ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.07.2024Справа № 910/4723/24
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу
За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
вул. Володимирська, 51А, м. Київ, 01001
до Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР"
вул. Дегтярівська, 53, м. Київ, 03113
про стягнення 110 224,80 грн.
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" (далі-відповідач) про стягнення 110 224,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про встановлення сервітуту № 10-С/037 від 01.10.2011, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
27.05.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що листом №16500/05 від 22.08.2022 р. Відповідач повідомив Позивача про необхідність розірвання договору та підписання відповідної додаткової угоди до договору Договору №10-С/037 про встановлення сервітуту від 01.10.2014, оскільки право розпоряджатися спільним майном мешканців будинків будинків у Печерському районі м. Києва, в яких Сервітуарій розміщував своє телекомунікаційне обладнання, належить виключно до компетенції управителя (балансоутримува) та повідомив про припинення Договору №10-С/037 про встановлення сервітуту від 01.10.2014. Разом з листом Відповідач надав Додаткову угоду від 30.09.2022 року до Договору про встановлення сервітуту №10- С/037 від 01.10.2014 року та Акт припинення доступу до місць в будинках для розміщення телекомунікаційних мереж із повідомленням про необхідність їх підписання. Відповідач зазначає, що позивач не є власником або володільцем сервітуту та остаточно втратив будь-яке право розпоряджатись об'єктом сервітуту та повноваження щодо укладення договорів на об'єктах інфраструктури комунальної власності в м. Києві з набуттям 14.06.2017 року чинності Законом України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж" тому ПрАТ "Київстар" було змушено укласти договір про надання доступу до інфраструктури об'єкта із балансоутримувачем.
Також, розглянувши заявлене відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, суд зазначає, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Проте, враховуючи зміст позовних вимог та спірні договірні відносини щодо встановлення сервітуту, а також предмет доказування, в межах якого здійснюється розгляд даного спору, за умови не наведення відповідачем доказів на підтвердження впливу рішення з даного спору безпосередньо на права або обов'язки Комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району м. Києва" щодо однієї зі сторін, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для залучення останнього в якості третьої особи та задоволення клопотання відповідача.
03.06.2024 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
21.06.2024 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
01.10.2011 між Позивачем та Відповідачем (Сервітуарій) було укладено договір про встановлення сервітуту № 10-С/037, предметом якого було обмежене право користування Сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності для розміщення Сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться в Печерському районі м. Києва за адресами, зазначеними в Додатку 1 до цього договору.
31.12.2014 Позивачем та Відповідачем було підписано додаткову угоду № 9 до договору від 01.10.2011 № 10-С/037, якою договір викладено в новій редакції та договору присвоєно № ТМ-10-С/037.
Так, відповідно до Договору від 01.10.2011 № ТМ-10-С/037 про встановлення сервітуту (далі - Договір), предметом Договору є обмежене право користування Сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами, зазначеними в Додатку № 1 до даного Договору (далі - Об'єкт розміщення).
У п. 1.2 Договору сторонами погоджено, що Об'єкти розміщення надаються для розміщення Сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних (далі - Обладнання).
Відповідно до пунктів 3.1 та 4.1.1 Договору Сервітуарій зобов'язується вносити підприємству (Позивачу) щомісячну плату за користування Об'єктом розміщення, відповідно до умов Договору (далі - Плата).
Згідно з п. 3.5 Договору нарахування плати починається з дати укладення Договору та припиняється з дня підписання сторонами Акту закінчення розміщення Обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до даного Договору.
Розділом 9 Договору визначено, що даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2015 року (п. 9.1). У разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах (п. 9.2).
Припинення користування Об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 3 Договору) (п. 9.3 Договору).
Відповідно до змісту «Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту», цей Акт засвідчує факт звільнення Об'єкту розміщення від Обладнання (факт демонтажу), а також те, що Об'єкт знаходиться в стані не гіршому, ніж передавався. Будь які зміни до Договору в цій частині не вносились.
