Справа №751/2677/24
Провадження №2/751/984/24
28 червня 2024 року місто Чернігів
в складі: головуючого - судді Деркача О. Г.
при секретарі Курач В.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради про усунення перешкод у користуванні жиловим приміщенням, шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
21.03.2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в якій просить усунути перешкоди у користуванні належною власністю шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування житлом, яким є: квартира, за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона є власником квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі Договору купівлі-продажу від 29.05.2023 року та посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського округу Тарасенком Р.О., зареєстрований в реєстрі за №1095. Право власності на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.05.2023 року, за №2741253874100.
Зазначає, що вказану квартиру вона придбала у ОСОБА_4 і на дату відчуження у ній були зареєстровані її чоловік та син: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які є відповідачами по справі. Посилається, що згідно п.3.8 Договору купівлі-продажу квартири продавець ОСОБА_4 зобов'язувалась зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , в строк до 29.06.2023 року. Проте, що у визначений договором строк колишній власник квартири не виконала свої зобов'язання та не зняла з відповідачів з реєстрації. Відповідачі виселилися із спірної квартири після укладення Договору купівлі-продажу, на даний час у квартирі не проживають, комунальні послуги не сплачують, участі в утриманні житла не беруть, особисті речі відповідачів у квартирі відсутні.
Посилається, що неодноразово зверталась до відповідачів з питання, знятись з реєстрації у добровільному порядку, але вони обіцяють, однак не поспішають це робити з невідомих для неї причин. Вказує, що реєстрація відповідачів у спірній квартирі створює ряд перешкод у користуванні, розпорядженні та володінні, в тому числі, і в реалізації її прав як власника майна та можливої реалізації свого права на розпорядження даним майном.
Крім того, з метою вирішення питання щодо зняття відповідачів з реєстраційного обліку, зверталась до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, але їй було відмовлено, а тому вважає, що дане питання підлягає вирішенню в судовому порядку.
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05.04.2024 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Сторони в судове засідання не викликались. Відповідачі відзиви на позов не надіслали, про розгляд справи повідомлялися через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, а також у порядку, передбаченому п. 2 ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 та ч. 4, 10 ст. 130 ЦПК України. Від Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі їх представника.
Більш того, Великою Палатою Верховного Суду України у своїй постанові від 25.04.2018 року у справі №800/547/17, зроблено висновок, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення відповідної особи належним.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
28.06.2024 року постановлена ухвала про заочний розгляд справи, відповідно до положень ч. 4 ст. 223, ст. ст. 280, 281 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Судом встановлено, що згідно копії договору купівлі-продажу квартири від 29.05.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенком Р.О., реєстраційний № 1095, ОСОБА_1 є власником двокімнатної квартири, яка має 66,6 кв.м. загальної площі, з яких 31,7 кв.м. житлової площі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 4)
Право власності ОСОБА_1 на кв. АДРЕСА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.05.2023 року, за №2741253874100, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав ІНВ 333868755 від 29.05.2023 року. (а.с.5)
Як вбачається з Договору купівлі-продажу квартири від 29.05.2023 року, на час укладення Договору, в спірній квартирі були зареєстровані відповідачі по справі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сторони домовилися, що вищезазначені особи знімуться з реєстраційного обліку до 26.06.2023 року (п.3.8 Договору).
Проте, станом на день звернення позивача з даним позовом відповідачі залишаються бути зареєстрованими у вказаній квартирі.
Відповідно до довідки Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради №1778 від 05.03.2024 року про склад зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, станом на 04.03.2023 року в кв. АДРЕСА_2 зареєстровані: позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та відповідачі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с.10)
Згідно Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 04.03.2024 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем реєстрації не проживають з 24.02.2022 року. Особисті речі відсутні. (а.с. 11)
З матеріалів справи вбачається, що позивач зверталась до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради із заявами про зняття відповідачів з реєстраційного обліку, проте як зазначено в службових відмітках на заявах власника житла про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), у знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) їй відмовлено на підставі п.3 ст.87 Постанови КМУ №265 від 07.02.2022 (а.с.12,13).
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Серед основних прав і свобод людини і громадянина Конституція України проголошує право на житло. Тобто право на житло - це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадянина України, оскільки воно стосується основ життя людини.
Відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров'я і добробуту її самої та її родини.
Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод.
Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Частиною 1 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Згідно положень ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).
Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до закону №475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Згідно постанови ВСУ від 16 листопада 2016 р. у справі № 6-709 цс 16, згідно ст. 391 ЦК України, - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Відповідно до абзацу 2 п. 34 постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 р. №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Отже, позивач є єдиним власником нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , і в силу ст. 391 ЦК України, має право на власний розсуд визначити, яким шляхом необхідно усунути її порушене право, обравши визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Відповідачі не є членами сім'ї власника майна, тому і використовувати його для проживання законних підстав не мають.
Окрім того, попередній власник відчужила спірну квартиру, тому відповідачі втратили право користування нею.
Суд вважає, що реєстрація відповідачів у квартирі, яка належить позивачеві, порушує права останньої, оскільки перешкоджає здійсненню нею права користування та розпорядження своїм майном, як складовими частинами права власності. Відповідачі у добровільному порядку, всупереч положень Договору купівлі-продажу квартири від 29.05.2024, не знялися з реєстраційного обліку за спірною адресою.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року.
Втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931 цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15- ц (провадження 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372 св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Верховний Суд при розгляді справи у подібних правовідносинах у постанові від 29.07.2020 року у справі № 345/1241/19 зробив висновок, що згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм правом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи із зазначених правових норм, що регулюють дані спірні правовідносини, фактичних обставин справи, суд вважає доведеними обставини викладені у позові.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи, що позивач є власником спірного житлового приміщення, відповідачі не є членами її сім'ї, всупереч положень договору купівлі-продажу квартири від 29.05.2023 року, не знялися з реєстраційного обліку за спірною адресою, а тому з метою захисту права власності позивача, суд доходить висновку, що вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню.
Позивачем понесені та документально підтверджені витрати по сплаті судового збору.(а.с.1а).
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову з відповідача підлягає стягненню судовий збір, але за відсутності даної вимоги судовий збір не стягується.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 19, 42, 81, 89, 133, 137, 141, 206, 259, 263, 265, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням- задовольнити.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у користуванні власністю, шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте Новозаводським районним судом міста Чернігова за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 );
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП невідомий).
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, ЄДРПОУ 38271176, (місцезнаходження: 14032, місто Чернігів, проспект Левка Лук'яненка, 20).
Повний текст судового рішення складено 28.06.2024 року.
Головуючий - суддя О. Г. Деркач