Рішення від 19.06.2024 по справі 916/4946/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" червня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4946/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвій Г.В. розглянувши справу №916/4946/23

за позовом Виконуючого обов'язки керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області (66502, Одеська область, смт Любашівка, вул. Володимира Княза, 107, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Савранської селищної ради Одеської області (66200, Одеська область, Подільський район, смт Саврань, вул. Соборна, 9, код ЄДРПОУ 04380548) та Південного офісу Держаудитслужби (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 40477150)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія” (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410)

про визнання недійсним додаткових угод та стягнення 20 754,37грн.

Представник:

Від прокуратури: Бойчук М.М. посвідчення;

Від позивачів: не з'явились;

Від відповідача: не з'явився;

Виконуючий обов'язки керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Савранської селищної ради Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія” про визнання недійсним додаткових угод та стягнення 20 754,37грн.

Ухвалою від 20.11.2023р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Виконуючого обов'язки керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області було залишено без руху.

23.11.2023р. до господарського суду надійшла заява (вх. №42937/23) від Любашівської окружної прокуратури Одеської області про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.11.2023р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/4946/23 в порядку загального позовного провадження.

11.12.2023р. за вх.№44384/23 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія” надійшло клопотання про зупинення провадження по справі до отримання правового висновку Великої Палати Верховного Суду по справі №922/2321/22. Вказане клопотання відповідача обґрунтоване тим, що аналогічний спір розглядається Великою Палатою Верховного Суду в межах справи № 922/2321/22.

Ухвалою суду від 20.12.2023р. провадження у даній справі було зупинено до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №922/2321/22.

14.02.2024р. до суду від Біляївської окружної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження по даній справі у зв'язку з переглядом Великою Палатою Верховного Суду судових рішень по справі №922/2321/22 шляхом ухвалення постанови від 24.01.2024р.

Ухвалою суду від 23.02.2024р. провадження по справі №916/4946/23 було поновлено із призначенням до розгляду в засіданні суду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.04.2024р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

22.12.2023р. за вх. №49739/23 до суду від позивача надійшли письмові пояснення по суті спору, які останній просив суд врахувати при винесені рішення.

За поясненнями позивача, Південним офісом Держаудитслужби було повідомлено прокуратуру про те, що моніторинг процедури закупівлі не здійснювався, а також не досліджувалося питання дотримання вимог законодавства при проведенні процедури закупівлі під час проведення інших заходів державного фінансового контролю. Також було зазначено, що у Держаудитслужби відсутня пряма норма Закону на здійснення повноважень задля звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів, у тому числі укладених за результатами процедури закупівель.

11.03.2024р. за вх. №10080/24 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими, безпідставними у зв'язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити повністю.

Так заперечуючи проти позову відповідач вказує, що у прокурора відсутні правові підстави для звернення до суду за захистом інтересів держави. Представництво інтересів держави може здійснюватися прокурором лише у виключних випадках і з дотримання порядку, визначеного законом, в тому числі Законом України “Про прокуратуру”. Прокурором не було доведено факт завдання шкоди інтересам держави та необхідність їх захисту в судовому порядку. Укладення оспорюваних додаткових угод жодним чином не впливає на інтереси держави, а отже відсутні підстави для їх захисту в судовому порядку.

За твердженнями відповідача, Савранська селищна рада не є органом, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, у розмінні положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». А отже, Савранська селищна рада не є належними позивачем у даній справі і підстави для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Савранської сільської ради відсутні.

Прокурор звернувся до суду за захистом інтересів територіальної громади, а не за захистом інтересів держави, що суперечить приписам ст. 19, п. 3 ч. 1 ст. 131- 1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України. Все вищенаведене свідчить про те, що, прокурором не було доведено факт завдання шкоди інтересам держави та необхідність їх захисту в судовому порядку.

Також відповідачем було зазначено, що у прокурора відсутні правові підстави для звернення до суду в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби. Підставою для звернення прокурора до суду із позовом у даній справі не є результати державного фінансового контролю, а відтак залучення прокуратурою Південного офісу Держаудитслужби в якості позивача у даній справі є безпідставним та неможливим, оскільки у спірних правовідносинах Держаудитслужба не набула статусу позивача.

