Номер провадження 2/754/1484/24
Справа №754/18085/23
Іменем України
01 липня 2024 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
за участю
представника позивача Козацької О.К. ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Банк Січ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 01.06.2021 року між АТ «Банк Січ» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Договір про споживчий кредит № 437427/156/1/21, за яким банк надав позичальнику на умовах строковості платності грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн. зі строком користування 24 місяці до 31.05.2023 року з процентною ставкою 0,001% річних та 2,99% комісії за управління кредитом від суми кредиту зазначеної в п. 1.1. Договору та підлягає сплаті щомісячно та в день повного погашення кредиту відповідно до умов цього Договору. Кредит надавався банком позичальнику шляхом перерахування грошових коштів з рахунку в АТ «Банк Січ», що відкривається банком для позичальника на поточний рахунок позичальника в АТ «Банк Січ».
Як зазначає позивач, у зв'язку з порушення зобов'язань, що полягає у несвоєчасному поверненні грошових коштів за кредитним договором, станом на 11.12.2023 року утворилась прострочена заборгованість в розмірі 135 437,76 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 66 666,82 грн., заборгованості по нарахованим та несплаченим процентам - 0,94 грн., заборгованості по нарахованій та несплаченій комісійній винагороді - 68 770,00 грн.
Оскільки боржник не виконала свої зобов'язання за договором, то позивач просив суд стягнути з відповідача вказану вище суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684,00 грн.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 19.12.2023 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
20.03.2024 року до суду надійшли письмові пояснення відповідача, в яких вона зазначає про те, що фактично нею було отримано кредит у розмірі 80 800,00 грн., решта суми була відрахована банком як страховка. Загалом за кредитним договором нею було сплачено 57 253,76 грн. Після повномасштабного вторгнення вона не змогла більше сплачувати внески по кредиту, а тому влітку 2022 року телефонувала на «гарячу лінію» банку, проте їй було відмовлено у вирішенні питання позасудовим шляхом.
27.05.2024 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_3 на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що фактично банком відповідачу було видано 80 800,00 грн., а не 100 000,00 грн., як вказує банк, а тому позивачем не доведено факту видачі коштів у розмірі, вказаному у договорі. Крім того, умови договору щодо комісії за управління кредитом є несправедливими і нікчемними.
З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає, що позивач не надав суду належних доказів надання коштів, зазначених у позовній заяві, та не підтвердив жодним належним документом законність нарахування та стягнення комісії за користування кредитними коштами, а тому просить відмовити в задоволенні позову.
21.06.2024 року до суду надійшла відповідь представника позивача Герасимчука І.А. на відзив. У даній відповіді представник позивача зазначає про наявність належних доказів отримання грошових коштів відповідачем, а також зазначив, що сума 19 200,00 грн. була перерахована в якості страхової суми з рахунку клієнта за його розпорядженням відповідно до договору добровільного страхування життя, укладеного з ТОВ «СК «Грінвуд Лайф Іншуранс».
В судовому засіданні представник позивача Козацька О.К. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила про їх задоволення.
Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково, вказавши, що сплата страхового внеску була не добровільною, а примусовою. Крім того, відповідач заперечила проти стягнення комісії.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення за наступних підстав.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 01.06.2021 року між АТ «Банк Січ» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Договір про споживчий кредит № 437427/156/1/21, за яким банк надав позичальнику кредит в розмірі 100 000,00 грн.
Кредит надавався банком позичальнику шляхом перерахування грошових коштів з рахунку № НОМЕР_1 в АТ «Банк Січ», що відкривається банком для позичальника, на поточний рахунок позичальника IBAN № НОМЕР_2 в АТ «Банк Січ» (п. 1.8 Договору).
Згідно меморіального ордеру № 13091 від 21.06.2021 року грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн. були перераховані АТ «Банк Січ» на рахунок позичальника № НОМЕР_1 в АТ «Банк Січ».
Згідно п. 1.1 Договору, позичальник зобов'язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування ним та інші платежі за Договором, у визначених Договором розмірах і термінах (строках) та виконати інші свої зобов'язання, визначені Договором, в повному обсязі.
Кредит надається Позичальнику строком на 24 місяці, на період з дати укладання нього Договору по 31.05.2023 року (Термін повернення Кредиту), який Позичальник зобов'язаний повернути відповідно до графіку повернення кредиту, що наводиться в Додатку № 1 до цього Договору, або раніше, відповідно до повідомлення Банку з вимогою про дострокове повернення Кредиту, згідно з умовами цього Договору. (п. 1.2 Договору)
Відповідно п. 1.3. Договору, за користування Кредитом Позичальник сплачує банку проценти в розмірі 0,001 % річних. Процентна ставка за користування Кредитом за Договором - фіксована.
Згідно п. 1.4 Договору комісія за управління кредитом становить - 2,99% від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1. Договору та підлягає сплаті щомісячно та в день повного погашення кредиту відповідно до умов цього Договору.
Позивач АТ «Банк Січ» свої зобов'язання за договором про споживчий кредит виконав у повному обсязі та надав відповідачу кредитні кошти, а відповідач не виконала свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі.