Пунктом 4.1.8 Договору передбачено, що Сервітуарій зобов'язується демонтувати Обладнання, яке йому належить, у разі закінчення строку дії Договору. Демонтаж проводиться зі збереженням Об'єкту розміщення в стані не гіршому, ніж передавався, та здійснюється зі складанням відповідного акту в присутності уповноважених представників Сторін цього Договору та балансоутримувача будинку
У відповідності до п. 3.1 та п. 3.2 Договору сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об'єктом розміщення, відповідно до умов Договору.
Розрахунок щомісячної плати за кожен об'єкт розміщення та в цілому за Договором наводиться в Додатку 1 до даного Договору.
Відповідно до п. 3.3 Договору щомісячний розмір плати за даним Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуріарію не пізніше 28 числа кожного місяця.
Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в даному Договору.
На момент підписання даного Договору щомісячна плата становить 7 873,20 грн., в тому числі ПДВ 1312,20 грн.
Загальний розмір плати за даним Договором становить суму всіх здійснених щомісячних плат.
За умовами п. 3.4 Договору плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства.
Пунктом 3.5 Договору узгоджено, що нарахування плати починається з дати укладення Договору та припиняється з дня підписання сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в Додатку № 3 до даного Договору.
Згідно з п. 4.1.1 Договору сервітуарій зобов'язується своєчасно та в повному обсязі вносити плату за цим Договором, у тому числі у разі внесення змін в складові розрахунків плати.
Даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2016.
У разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на один календарний рік на тих же умовах (п. 9.1 та п. 9.2 Договору).
Пунктом 9.3 Договору узгоджено, що припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (Додаток № 4 до даного Договору).
Згідно із адресним переліком об'єктів комунальної власності та розрахунку плати, який є додатком №1 до цього договору, балансоутримувачем є КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району".
22.08.2022 позивачем отримано лист відповідача вих. 16500/05, у якому відповідач зазначив, що оскільки останній уклав Договір з балансоутримувачем будівлі, просив підписати Акт припинення користування майном та Додаткову угоду, та зазначив, що у разі не підписання або незгоди із означеними документами, Договір буде вважатися припиненим 30.09.2022.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за Договором щодо здійснення своєчасної оплати, у зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість за період з листопада 2022 року по листопад 2023 року включно в розмірі 110 224,80 грн.
Згідно пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
В той же час, частинами 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України ).
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором встановлення сервітуту, який підпадає під правове регулювання глави 32 Цивільного кодексу України.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Згідно частинами 1 та 3 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Суд відзначає, що сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.
Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.
Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.
Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
В свою чергу сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
Частинами 1, 3 статті 404 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
При цьому при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов'язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.
Відповідно до пункту 2.2 Договору розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях вказаних в Додатку № 1 до даного Договору здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту (далі - акт розміщення), зразок якого наведено в Додатку № 2 до даного Договору.
В матеріалах справи наявний Акт розміщення обладнання на умовах сервітуту №1 від 31.12.2024, з якого суд приходить до висновку, що на виконання умов Договору сервітуту Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" надано ПАТ "Київстар" обмежене право користування будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами, визначеними в Додатку №1 Договору.
З матеріалів справи вбачається, що станом на день укладення цього договору згідно із адресним переліком об'єктів комунальної власності, який є Додатком №1 Договору, балансоутримувачем майна є КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району".
Спір між сторонами виник з приводу строку дії договору та у зв'язку з цим наявності/ відсутності у ПрАТ "Київстар" заборгованості за користування наданим правом у період з листопада 2022 року по листопад 2023 року включно.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з частиною 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Відповідно до пунктів 3.1 та 4.1.1 Договору сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об'єктом розміщення, відповідно до умов Договору, у тому числі у разі внесення змін в складові розрахунків плати.
Згідно пункту 3.3 Договору щомісячний розмір плати за даним Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуріарію не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в даному Договорі.
Відповідно до пункту 3.4 Договору плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства
Пунктом 3.5 Договору сторони погодили, що нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до даного договору.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати за користування об'єктом розміщення за Договором матеріали справи не містять.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Водночас, суд зазначає, що за приписами статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 ЦК України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Так, пунктом 9.2 Договору в редакції Додаткової угоди №1 передбачено, що у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу про припинення або зміну умов договору за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах.