Відповідач вказує, що фактично, прокуратурою було вчинено спроби безпідставно покласти на Південний офіс ДАСУ повноваження щодо проведення моніторингу, які законодавством не передбачено, що свідчить про втручання в діяльність органу Держаудитслужби. А не вчинення зі сторони ДАСУ вимог прокуратури стало підставою для звернення до суду з дійсним позовом. Крім того, прокурором в інтересах Держаудитслужби не заявлено жодних позовних вимог.

Також за посиланням відповідача, Савранська селищна рада мала бути залучена до участі у даній справі у якості відповідача, а не позивача.

Відповідачем було зазначено суду, що прокурором не було доведено, що спірні додаткові угоди вчинені з порушенням Закону України «Про публічні закупівлі».

20.03.2024р. за вх. №11762/24 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив згідно якої прокурор вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Так, надаючи відповідь на відзив прокурором було зазначено суду щодо правових підстав для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави. Звернення прокурора до суду є обґрунтованим та необхідним заходом захисту інтересів держави та спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави у бюджетній сфері.

Як було вказано прокурором, Савранська селищна рада та Південний офіс Держаудитслужби, будучи обізнаними про порушення законодавства в сфері публічних закупівель, протягом тривалого часу не вжили заходів щодо звернення з відповідним позовом до суду з метою захисту інтересів держави. Сам факт не звернення Савранської селищної сільської ради та/або Південного офісу Держаудитслужби з цим позовом до суду свідчить про те, що останні неналежно виконують свої повноваження.

За посиланням прокурора, враховуючи, що проведення процедури закупівель та укладення додаткових угод, які суперечать вимогам законодавства порушує інтереси держави у вигляді неефективного використанням бюджетних коштів, що особливо під час дії воєнного стану становить суспільний інтерес, а захист цих інтересів не неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, тому вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Крім того, прокурором були наведені доводи щодо недійсності додаткових угод та зазначено, що додаткові угоди про збільшення ціни на товар (електроенергію) та зменшення обсягу поставки товару, укладені без документального підтвердження збільшення ціни на товар (електроенергію) та більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

За посиланнями прокурор, опрацюванням даних оприлюднених на веб-порталі “Prozorro - публічні закупівлі” встановлено, що Савранська селищна рада Одеської області 23.07.2021р. оголосила про проведення спрощеного закупівлі за «Електрична енергія, код 09310000-5 - Електрична енергія за ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» з очікуваною вартістю 66 000 грн. Запланований обсяг електричної енергії складав 27 500 кВт*год.

Як зазначає прокурор, учасниками вказаних відкритих торгів зареєструвалися: Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» з ціновою пропозицією 650505 грн. з ПДВ, Товариство з обмеженою відповідальністю «МИКОДАЇВГАЗ ЗБУТ» з ціновою пропозицією 6670 грн. з ПДВ.

За результатом розгляду тендерних пропозицій, згідно з протоколом розкриття тендерних пропозицій/пропозицій UA-2021-07-23-000659-a від 04.08.2021 переможцем визначено ТОВ "Одеська енергопостачальна компанія» з найменшою остаточною ціновою пропозицією 65 505 з ПДВ.

В подальшому, як вказує прокурор, Савранською селищною радою Одеської області було укладено договір із ТОВ "Одеська енергопостачальна компанія» №37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021 про постачання електричної енергії на суму 65 505 грн.

Відповідно до умов договору та додатків до нього, предметом вказаного договору є: електрична енергія, ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5 “електрична енергія”, за ціною 2,38 грн. з ПДВ за 1 кВт*год, за обсяг електричної енергії: 27 500 кВт*год, загальною вартістю 65 505 гривень. Постачання електричної енергії було визначено з 01.10.2021р. по 31.12.2021р.

За поясненнями прокурора, у подальшому до Договору №37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021р. було укладено ряд додаткових угод, якими було зменшено обсяги постачання електричної енергії з урахуванням збільшення її ціни.

Додаткова угода № 1 від 30.2021р. до договору, на підставі якої було підвищено ціну на електричну енергію до 2 6202 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 25000 кВт*год, загальна вартість договору залишилась без змін. Отже, ціна на товар за даною додатковою угодою була збільшена на 10 %, в порівнянні з ціною, яка була встановлена основним договором.

