Справа № 302/1989/23
26.06.2024 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 22 грудня 2023 року,
Постановою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 22 грудня 2023 року визнано винуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та піддано ОСОБА_1 адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить - 17 000,00 (сімнадцять тисяч) гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави в сумі - 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок
Відповідно до постанови, - 02.11.2023 року о 18 годині 05 хвилин, рухаючись по вул. Головна в с. Сойми, ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Скутер ADDRESS V50» державний реєстраційний номер відсутній з явними ознаками алкогольного сп'яніння: нестійка хода, запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження у встановленому законом порядку медичного огляду в Міжгірській районній лікарні на стан алкогольного сп'яніння відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП України, кваліфікуючими ознаками якого є: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Не погоджуючись з даною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження по справі за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова незаконна та необґрунтована, прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що дії працівників поліції є незаконними, оскільки транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 зупинено безпідставно, всупереч ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Зазначає, що поліцейські не пропонували апелянту пройти освідування на місці зупинки, що є порушенням вимог ст. 266 КУпАП.
Заслухавши пояснення, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд апеляційний суд проходить до наступного висновку.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішення підлягають задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 статті 8 КУпАП передбачено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положеннями ст. 252 цього Кодексу передбачено, що орган (посадова особа) приймає рішення на підставі досліджених доказів, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Відповідальність за частиною 1 статті 130 КУпАП настає у разі керування транспортним засобом особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Щодо безпідставного зупинення транспортного засобу слід зазначити наступне.
Ст. 35 Закону України Про Національну поліцію передбачений виключний перелік підстав для зупинки транспортного засобу.
Відповідно до частини другої вказаної статті поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що відсутні належні та допустимі докази наявності законних підстав для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .
Окрім того, після зупинки транспортного засобу, працівниками поліції всупереч вимог ст. 35 ч.2 Закону України Про Національну поліцію не було проінформовано ОСОБА_1 про конкретну причину зупинки транспортного засобу.
Крім того, заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 про те, що матеріали справи не містять підтвердження, що його, як водія, відстороняли від керування транспортним засобом, що свідчить про невідповідність дій поліцейського вимогам процедури оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП. Окрім цього, матеріали справи не містять доказів передачі керування транспортним засобом іншій уповноваженій особі, що свідчить про наявність сумнівів щодо законності дій поліцейського при оформленні матеріалів. Тобто, жодних розписок про відсторонення водія від керування транспортним засобом матеріали справи не містять, у тому числі посилання про відсторонення від керування транспортним засобом відсутнє як у письмових доказах, так і на відеоматеріалі.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що до нього долучено відеозапис з бодікамери працівників поліції. Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що, посилаючись на дані з бодікамери поліцейського як на докази винуватості ОСОБА_1 , суд першої інстанції належним чином не перевірив та не дав оцінку цьому доказу.
Дослідженим апеляційним судом відеозаписом з бодікамер працівників поліції, не зафіксовано ні факту керування ОСОБА_1 автомобілем, ні порушення ним ПДР, ні моменту зупинки транспортного засобу.
Відеозапис, який не є безперервним, складається з двох частин, зі змісту якого не можливо відобразити хронологію події за його участю - від моменту зупинки транспортного засобу до моменту складання протоколу про адміністративне правопорушення за наслідками відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою спеціальних технічних засобів та в закладі охорони здоров'я, не можна вважати, у розумінні ст. 251 КУпАП, належним та переконливим доказом у справі.
Так, на відеозаписі частково відображені обставини за участі ОСОБА_1 , а саме момент спілкування з поліцейськими у відділку поліції, водночас жодних фактів керування особисто ним транспортним засобом, зупинку мопеду, а також доставку його до відділку поліції, а відтак пропозицію працівників поліції пройти огляд у встановленому законом порядку ( за допомогою приладу «Драгер», або в закладі охорони здоров'я), роз'яснення його прав та обов'язків під час оформлення протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП, можливість надати пояснення з приводу вказаної події, та вручення копії протоколу, - відеоматеріал з бодікамер працівників поліції не містить.
При цьому, на жодному з фрагментів відеозапису з бодікамери поліцейських не вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від пропозиції поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, які були відсутні, а також у закладі охорони здоров'я - у Міжгірській РЛ, як це вказав у оскаржуваній постанові суд першої інстанції.