У відповідності до п. 9.3 договору припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток №4 до договору).
Як встановлено судом, листом від 22.08.2022 №16500/05 відповідач повідомив позивача про припинення договору № 10-С/037 від 01.10.2011 та про те, що право розпоряджатися спільним майном мешканців будинку, належить виключно до компетенції управителя (балансоутримувача). До листа було долучено 2 примірники акту припинення користування майном за договором сервітуту.
Крім того. у вказаному листі ПрАТ «Київстар» зазначило, що у разі незгоди або не підписання Актів закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту за Договором про встановлення сервітуту №10-С/037 від 01.10.2014 року, він буде вважатись припиненим 30.09.2022 року.
З матеріалів справи судом встановлено, що Позивач КП «Київжитлоспецексплуатація» не направило жодних пропозицій щодо продовження договірних відносин, оскільки не є власником або володільцем сервітуту та остаточно втратив будь-яке право розпоряджатись об'єктом сервітуту та повноваження щодо укладення договорів на об'єктах інфраструктури комунальної власності в м. Києві з набуттям 14.06.2017 року чинності Законом України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», тому ПрАТ «Київстар» було змушено укласти договір сервітуту із новим балансоутримувачем вказаної будівлі, а саме із КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва».
Позивач відповідні акти не підписав та наголошує на тому, що оскільки, обладнання відповідача не було демонтовано, то не зважаючи на припинення договору, обов'язок відповідача оплачувати платежі за договором сервітуту не припинився.
Частиною 1 ст. 406 ЦК України встановлено, що сервітут припиняється, зокрема, у разі: відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут, спливу строку, на який було встановлено сервітут, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Отже, цивільним законодавством встановлено підстави припинення сервітуту, в т.ч. перелік випадків безспірного припинення сервітутних прав, до яких віднесено, зокрема, припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту, та сплив строку, на який його було встановлено.
Однак, як визначається сторонами, відповідач продовжує використовувати чуже майно для задоволення певних потреб, що полягає у знаходженні на об'єкті розміщення телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій відповідача.
При цьому слід зазначити, що користування особою чужим майном за відсутності договору у спірних правовідносинах чинним законодавством не передбачено.
Разом з тим, Законом України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж", який набув чинності 04.06.2017 року, визначено правові, економічні та організаційні засади забезпечення доступу до інфраструктури об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельної каналізації електрозв'язку, будинкової розподільної мережі для розташування технічних засобів телекомунікацій з метою забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, встановлює повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, визначає права та обов'язки осіб, які беруть участь у таких господарських відносинах.
Відповідно до пункту 1 статті 1 вказаного Закону передбачено, що власник (володілець) інфраструктури об'єкта доступу - фізична або юридична особа, у власності (володінні) якої перебуває інфраструктура об'єкта доступу або окремі її елементи; об'єкт доступу - об'єкти будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельна каналізація електрозв'язку, будинкова розподільна мережа.
Частиною 1 статті 16 вказаного Закону встановлено, що доступ до інфраструктури об'єкта доступу здійснюється на підставі договору з доступу між власником інфраструктури об'єкта доступу та замовником, що укладається відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Таким чином, з моменту набуття чинності Законом України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" право укладати нові договори про доступ щодо об'єктів комунальної власності наділено підприємство комунальної власності, на балансі якого знаходиться відповідний об'єкт доступу.
01.10.2022 року, між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (Власник) та ПрАТ «Київстар» (Замовник) було укладено договір №450446 про надання доступу до інфраструктури будинкової розподільної мережі, у відповідності до п. 1.1. якого замовник заявляє та оплачує, а Власник надає Замовнику право доступу до інфраструктури будинкової розподільної мережі житлових будинків (гуртожитків), закріплених за Власником на праві повного господарського відання, для розміщення телекомунікаційного обладнання з метою забезпечення можливості надання телекомунікаційних послуг Замовником і отримання таких послуг їх споживачами (копія договору додається).