Додаткова угода № 2 від 17.12.2021р. до договору, на підставі якої було підвищено ціну на електричну енергію до 2,88196 гривень за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 22 2363 кВт*год, загальна вартість договору залишилась без змін. Отже, ціна на товар за даною додатковою угодою була збільшена в порівнянні з ціною, яка була встановлена основним договором.

Додаткова угода № 3 від 20.12.2021р. до договору, на підставі якої було підвищено ціну на електричну енергію до 3,16986 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 20 664 кВт*год, загальна вартість договору залишилась без змін. Отже, ціна на товар за даною додатковою угодою була збільшена в порівнянні з ціною, яка була встановлена основним договором.

Додаткова угода № 4 від 21.12.2021р. до договору, на підставі якої було підвищено ціну на електричну енергію до 3,48654 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 18 787 кВт*год, загальна вартість договору залишилась без змін. Отже, ціна на товар за даною додатковою угодою була збільшена на 10 %, в порівнянні з ціною, яка була встановлена основним договором.

За поясненнями прокурора, внаслідок укладання Додаткових угод до Договору за рахунок зменшення обсягів поставки вартість одиниці електричної енергії загалом збільшилась на 46,4% порівняно з погодженою ціною під час закупівлі, та у жодній додатковій угоді до Договору не вказано належного обґрунтування необхідності внесення змін до договору, самі угоди до Договору укладені з порушенням вимог ст. 5, ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, ст. 180 ГК України, ст. 653 ЦК України, а відповідно є недійсними.

Посилаючись на ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічну закупівлі”, прокурором було зазначено суду, що ключовим для збільшення ціни за одиницю товару після підписання договору є коливання ціни такого товару на ринку.

Так, як вказує прокурор, станом на момент підписання № 37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021 сторонами було погоджено всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за Договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі" .

За посиланням прокурора, підставою для укладення Додаткової угоди №1 від 30.08.2021 є цінова довідка Харківської торгово-промислової палати від 11.08.2021 за №21868/21, у якій визначено зміну розрахункової середньозваженої ціни РДН ОЕС за 1 декаду липня (01.07.-10.07.) 2021 до розрахункової середньозваженої ціни РДН ОЕС за 3 декаду липня (21.07.-31.07). Відповідно до вказаної довідки відбулося коливання ціни за електроенергію в бік зростання з 01.07.-10.07 та 21.07.-31.07.) та становить + 53,77 %. Отже, з довідки Чернігівської торгово-промислової палати, як зазначає прокурор, слідує те, що дослідження ринку цін на електричну енергію проводилось до укладання основного договору, відповідно не може підтверджувати коливання ціни на електроенергію після укладання договору №37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021. Разом з тим, вказаний лист не підтверджує збільшення середньозваженої ціни за одиницю товару, оскільки відсутня чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання) та не є належним доказом збільшення ціни за одиницю товару. Отже, на переконання прокурора Додаткова угода № 1 від 30.08.2021 підлягає визнанню недійсною.

Підставою для укладення Додаткової угоди №2 від 17.12.2021 є довідка №2582/21 від 20.10.2021 Харківської торгово -промислової палати, у якій визначено зміну розрахункової середньозваженої ціни РДН ОЕС за вересень (01.09.-30.09.) до розрахункової середньозваженої ціни РДН ОЕС за 1 декаду жовтня (01.10.-10.10). Відповідно до вказаної довідки відбулося коливання ціни за електроенергію в бік зростання за вересень 2021 та 01.10.-10.10.) та становить + 15,22 %. Разом з тим, вказаний лист, як зазначає прокурор, не підтверджує збільшення середньозваженої ціни за одиницю товару в грудні 2021 року, оскільки відсутня чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання) та не є належним доказом збільшення ціни за одиницю товару. Отже, Додаткова угода № 2 від 17.12.2021 підлягає визнанню недійсною.

Підставою для укладання Додаткової угоди № 3 від 20.12.2021 є цінова довідка №2633/21 від 23.10.2021 Харківської торгово-промислової палати, у якій визначено зміну розрахункової середньозваженої ціни РДН ОЕС за вересень (01.09.-30.09.) до розрахункової середньозваженої ціни РДН ОЕС за 20 днів жовтня (01.10.-20.10). Відповідно до вказаної довідки відбулося коливання ціни за електроенергію в бік зростання за вересень 2021 та 20 днів жовтня та становить +21,67 %. Разом з тим, як вказує прокурор, вказаний лист не підтверджує збільшення середньозваженої ціни за одиницю товару в грудні 2021 року, оскільки відсутня чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання) та не є належним доказом збільшення ціни за одиницю товару. Отже, Додаткова угода № 3 від 20.12.2021 підлягає визнанню недійсною.

Підставою для укладання Додаткової угоди № 4 від 21.12.2021 є Цінова довідка №2818121 від 09.11.2021 Харківської торгово-промислової палати, у якій підлягало дослідженню зміна розрахункової середньозваженої ціни РДН ОЕС за вересень (0l.09.-30.09.) до розрахункової середньозваженої ціни РДН ОЕС за жовтень (01.10.-31.10) , проте долучено лише 1 сторінку даної довідки, в якій не зазначено ціни ні за вересень на за жовтень та відсоток коливання, та згідно якої неможливо проаналізувати будь які коливання цін. Таким чином, як вказує прокурор, вказаний лист не підтверджує збільшення середньозваженої ціни за одиницю товару, оскільки відсутня чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання) та не є належним доказом збільшення ціни за одиницю товару. Отже, Додаткова угода № 4 від 21.12.2021 підлягає визнанню недійсною.

Відповідно до п. 13.7.7. Договору зміни до цього Договору вносяться шляхом підписання додаткових угод, які починають діяти з моменту набрання чинності відповідних Постанов НКРЕКП.

За посиланнями прокурора, відповідно до Договору №37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021 та Комерційної пропозиції, долученої до даного Договору, ціна за 1 кВт*год становила 2,382 грн, проте нарахування за збільшеною ціною здійснювалося вже з листопада 2021 по ціні 3,48654 грн. за1кВт*год, що підтверджується Актом №11 прийняття-передавання товарної продукції від 29.11.2021.

Разом з тим, нарахування за збільшеною ціною здійснювалося також в грудні 2021 по ціні 3,48654 грн. за 1 кВт*год, що підтверджується Актом прийняття-передавання товарної продукції №12 за грудень 2021 року. Вказані підвищення цін було здійснено ще до заключення додаткових угод.

Крім того, прокурор зазначає, що незважаючи на те, що Додаткову угоду № 4 було укладено 21.12.2021 року, де ціна за 1 кВт*год становила 3,48654 нарахування за новою збільшеною ціною здійснювалося вже з 01.11.2021 ( за листопад місяць 2021 року) по ціні 3,48654 грн. за 1 кВт*год.

Отже, на переконання прокурора, оскільки правові підстави для зміни ціни одиниці товарів за договорами у відповідності до укладених додаткових угод відсутні, додаткова угода №1 від 30.08.2021, додаткова угода № 2 від 17.12.2021, додаткова угода №3 від 20.12.2021, додаткова угода №4 від 21.12.2021 є такими, що суперечать наведеним вище приписам законодавства, отже мають бути визнані недійсними, а надміру сплачені кошти підлягають поверненню,

Прокурор вважає, що метою регулювання, передбаченої ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі” можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10%, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника, але законодавець передбачив, що у такому разі має відбутись коливання ціни на ринку, водночас, таке коливання має бути документально підтверджено.

При цьому, як зазначає прокурор, позивач як сторона договору, розпоряджався не власними коштами, а бюджетними коштами територіальної громади. Отже, таке розпорядження було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам держави та всіх платників податків до бюджету з порушенням норм Закону України “Про публічні закупівлі” та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами).

Отже, прокурор вважає, що укладаючи додаткові угоди, сторони порушили п. 2 ч. 5 ст.41 Закону України “Про публічні закупівлі”, оскільки не підтвердили коливання такої ціни на ринку. Ураховуючи викладене, вказані додаткові угоди до договору постачання електроенергії мають бути визнана недійсними на підставі ст. 203, 215 ЦК України.

