Справа № 301/3595/23
Іменем України
14 червня 2024 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Собослой Г.Г.,
суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання цивільну справу за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на заочне рішення Іршавського районного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 301/3595/23 (Головуюча суддя: Бобик О.І.), -
У жовтні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 13.04.2011 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Договір, укладений з відповідачем є договором приєднання, порядок укладення якого передбачений ст. 634 ЦК України. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 33 000,00 грн. Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі. Однак відповідач не виконувала умови договору належним чином, у зв'язку з чим станом на 23.08.2023 року у відповідача виникла заборгованість в сумі 38 579,28 грн., яка складається з 32 993,23 грн - заборгованість за тілом кредиту; 5 586,05 грн - заборгованість за відсотками.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 38 579,28 грн та судові витрати.
Заочним рішенням Іршавського районного суду від 29 листопада 2023 року позов акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 13.04.2011 у виді заборгованості за тілом кредиту у розмірі 32 993,23 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2684,00 гривень.
Не погоджуючись із даним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, АТ КБ «Приват Банк» подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення у зазначеній частині як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, мотивуючи тим, що відповідач, з метою отримання банківських послуг, підписав Заяву № б/н від 13.04.2011, відповідно до якої відповідачу було відкрито кредитний рахунок, що підтверджується Випискою по рахунку та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у Довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. для користування кредитними коштами відповідач отримав кредитну картку, номери та строк дії яких зазначено у довідці про отриманні картки. 16.08.2021 при зміні умов кредитування відповідача ознайомили з умовами кредитування банку шляхом підписання ним актуальної Заяви позичальника, в якій зазначено основні умови кредитування, в тому числі процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту, відсотків річних: 84% для карт Універсальна, 81,6 % - для карт Універсальна Gold. Враховуючи, що зазначеною заявою, визначено розмір відсотків за користування кредитом, то вони підлягають стягненню з позичальника на користь кредитора в примусовому порядку через неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 32084,39 грн. апелянтом не оскаржено, тому апеляційний суд у відповідності до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ч.2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку Банк).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зроблено висновок, що «без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору».
Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові зазначає, що, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, Банк має право на стягнення у примусовому порядку фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто заборгованість за тілом кредиту.
Матеріалами встановлено, що 13.04.2011 року ОСОБА_1 звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву від 13.04.20211 року (а.с. 29).
При цьому, у анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 не визначено відсоткову ставку, не встановлено порядок нарахування відсотків за несвоєчасне погашення кредиту, строк повернення кредиту (користування ним).
Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» (без дати) за кредитним договором б/н відповідачці ОСОБА_1 було надано наступні кредитні картки: 1) картка Універсальна № 5211537436735901 з терміном дії до 09/16; 2) картка Універсальна № 5168755526919242 з терміном дії до 04/20; картка Універсальна № 5168755526919242 з терміном дії 04/20; картка «Універсальна» GOLD № НОМЕР_1 з терміном дії 03/21; картка «Універсальна» GOLD № НОМЕР_2 з терміном дії до 02/24 (а.с. 17).
Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» (без дати) про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н), старт карткового рахунку № НОМЕР_3 відбувся 17.01.2014.2010 року, 20.03.2015 року відповідачці за виданою кредитною карткою збільшено кредитний ліміт з 0,00 грн. на 500 грн., та в подальшому такий збільшувався та зменшувався, і остання зміна мала місце 26.12.2022 року, а саме зменшено кредитний ліміт до 0,00 грн. (а.с.16).
Однак, дату укладення кредитного договору між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 у зазначених довідках не вказано.
Згідно з наданого банком розрахунку за ОСОБА_1 рахується заборгованість станом на 23.08.2023 року у розмірі 38579,28 грн., яка складається з наступного: 32993,23 грн. заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 0.00 грн. - заборгованоість за поточним тілом кредиту, 32993,23 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5586,05 грн. заборгованості за простроченими відсотками.
На підтвердження позовних вимог позивач також додав виписку за договором б/н за період 17.01.2014-30.08.2023, інформацію про умови кредитування (паспорт споживчого кредиту) від 27.03.2020, яка є чинною до 11.04.2020, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Сontract», Універсальна Gold», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 16.08.2021, як невід'ємні частини спірного договору.
Відмовляючи у стягнені з відповідача, нарахованих банком відсотків у сумі 5 586,05 грн, суд першої інстанції виходив із не доведеності банком правомірності (умови та порядок) нарахування таких сум.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме подані позивачем витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, а саме й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, зокрема у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Разом із цим, позивач в апеляційній скарзі посилається на підписану відповідачкою заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 16.08.2021 (а.с.18-28), однак така заява не може бути взята судом до уваги, оскільки з її змісту не вбачається, що така видана саме по кредитному договорі б/н від 13.04.2011 року, на який посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог.
Колегія судів також також зазначає, що відповідно до частини третьої статті 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Доказів того, що ОСОБА_1 надала письмову згоду, у якій міститься зразок її власноручного підпису, шляхом використання її електронного підпису до матеріалів додано не було.
Відтак, підписаний документ в електронному вигляді не має правового статусу, який би забезпечував можливість його використання за згодою сторін без вчинення сторонами окремої письмової угоди, що позбавляє суд можливості його ідентифікувати саме як підпис відповідача.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 335/8467/21.
Отже, відсутні підстави вважати, що кредитор і боржник обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Враховуючи наведене, у банку відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення прострочених відсотків у розмірі 5586,05 грн.
Колегія суддів вважає, що висновки, зроблені судом першої інстанції у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.02.2020 року у справі № 136/840/17, оскільки у цій справі банком доведено наявність заборгованості та узгодження між сторонами розміру процентної ставки, тоді як у справі, яка переглядається таких доказів позивач не надав.
Також колегія суддів відхиляє посилання заявникана постанову Верховного Суду від 22.07.2020 року, прийняту у справі № 189/2109/18, якою скасовано судові рішення та направлено справу на новий розгляд, оскільки направлення справи на новий розгляд ще не означає остаточного вирішення відповідної справи, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній. За результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами доказів у справі та неповного встановлення на їх підставі обставин, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Відповідно дост.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», залишити без задоволення.
Заочне рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 29 листопада 2023 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 14 червня 2024 року.
Головуючий:
Судді: