Номер провадження: 11-кп/813/1861/24
Справа № 947/23043/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
27.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 10 травня 2024 року у кримінальному провадженні №12022163480000609, внесеному до ЄРДР 04.09.2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено.
Продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 діб, тобто до 09.07.2024 року включно, без визначення розміру застави.
Відмовлено стороні захисту в задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу.
Рішення суду першої інстанції вмотивовано тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, а також продовження існування ризиків п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані при прийнятті попередніх рішень суду щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Крім того, на підставі п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд вважав за недоцільне визначати розмір застави обвинуваченому, оскільки злочин вчинений із застосуванням насильства.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на наступне:
- ризики, на які посилається суд першої інстанції, є необґрунтованими;
- органом обвинувачення не надано доказів неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу;
- обвинувачений перебуває у фактичних шлюбних відносинах, раніше не судимий, має двох неповнолітніх дітей, має батьків і постійне місце мешкання.
На підставі наведеного захисник просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту з покладанням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України або застосувати альтернативу до запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у вигляді застави у мінімальному розмірі.
Позиції учасників судового розгляду.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , який діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Враховуючи положення ст.422-1 КПК, колегія суддів вважає за можливе, апеляційний розгляд провести за відсутності прокурора, про розгляд справи повідомленого належним чином.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Київському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12022163480000609, внесене до ЄРДР 04.09.2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Задовольняючи клопотання, суд першої інстанції з огляду на обставини, передбачені ст. 178 КПК України, погодився з доводами прокурора, що ризики, які були враховані при прийнятті попередніх рішень суду щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на даний час не зникли та продовжують існувати.
Апеляційний суд вважає, що, розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність ризиків, які виправдовує тримання обвинуваченого під вартою.
Зокрема, враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, за вчинення якого, в разі доведеності під час розгляду кримінального провадження його вини, передбачене покарання у виді позбавлення волі від семи до десяти років, на думку апеляційного суду, наявний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачений з огляду на тяжкість покарання, що йому загрожує у разі встановлення його вини, може вдатися спроб переховуватися від органів досудового розслідування і суду.
При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Колегія суддів зазначає, що судом було взято до уваги особу обвинуваченого, який не має офіційного джерела прибутку і постійного місця проживання в Одесі, перебуває у незареєстрованному шлюбі, є переселенцем, що свідчить про відсутність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, які можуть утримати останнього за місцем свого проживання.
Крім того, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було обґрунтовано прийнято до уваги, що обвинувачений може незаконно впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні, враховуючи що вони ще не допитані судом, та з урахуванням процедури, яка передбачена КПК України щодо отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, апеляційний суд вважає, ризик впливу на вказаних осіб, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.
Апеляційний суд також вважає, що в даному кримінальному провадженні існує ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, з огляду на те, що ОСОБА_7 , офіційно не працевлаштований, тобто не має постійного прибутку та стабільного джерела доходу, має місце ризик, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може вдатися до спроб вчинення інших злочинів з корисливих мотивів.
Таким чином, твердження захисника, що ризики у кримінальному провадженні недоведені, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки наразі таких обставин не встановлено.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого скоєння ним інших кримінальних правопорушень та переховування обвинуваченого від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про необхідність визначення розміру застави, то суд апеляційної інстанції виходить із наступного.
Відповідно до ст. 182 КПК України - застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим, покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків. Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про необхідність визначення розміру застави, то суд апеляційної інстанції виходить із наступного.
З огляду на специфіку інкримінованого кримінального правопорушення, апеляційний суд, керуючись п.1 ч.4 ст. 183 КПК України, вважає неможливим визначати заставу, оскільки інкриміновані злочини вчинені із застосуванням насильства.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених, дозволить під час судового розгляду контролювати їх місце перебування та запобігти наявним ризикам.
Що стосується посилання захисника ОСОБА_6 відносно того, що обвинувачений перебуває у фактичних шлюбних відносинах, раніше не судимий, має двох неповнолітніх дітей, має батьків і постійне місце мешкання, апеляційний суд приймає їх до уваги, однак наявність соціальних зав'язків не свідчить жодним чином про необґрунтованість клопотання сторони обвинувачення та оскаржуваної ухвали, окрім того зазначені обставини не стали для обвинуваченого стримуючим фактором.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаних обвинувачених під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинувачених під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 та скасування ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою залишенню без змін, як законна та обґрунтована.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 10 травня 2024 року у кримінальному провадженні №12022163480000609, внесеному до ЄРДР 04.09.2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4