Щодо повернення надмірно сплачених коштів, прокурор зазначав, що недійсність цих додаткових угод не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані Договором, тобто зобов'язання є договірним.

Посилаючись на ч. 2 ст. 712, ст. 655, 669 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 56 Закону України “Про публічні закупівлі”, прокурором було зазначено суду, що відповідно до Звіту про виконання договору про закупівлю UA-2021-07-23-000659-а від 04.01.2022 строк дії Договору №37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021 закінчився 31.12.2021 та за договором Савранською селищною радою здійснено оплат за 25 000 кВт*год спожитої електроенергії. на загальну суму 65 505 грн.

Враховуючи, що первісна вартість кВт*год електричної енергії за Договором становила 2,382 грн. - сума, яку мала сплатити Савранська селищна рада становить 44 750,63 грн., у зв'язку з чим поверненню підлягають грошові кошти у розмірі 20 754,37грн.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини, Виконуючого обов'язки керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області звернувся до суду з відповідним позовом за захистом порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Савранської селищної ради Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби, суд зазначає таке.

За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", покурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Отже, з урахуванням вищевикладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді, останній зазначав, що сторонами всупереч інтересів держави, без будь-яких належних на те підстав та в порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» укладено ряд додаткових угод, за якими суттєво збільшено ціну за одиницю товару, що призвело до зайвого витрачання бюджетних коштів на закупівлю електричної енергії за договором.

У даній справі прокурором подано позов в особі Савранської селищної ради Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби у зв'язку з невиконанням ними своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави в суді.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Як вбачається із матеріалів справи, договір та спірні додаткові угоди до нього укладені між Савранською селищною радою Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем.

У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру").

Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

Так, у справі №927/491/19 прокурор звернувся з позовом від імені відділу як сторони договору, який судом було визнано недійсним. У позові прокурор просив стягнути кошти на користь відділу як сторони договору. Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду виснував, що прокурор правильно визначив відділ (сторону договору) як позивача, враховуючи, що позов містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за договором грошових сум на користь відділу (і не містить вимоги про стягнення отриманого за договором в дохід держави) (п.59 постанови від 18.06.2021 у справі №927/491/19).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до частини 1, 3 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (ч.1, 2 ст.11 Закону).

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 по справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 зі справи №469/1044/17 зазначено про те, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган, як така сторона, може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру).

Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

На думку суду, посилання відповідача, що Савранська селищна рада Одеської області є юридичною особою, що самостійно приймає рішення і здійснює свою діяльність в межах компетенції, передбаченої законом не спростовує того, що позивач є органом місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Судом встановлено, що прокуратурою на адресу Савранської селищної ради Одеської області 18.10.2023р. було направлено лист №60-3874вих-23, з метою отримання інформації щодо вжитих заходів з питань усунення виявлених порушень законодавства під час виконання договірних відносини за проведеною закупівлею за бюджетні кошти UA-2021-07-23-000659-a.

Відповідно до відповіді Савранської селищної ради N2 06-24/3282/4651 від 23.10.2023 зазначено, що, селищною радою не вживались заходи, направлені на стягнення в судовому порядку надмірно сплачених постачальнику електроенергії ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» коштів.

Також, як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Любашівська окружна прокуратура на адресу позивача спрямувала повідомлення про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом №60-3973вих-23 від 25.10.2023.

Отже, зважаючи на викладене, виходячи із предмета і підстав позову, сформульованих прокурором, та враховуючи, що Савранська селищна рада Одеської області є стороною правочину, до якого були укладені оспорювані додаткові угоди, втім, не звернувся до суду з позовом про визнання їх недійсними після отримання інформації від прокурора про наявні порушення, що підтверджує бездіяльність компетентного органу, суд приходить до висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Савранської селищної ради Одеської області та звернення до суду із вказаним позовом.

Щодо подання позову в особі Південного офісу Держаудитслужби, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі", уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері публічних закупівель.

Уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику в сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України (частин 1 та 3 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі").

Положенням про Державну аудиторську службу України (затвердженим постановою КМУ від 03.02.2016 №43, надалі - Положення), визначено що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення перевірки, моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави в разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 п.4 цього Положення, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави в разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю в разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п.7 Положення).