Згідно із розрахунком заборгованості, відповідач ОСОБА_2 станом на 11.12.2023 року заборгованість в розмірі 135 437,76 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 66 666,82 грн., заборгованості по нарахованим та несплаченим процентам - 0,94 грн., заборгованості по нарахованій та несплаченій комісійній винагороді - 68 770,00 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ч. 1 ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною другою ст. 638 ЦК України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідач, не сплативши у вказаний в договорі строк кредит, порушив вимоги ст. 530 ЦК України, відповідно до якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Вирішуючи спір по суті в частині позовних вимог про стягнення тіла кредиту та відсотків, суд відхиляє посилання відповідача та представника відповідача на те, що фактично відповідачем було отримано кредит в сумі 80 800,00 грн., а не 100 000,00 грн.
Так, в обґрунтування заперечень на позовну заяву в цій частині, стороною відповідача надано копію заяви на видачу готівки № 13119 від 01.06.2021 року, відповідно до якої з рахунку відповідача № НОМЕР_2 відповідачем було отримано готівкою 80 800,00 грн.
Суд зауважує, що за умовами п.1.8 Договору про споживчий кредит, кредит надавася банком позичальнику шляхом перерахування грошових коштів з рахунку № НОМЕР_1 в АТ «Банк Січ», що відкривається банком для позичальника, на поточний рахунок позичальника IBAN № НОМЕР_2 в АТ «Банк Січ».
Відтак, подальше зняття відповідачем коштів з вказаного рахунку не свідчить про отримання відповідачем кредиту в меншому розмірі, чим передбачено умовами кредитного договору.
Крім того, 02.06.2021 року відповідно до платіжного доручення № 13093 з рахунку відповідача здійснено оплату страхового внеску в розмірі 19 200,00 грн. за вищевказаним кредитним договором.
Слід зауважити, що стороною відповідача розрахунок заборгованості належним чином не оспорено і не спростовано, а також не надано власного обґрунтованого контр розрахунку заборгованості, який би міг свідчити про те, що розмір заборгованості відповідача є меншим. Із клопотаннями про проведення судово-бухгалтерської експертизи сторона відповідача до суду не зверталась.
Таким чином, враховуючи викладене, оскільки не встановлено факту належного виконання зобов'язань відповідачем за кредитним договором, натомість встановлено, що є наявною заборгованість за тілом кредиту, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту - 66 666,82 грн., заборгованості по нарахованим та несплаченим процентам - 0,94 грн.
Що ж стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 68 770,00 грн., які нараховані як комісійна винагорода за обслуговування кредиту, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:
«31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
31.15. Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
31.24. Додатком 2 до протоколу Комітету з управління активами, пасивами і тарифами ПАТ «Ідея Банк» № 119.2 від 02 жовтня 2017 року (діяв на момент укладення оспорюваного договору) затверджено тарифи банку, у тому числі щодо послуг з кредитування. Тарифи передбачають такі послуги за обслуговування кредитної заборгованості: обслуговування кредитної лінії (визначення вартості послуги обумовлено умовами договору), видача довідок про кредитну заборгованість (50 грн), надання довідки про рух по рахунку (виписка по одному рахунку) (50 грн), надання довідки про рух по всіх рахунках кредитної угоди (історія договору) (75 грн), детальна розшифровка заборгованості за кредитом (150 грн), зміна дати щомісячного чергового платежу (100 грн), надання нового графіку щомісячних платежів за зверненням позичальника (100 грн), видача завірених печаткою банку копій кредитних договорів та додатків на них (за кожну), які зберігаються в архіві (50 грн), надання термінової послуги (200 грн).
31.25. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
32.3. Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 1 923 грн 49 коп., останній - 118 грн 61 коп.
32.2. Пунктом 1.4 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.
32.4. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що: «згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У даній справі судом встановлено, що умовами кредитного договору від 01.06.2021 року передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за управління кредитом, яка складає 2,99 % від суми кредиту. Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту, передбачена в Графіку платежів. Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає 2990,00 грн. щомісяця.
При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення умов кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за комісією, є необґрунтованими з вищевказаних підстав і задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням наведених норм та з огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань порушило право позивача на своєчасне та в повному обсязі отримання грошових коштів, які були надані в кредит. А тому, враховуючи вище викладені обставини, суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 66 667,76 грн., яка складається з: 66 667,82 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 0,94 грн. - заборгованості за нарахованими процентами. В іншій частині позову належить відмовити.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача повинно бути стягнено сплачений судовий збір пропорційно до задоволених вимог в сумі 1214,85 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 76 - 89, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 280 - 282, 284, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Банк Січ» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , на користь Акціонерного товариства «Банк Січ», код ЄДРПОУ 37716841, заборгованість за договором споживчого кредиту від 01.06.2021 року в сумі 66667,76 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту в сумі 66666,82 грн., заборгованості по нарахованим та несплаченим процентам в сумі 0,94 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1214,85 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду..
Повне рішення складено та підписано 02 липня 2024 року.
Суддя: