний перелік підстав для невиплати вищезазначеної одноразової грошової допомоги визначено у абзаці третьому пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ та частині третій статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач, як військовослужбовець, що звільнена з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): двоє військовослужбовців які виховують дітей віком до 18 років за наявності вислуги років, що перевищує 10 років - має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII. Розмір такої допомоги визначається у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивача.
Однак, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження факту нарахування та виплати позивачу такої грошової допомоги станом на час її звільнення, а зазначена ним підстава для відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, стосується помилкового тлумачення відповідачем норм частини 5 ст. 26 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» у взаємозв'язку зі статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Судом не беруться посилання відповідача на телеграму Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України №423/1615 від 28.03.2023 року, оскільки право позивача на отримання 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби передбачено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відтак, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, тому з метою захисту прав позивача суд дійшов висновку зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік вислуги на військовій службі.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Оскільки позивач в силу приписів статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати розподілу та стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.