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17).

Таким чином, суд зазначає, що Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики в сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо визначення позивачем у справі офісу Держаудитслужби викладено в постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 01.09.2020 у справі №911/1534/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки: "Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Матеріали справи містять копію повідомлення Любашівської окружної прокуратури Одеської області від 27.10.2023 року, в якому з посиланням, в тому числі на ч. 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", повідомлено про подання позовної заяви до суду.

Як вбачається судом, позивачами особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави. Крім того, з часу укладення оспорюваних угод позивачами по справі не було вжито належних заходів для усунення зазначених прокурором порушень та звернення з позовом до суду, інші заходи для повернення надміру сплачених коштів з бюджету також не вживалися.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивачі належним чином не здійснили захист інтересів територіальної громади в спірних правовідносинах, у зв'язку з чим у прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави, у тому числі, в особі позивачів за цим позовом. При цьому суд вважає, що при поданні цього позову прокурор не замінює позивачів та не їх альтернативою, а виконує субсидіарну роль, аби інтереси держави, які в цьому випадку збігаються із публічним інтересом, не були незахищені. Участь прокурора в цій справі, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, є виправданою, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав великої кількості громадян.

Відтак, визначальним при вирішенні наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави є наявність порушень у сфері бюджетних правовідносин.

При цьому, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який належить до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

З огляду на зазначене та враховуючи дотримання прокурором визначеної національним законодавством процедури представництва інтересів держави в суді, суд вважає, що прокурором підтверджено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Савранської селищної ради Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби.

Так, предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або відсутність підстав для визнання недійсними зазначених у прохальній частині позовної заяви прокурора додаткових угод, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія” та Савранською селищною радою Одеської області та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія” надмірно сплачених бюджетних коштів в сумі 20 754,37 грн.

Як з'ясовано судом, 20.08.2021р. між Савранською селищною радою Одеської області, як споживачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія”, як постачальником, було укладено Договір №37-65Z/1-ПВЦ про постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до п. 2.1. Договору, за цим Договором постачальник зобов'язується поставити споживачу у жовтні-грудні 2021 року електричну енергію (код за ДК 021 - 093100005 - Електрична енергія» в кількості 27 500 кВт*год, як різновид товарної продукції, для забезпечення потреб електроустановок споживача, з урахуванням витрат на постачання, передачу та розподіл електроенергії, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість використаної електричної енергії та здійснити інші платежі згідно з умовами, що визначені договором. Обсяги закупівлі можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків споживача.

Судом встановлено, що Додатковою угодою № 1 від 30.08.2021р. до договору було підвищено ціну на електричну енергію до 2,6202 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 25 000 кВт*год, Додатковою угодою №2 від 17.12.2021р. до договору було підвищено ціну на електричну енергію до 2,88196 гривень за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 22 363 кВт*год, Додатковою угодою № 3 від 20.12.2021р. до договору було підвищено ціну на електричну енергію до 3,16986 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 20 664кВт*год, Додатковою угодою № 4 від 21.12.2021р. до договору було підвищено ціну на електричну енергію до 3,48654 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 18 787кВт*год.

Закон України “Про публічні закупівлі” визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Згідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Положеннями п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України “Про публічні закупівлі” вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та п.2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України “Про публічні закупівлі”, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII. У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п'ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

Отже, вказана норма Закону №22-VIII в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" №114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон №114-IX), яким Закон №922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону №922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону №922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як вбачається з пояснювальної записки до проєкту Закону №114-IX, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов'язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії "ціновому демпінгу" коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом №114-IX у вказану норму пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону №922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024р. по справі №922/2321/22.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів та документів, які б передували укладанню спірних додаткових угод з підтвердженням відповідної необхідності зміни ціни договору, не доведено жодних обставин, які б засвідчували неможливість виконання постачальником умов договору по запропонованій на процедурі закупівлі ціні, також відсутні будь-які докази, що виконання зобов'язань постачальником за ціною, що була узгоджена у договорі є неможливим та підвищення ціни було непрогнозованим для постачальника станом на час укладення договору.

У постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 ОП ВС зазначила, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися. Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. Верховний Суд звертає увагу на невірне тлумачення скаржником висновків суду апеляційної інстанції. Постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Отже, як з'ясовано судом, укладаючи 20.08.2021р. Договір №37-65Z/1-ПВЦ про постачання електричної енергії споживачу - Савранською селищною радою Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія” було узгоджено ціну за електричну енергію у розмірі 2,38 грн. за 1 кВт*год та укладаючи у подальшому додаткові угоди: № 1 від 30.08.2021р., № 2 від 17.12.2021р., № 3 від 20.08.2021р., № 4 від 21.12.2021р., до Договору було підвищено ціну на електричну енергію загалом на 46,4%.

Отже, дослідивши обставини спору, суд приходить до висновку, що відбулось збільшення ціни товару, шляхом укладання додаткових угоди № 1 від 30.08.2021р., № 2 від 17.12.2021р., № 3 від 20.08.2021р., № 4 від 21.12.2021р., що суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про закупівлю” та не відповідає принципам здійснення публічних закупівель, визначеним у ст. 5 цього Закону.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення вимог прокурора у даній частині та визнання недійсними додаткові угоди: № 1 від 30.08.2021р., № 2 від 17.12.2021р., № 3 від 20.08.2021р., № 4 від 21.12.2021р..

Щодо стягнення безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів в сумі 20 754,37 грн.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Відповідно до частини першої статті 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 1 статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.

Згідно ч. 3 ст. 66 Закону, відповідний двосторонній договір має встановлювати: предмет договору; ціну електричної енергії, визначену у грошових одиницях; обсяг електричної енергії та графіки погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії; строки та порядок постачання електричної енергії; порядок повідомлення про договірні обсяг купівлі-продажу електричної енергії за укладеним двостороннім договором; порядок та форму розрахунків; строки та порядок оформлення актів приймання-передачі обсягів купівлі-продажу електричної енергії; права, обов'язки та відповідальність сторін; строк дії договору.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч. 4 ст. 179 ГК України).

Згідно з статтею 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Таким чином, обов'язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 ЦК України "Купівля-продаж".

Відповідно до частини першої статті 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Як вже зазначалось, умовами договору № 37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021 була встановлена вартість товару у розрахунку 2,38грн з ПДВ за 1кВт.

В подальшому, за додатковою угодою №1 встановлено 25 000 кВт*год, загальною вартістю 65 505 грн., тобто 2,6202 грн. за 1 кВт*год; за додатковою угодою №2 встановлено 22 363 кВт*год, загальною вартістю 65 505 грн., тобто 2,88196 грн. за 1 кВт*год; за додатковою угодою №3 встановлено 20 664 кВт*год, загальною вартістю 65 505 грн., тобто 3,16986 грн. за 1 кВт*год та за додатковою угодою № 4 встановлено 18 787 кВт*год, загальною вартістю 65 505 грн., тобто 3,48654 грн. за 1 кВт*год.

Прокурор вказує, що враховуючи те, що Додаткові угоди №№1, 2, 3, 4 укладено без достатніх на те підстав, то Савранська селищна рада мала сплатити: по 2,382 грн. за 1 кВт*год за 8 250 кВт -19 651.50 грн. (замість 28 765.80 грн. по 3,48 кВт*год.); по 2,382 грн. за 1 кВт*год за 10 537 кВт -25 099,13 грн. (замість 36 739,20 грн. по 3,48 кВт*год.). На загальну суму 65 505грн., а тому переплата складає 20 754,37грн. ( 65 505-44 750,63грн.).

Поряд з цим як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до актів №11 від 29.11.2021р. у листопадів 2021р. відповідач поставив позивачу, а позивач прийняв 14 551 кВт*год. Електричної енергії на загальну суму 50 732,65 грн., та №12 у грудні 2021р. відповідач поставив позивачу, в позивач прийняв 10 537 кВт*год електроенергії на загальну суму 36 739,20. Отже, відповідачем було поставлено позивачу по договору № 37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021р. 25 088 кВт*год електричної енергії, а не 25 000 кВт*год, як вказує прокурор.

