ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/6907/23
провадження № 1-кп/753/782/24
"26" червня 2024 р. Дарницький районний суд міста Києва у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_3 ,
захисник ОСОБА_4 ,
обвинувачений ОСОБА_5 ,
у судовому засіданні в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12023100020000608 від 11.02.2023, за обвинуваченням
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси
Черкаської області, громадянина України, з вищою освітою,
одруженого, військовослужбовця військової служби за
призовом під час мобілізації, який проходить військову
службу на посаді головного спеціаліста ІНФОРМАЦІЯ_2, у
військовому званні «майор», який зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 , та який проживає за
адресою:
АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України,
встановив:
Наразі вказане кримінальне провадження за клопотанням сторони захисту перебуває на стадії повторного дослідження всіх письмових доказів.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 заявив клопотання, в якому просить визнати очевидно недопустимим доказом протокол затримання ОСОБА_5 , який складений слідчим СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_6 12.02.2023 року у квартирі обвинуваченого за адресою: АДРЕСА_2 .
Захисник зазначає, що зі змісту відеозапису, який долучений до протоколу, під час затримання ОСОБА_7 до останнього були застосовані спеціальні засоби - кайданки та звертає увагу, що фактичне затримання відбулось значно раніше, ніж складено сам протокол. При цьому акцентує увагу на тому, що відомостей про роз'яснення ОСОБА_5 право мати захисника протокол та додаток до нього не містять. У свою чергу захисник стверджує, що на згаданому відеозаписі чітко вбачається, як ОСОБА_5 висловив прохання забезпечити присутність адвоката, однак слідчим та іншими працівниками поліції, котрі мали достатній час, не забезпечили присутність під час проведення слідчої дії захисника через Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, чим на переконання захисника, грубо порушили права ОСОБА_5 , передбачені ст. 42 КПК України. Окрім цього, захисник вказує на те, що із порушенням вимог без участі захисника та відсутності відповідних процесуальних рішень були відібрані змиви з правої та лівої руки і обличчя ОСОБА_5 , тобто фактично відбулось відібрання біологічних зразків, які надалі були використані слідчим для проведення відповідних експертиз.
На підставі викладеного, захисник ОСОБА_8 просив визнати очевидно недопустимим доказом протокол затримання ОСОБА_5 від 12.02.2023, оскільки такий отриманий та складений внаслідок істотного порушення прав і свобод обвинуваченого.
Обвинувачений ОСОБА_5 вважав клопотання обґрунтованим та просив таке задовольнити.
Прокурор ОСОБА_3 щодо задоволення клопотання захисника заперечив та не погодився з твердженням сторони захисту про те, що були порушені права обвинуваченого на захист. Вказав, що ОСОБА_5 був затриманий у порядку, який визначений КПК України, одразу після якого було повідомлено Регіональний центр з надання безоплатної правової вторинної правової допомоги у м. Києві про затримання ОСОБА_5 та місце його подальшого перебування. Крім цього, у протоколі зазначено, що про затримання був також обізнаний і безпосередній керівник підрозділу, де проходив службу обвинувачений. Сам же протокол не містить жодних тверджень про порушення права на захист та підписаний на той час підозрюваним ОСОБА_5 без будь-яких зауважень. У зв'язку із наведеним вважав підстави для визнання вказаного доказу очевидно недопустимим відсутні.
Суд, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, клопотання захисника, дійшов такого висновку.
Відповідно до частини 1 статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатись суд при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 89 КПК України передбачено, що суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення. За частинами 2-3 цієї статті у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Так, процесуальний закон не визначає виключні випадки, коли докази за будь-яких обставин визнаються недопустимими внаслідок істотного порушення прав і свобод, а лише встановлює випадки коли суд не може визнати відсутність таких порушень прав і свобод людини та, відповідно, не може визнати докази допустимими.
Учасник провадження має право заявити клопотання про очевидну недопустимість доказів із визначених підстав, проте в такому випадку він не може керуватися лише підставою, наведеною в статті 87 КПК України, а має довести наявність критерію очевидності. Зазначене правило застосовується й щодо доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Таким чином, процесуальний закон не визначає чіткого переліку підстав для визнання доказу очевидно недопустимим, і клопотання про очевидну недопустимість може бути заявлено з будь-яких підстав порушення порядку отримання доказів, у тому числі у зв'язку з істотним порушенням прав і свобод людини. У свою чергу єдиним критерієм, яким суд повинен керуватися при визнанні чи невизнанні доказу недопустимим на стадії судового розгляду, є критерій очевидності недопустимості, який полягає у відсутності сумніву в тому, що було порушено КПК України, і таке порушення може бути встановлено судом відразу під час огляду доказу та не потребує проведення додаткових дій, зокрема дослідження всіх доказів.
Узагальнені вимоги клопотання захисника та його доповнення у судовому засідання зводились до порушення прав обвинуваченого ОСОБА_5 на захист, оскільки його затримання в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні злочину проведено без обов'язкової участі захисника, що на переконання сторони захисту свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та свідчить про недопустимість протоколу затримання як доказу.
Проте, з аналізу матеріалів кримінального провадження в межах заявленого клопотання суд не вбачає підтвердження захисником очевидної недопустимості доказу у виді протоколу затримання виходячи з такого.
Вимоги статті 208 КПК України надають повноваження затримати особу, підозрювану увчиненні злочину, «уповноваженій службовій особі».
Відповідно до ст. 276 КПК України повідомлення про підозру здійснюється, зокрема у випадку затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення.
Як вбачається з протоколу затримання ОСОБА_5 від 12 лютого 2023 року уповноваженою особою, яка зазначена у протоколі, у присутності двох понятих, яким відповідно до вимог чинного законодавства роз'яснені їх права й обов'язки, були виконані зазначені вимоги закону, тобто ОСОБА_5 роз'яснено підстави його затримання та у вчиненні якого кримінального правопорушення він підозрюється, його права та обов'язки, у тому числі, роз'яснено право на захист. При цьому зауважень та доповнень до протоколу від учасників слідчої дії не надходило.
Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_5 було затримано 12 лютого 2023 року в нічний час доби (00 год. 55 хв). Повідомлення Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві про затримання та надання безоплатної вторинної правової допомоги також було направлено та був обізнаний про затримання його безпосередній командир, що і зазначав прокурор у судовому засіданні.
Слід наголосити, що затримання в порядку статей 207 або 208 КПК України, за визначенням, є несподіваною для його учасників подією, оскільки закон надає органам правопорядку повноваження за певних умов проводити затримання без попереднього судового дозволу, це означає, що законодавець визнає непередбачуваність обставин, які зумовлюють таке затримання.
Також суд звертає увагу захиснику, що чинне законодавство не містить вимоги щодо обов'язкової участі захисника і при проведенні відібрання відповідних зразків у особи.
Тому з урахуванням встановленої наразі відсутності очевидної недопустимості доказу, йому буде надана оцінка в нарадчій кімнаті з урахуванням зауважень сторін кримінального провадження
З огляду на викладене та керуючись ст. 89, 290 КПК України, суд
постановив:
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про визнання очевидно недопустимим доказом протоколу затримання ОСОБА_5 від 12.02.2023, відмовити, та якому буде надана оцінка в нарадчій кімнаті з урахуванням зауважень сторін кримінального провадження.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1