Судом першої інстанції не враховано і те, що на відеоматеріалі відсутні будь-які відомості про те, що йому роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, чи ознайомлено зі змістом процесуального документу, який йому не був вручений. Тому, відповідні у протоколі відмітки про те, що особа, відносно якої складено процесуальний документ відмовилась від надання пояснень, від ознайомлення зі змістом протоколу та від отримання його копії, - викликають сумніви у своїй достовірності, та фактично свідчать про порушення моїх прав на захист.
Разом з тим, як чітко видно на відео, будь-яких ознак алкогольного сп'яніння, у тому числі і таких, на які вказується у протоколі, у ОСОБА_1 не було (нестійка хода). Окрім цього, відомості, які відображені на відеозаписі щодо наявності ознак алкогольного сп'яніння, -запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, нечітка мова, та зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення ознаки, - нестійка хода, запах алкоголю з порожнини рота, є суперечливими, що ставить під сумніви твердження поліцейських про те, що такі ознаки взагалі були, а відтак про необ'єктивне та упереджене ставлення працівників поліції щодо ОСОБА_1 .
Апеляційний суд звертає увагу, що місцевий суд, визнаючи ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, констатував, що його вина підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №126805 від 02.11.2023.
Так, зі змісту протоколу вбачається, що від проходження огляду водій відмовився у встановленому законом порядку чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Однак, з оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції вийшов за межі протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки у мотивувальній частині постанови вказав, що водій від проходження медичного огляду в Міжгірській районній лікарні на стан алкогольного сп'яніння відмовився, що власне суперечить змісту протоколу, оскільки при дослідженні протоколу можна дійти висновку, що у ньому відсутні будь-які дані щодо того, що водію пропонували пройти освідування на місці зупинки транспортного закладу чи, як чітко вказано у постанові, у Міжгірській РЛ.
Вищевказане свідчить про те, що суд визнав його винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення за обставин, які не в повній мірі узгоджуються з обставинами, викладеними у протоколі про адміністративне правопорушення.
Суд не вправі самостійно змінювати, на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, апеляційний суд вважає, що місцевим судом не враховано і те, що допущені поліцейськими виправлення, неточності та помилки у складеному відносно мене протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 126805 від 02 листопада 2023 року, є підставою для висновку про його невідповідність вимогам ст. 256 КУпАП, що полягає у наступному.
У протоколі, у графі «Дата народження особи» містяться очевидні виправлення, що в свою чергу є недопустимим з огляду на вимоги п. 7 розділу II Інструкції № 1376, якою передбачено, що не допускаються закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу про адміністративне правопорушення, а також унесення додаткових записів після того, як протокол про адміністративне правопорушення підписано особою, стосовно якої його складено.
У викладених обставинах правопорушення поліцейський зазначив, що водій керував скутером з ознаками алкогольного сп'яніння. При цьому, у фабулі адміністративного правопорушення не вказано жодних відомостей про особу водія, тобто з викладених інспектором поліції обставин правопорушення не вбачається який саме водій керував транспортним засобом, оскільки відсутні будь-які посилання на прізвище та ім'я водія, окрім цього, обставини правопорушення викладені не зовсім коректно, не зрозумілим також є те, від проходження якого огляду - на місці зупинки чи в закладі охорони здоров'я особа, на яку складено протокол, відмовилась.
Водночас, суд звертає увагу на те, що у графі «Особу встановлено» відсутні будь-які посилання на документ, на підставі якого були встановлені відомості про особу, відносно якої складено протокол, що свідчить про поверховість під час з'ясування обставин вчинення адміністративного правопорушення, у тому числі і щодо встановлення особи, на яку складено протокол, та ставить під сумніви правильність, достовірність та повноту відомостей як щодо конкретно особи, так і загалом відносно обставин, викладених у протоколі.
Разом із тим, у протоколі зазначено, що адміністративне правопорушення вчинене у с. Сойми, по вул. Головна, що є підставою вважати, що протокол про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оскільки у процесуальному документі не зафіксовано точне місце зупинки транспортного засобу (номер будинку, назву приміщення, які знаходились біля дороги, тощо).
При оцінці тверджень апелянта про те, що поліцейські не пропонували йому пройти освідування на місці зупинки автомобіля, що є порушенням вимог ст. 266 КУпАП, такі апеляційним судом беруться до уваги, оскільки знайшли своє підтвердження.
Відповідно до Розділу ІІ Інструкції, за наявності ознак, передбачених пунктом 3 Розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (п. 1). Огляд на стан алкогольного сп'яніння водія транспортного засобу здійснюється поліцейськими, які мають спеціальні звання (п. 2). Поліцейськими використовуються спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки п. 3). Огляд на стан сп'яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції (п. 4). Перед проведенням огляду на стан сп'яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп'яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки (п. 5). Огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться в присутності двох свідків.
Згідно з п. 7 Інструкції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Як визначено п. 3 Порядку, огляд проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ і Держспоживстандартом. Відповідно до п. 6 цього Порядку водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я. А згідно п. 8 у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляд.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що вищевказаними приписами передбачена чітка процедура направлення водія на проходження огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння: на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ і Держспоживстандартом, а у разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння працівником поліції з використанням спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу або незгоди водія з його результатами, такий огляд, відповідно до приписів закону, проводиться в закладах охорони здоров'я. Іншого порядку не існує.
З наявних у матеріалах справи доказів не вбачається, що працівники поліції діяли у відповідності до встановлених законом вищевказаних вимог. Тобто, жодних відомостей про те, що поліцейські запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою приладу «Драгер», і, лише у разі його незгоди - в закладі охорони здоров'я, наявні у матеріалах справи докази ні кожен окремо, ні у своїй сукупності,- не містять.
Окрім цього, варто зазначити, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що оформлення працівниками поліції направлення на медичний огляд до відповідного закладу охорони здоров'я у випадку відмови водія від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу з метою встановлення стану сп'яніння або незгоди з результатами проведеного огляду є обов'язковим. Втім, як убачається з матеріалів справи, направлення ОСОБА_1 на огляд з метою виявлення стану сп'яніння у матеріалах справи відсутнє, що свідчить про те, що працівники поліції не направляли його на огляд до закладу охорони здоров'я.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, тому не можна погодитися з висновками суду про доведеність його вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.
Вищевикладене свідчить про те, що поліцейськими не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності моєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення.
Наведені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, що свідчить про те, що, розглядаючи справу щодо мене суд першої інстанції у порушення вимог передбачених ст. ст. 245, 252, 280 КУпАП не з'ясував усі обставини справи та не дав належної оцінки доказам у їх сукупності.
Зазначені обставини додатково свідчать про те, що суд першої інстанції поверхово і без наявності належних об'єктивних доказів визнав ОСОБА_1 винуватим у скоєнні передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення.
Наведені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, що, на переконання апеляційного суду, свідчить про те, що, розглядаючи справу щодо ОСОБА_1 суд першої інстанції у порушення вимог передбачених ст. ст. 245, 252, 280 КУпАП не з'ясував усі обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності.
При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення апеляційний суд бере до уваги те, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Суд не уповноважений за власною ініціативою збирати докази, на підтвердження обставин, викладених у протоколі.
Відповідно до наведених норм права та позиції ЄСПЛ, викладеній у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Карелін проти Росії» від 20 вересня 2016 року, в якій зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист та принципу рівності сторін процесу.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, та «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини наголошує, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути безумовно доведена достатніми доказами, які установлюють об'єктивну істину в справі.
Згідно зі ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, тому суд, приймаючи рішення, виходить із встановлених та перевірених у суді доказів.
За таких обставин, з точки зору достатності доказів, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять тієї сукупності доказів, яка б усунула обґрунтований сумнів щодо доведеності наявності в діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за викладених у протоколі обставин, а тому всі сумніви і припущення стосовно наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення повинні тлумачитись на його користь.
Частина перша ст. 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Аналізуючи досліджені під час апеляційного розгляду наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що висновки суду першої інстанції про порушення ОСОБА_1 вимог передбачених п. 2.5 Правил дорожнього руху України та про наявність у діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення, не підтверджуються зібраними у справі доказами, що у свою чергу, з огляду на вищенаведені норми та обставини, свідчить про відсутність у діях ОСОБА_1 складу цього адміністративного правопорушення за вказаних у протоколі обставин.
Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення, наявними в матеріалах справи доказами не доведена, можливості збирання додаткових доказів у підтвердження факту скоєння правопорушення вичерпані, у зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції - скасуванню, а провадження в справі - закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 247,294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 22 грудня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю. Бисага