Відповідно до платіжних доручень, наданих прокурором при звернення з відповідним позовом до суду вбачається що Савранською селищною радою було сплачено - 28 765,80грн. за платіжним дорученням №485 від 29.11.2021р. (призначення платежу дог№ 37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021р., акт №11), 12 034,20грн. за платіжним дорученням дог№518 від 21.12.2021р. (призначення платежу № 37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021р., акт №12), 24 705грн. за платіжним дорученням №564 від 21.12.2021р. (призначення платежу дог№ 37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021р., акт №12). Всього по договору № 37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021р. було сплачено 65 505грн.

З урахуванням первинної ціни встановленої в договорі 2,382 з ПДВ сума сплачених коштів за 25 088 поставлених кВт*год повинна складати: 2,382грн. х 25 088 кВт*год = 25 759,62грн. Таким чином, сума надмірно сплачених коштів становить 5 745,38грн. (65 505грн. - 59 759,62грн).

При цьому суд зазначає, що додане до позовної заяви платіжне доручення №521 від 29.11.2021 на суму 21 966,85грн. свідчить що відповідні кошти були сплачені Савранською селищною радою за постачання електричної енергії за іншим договором № 37-65Z-ПВЦ від 21.01.2021р, що вбачається з призначенням платежу, а отже не можуть бути враховані як платежі здійсненні за договором № 37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021р.

З урахуванням вищевикладеного, дані надмірно сплачені грошові кошти у розмірі 5 745,38грн. підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» .

Додатково суд наголошує, що така позиція є сталою та послідовною, підтримана у постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 903/383/22, яка ухвалена саме за наслідками розгляду спору щодо дотримання вимог Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції після 19.04.2020) при виконанні сторонами договору постачання електроенергії.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Результатом процесу мотивування судового рішення є формування обґрунтованих висновків у справі та прийняття одного з встановлених процесуальним законом рішень (повне або часткове задоволення позову, відмова у задоволенні позову).

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Виконуючого обов'язки керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, проте враховуючи перерахунок надмірно сплачених коштів, підлягають частковому задоволенню.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, судові витраті по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов Виконуючого обов'язки керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області (66502, Одеська область, смт Любашівка, вул. Володимира Княза, 107, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Савранської селищної ради Одеської області (66200, Одеська область, Подільський район, смт Саврань, вул. Соборна, 9, код ЄДРПОУ 04380548) та Південного офісу Держаудитслужби (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 40477150) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія” (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) - задовольнити частково.

2. Визнати недійною додаткову угоду № 1 від 30.08.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021 укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія” (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) та Савранською селищною радою Подільського району Одеської області (66200, Одеська область, Подільський район, смт Саврань, вул. Соборна, 9, код ЄДРПОУ 04380548).

3. Визнати недійною додаткову угоду № 2 від 17.12.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021 укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія” (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) та Савранською селищною радою Подільського району Одеської області (66200, Одеська область, Подільський район, смт Саврань, вул. Соборна, 9, код ЄДРПОУ 04380548)

4. Визнати недійною додаткову угоду №3 від 20.12.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021 укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія” (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) та Савранською селищною радою Подільського району Одеської області (66200, Одеська область, Подільський район, смт Саврань, вул. Соборна, 9, код ЄДРПОУ 04380548).

5. Визнати недійною додаткову угоду № 4 від 21.12.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №37-65Z/1-ПВЦ від 20.08.2021 укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія” (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) та Савранською селищною радою Подільського району Одеської області (66200, Одеська область, Подільський район, смт Саврань, вул. Соборна, 9, код ЄДРПОУ 04380548)

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія” (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) на користь Савранської селищної ради Подільського району Одеської області (66200, Одеська область, Подільський район, смт Саврань, вул. Соборна, 9, код ЄДРПОУ 04380548) надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 5 745 (п'ять тисяч сімсот сорок п'ять)грн. 38коп.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеська обласна енергопостачальна компанія” (65007, м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 88, код ЄДРПОУ 42114410) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 3, Код ЄДРПОУ 03528552, рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: Держказначейська служба України, м. Київ) судовий збір в сумі 11 479 (одинадцять тисяч чотириста сімдесят дев'ять)грн.

8. В решіт позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01 липня 2024 р.

Суддя К.Ф. Погребна