Відповідно до п.8.1., 8.3 договір №450446 про надання доступу до інфраструктури будинкової розподільної мережі від 01.10.2022 року набуває чинності з дня підписання його Сторонами та діє з 01 «жовтня» 2022 року по 31 «грудня» 2023 року з можливістю пролонгації на тих же умовах на кожний наступний календарний рік.
При цьому згідно Додатку №1 до зазначеного Договору №450446 про надання доступу до інфраструктури будинкової розподільної мережі від 01.10.2022 року, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» передало ПрАТ «КИЇВСТАР» ті ж самі об'єкти, які були визначені сервітутом, а саме ті ж самі житлові будинки, що і були передані ПрАТ «КИЇВСТАР» згідно із раніше укладеним договором про встановлення сервітуту №10-С/037 від 01.10.2011 із КП «КЖСЕ».
Отже, як вбачається з матеріалів справи, об'єкт розміщення, обмежене право користування яким є предметом Договору з надання доступу до інфраструктури об'єкта, є тим саме майном, обмежене право користування яким є предметом раніше укладеного Договору сервітут, що сторонами не заперечується.
Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву та вбачається з доданих платіжних інструкцій, починаючи із жовтня 2022 року ПАТ "Київстар" здійснювало оплату за сервітутне користування вказаним об'єктом розміщення на рахунок КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» згідно Договору з надання доступу до інфраструктури об'єкта.
Таким чином матеріалами справи підтверджується, що починаючи з 01.10.2022 і до теперішнього часу відповідач користується об'єктом розміщення, розташованим у Печерському районі, на підставі Договору з надання доступу до інфраструктури об'єкта, укладеного з балансоутримувачем цього майна, а також здійснює оплату за сервітутне користування, що підтверджується наданими відповідачем копіями платіжних інструкцій.
З наведеного вбачається, що відповідачем вчинені всі необхідні дії для підписання актів закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту за Договором, проте позивач ухилився від свого обов'язку щодо їх підписання, у зв'язку з чим за відсутності заперечень щодо змісту отриманих актів та/або повідомлення відповідача про відмову від їх підписання з наведенням підстав для такої відмови вказані акти закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту вважаються підписаними обома сторонами.
Додатково судом враховано, що, як підтверджується матеріалами справи, не підписання відповідного акту про закінчення розміщення обладнання мало місце за наслідками невчинення відповідних дій саме з боку позивача.
За таких обставин та враховуючи вищевикладене суд зазначає, що позивач КП "Київжитлоспецексплуатація" не є власником або володільцем сервітуту та остаточно втратив будь-яке право розпоряджатись об'єктом сервітуту та повноваження щодо укладення договорів на об'єктах інфраструктури комунальної власності в м. Києві з набуттям 14.06.2017 року чинності Законом України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж", а також з огляду на укладення відповідачем з новим балансоутримувачем майна - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» Договору з надання доступу до інфраструктури об'єкта, що розташованим у Печерському районі, об'єкт розміщення обладнання за яким є тотожним об'єкту розміщення обладнання за Договором, укладеним між сторонами.
Суд також зазначає, що оскільки акт закінчення розміщення обладнання є актом фіксації (підтвердження) факту припинення користування предметом Договору, а не підставою для припинення останнього, що узгоджується з пунктом 9.3 Договору, відповідно до якого припинення користування об'єктом сервітуту на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 4 до даного Договору), з огляду на обставини укладення Договору з надання доступу до інфраструктури об'єкта з новим балансоутримувачем майна, на якому розміщено обладнання сервітуарія, відповідач не повинен проводити демонтаж обладнання на об'єкті розміщення.
Враховуючи викладене, виходячи з сукупності обставин наявності укладеного відповідачем з балансоутримувачем майна - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва»" Договору з надання доступу до інфраструктури об'єкта та закінчення строку дії Договору, укладеного з позивачем, суд зазначає про відсутність правових підстав для нарахування плати за спірним Договором за період 01.11.2022 по 30.11.2023 та покладення на відповідача як сервітуарія відповідних обов'язків, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача плати за користування об'єктом розміщення за означений період у загальному розмірі 110 224,80 грн. задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, системно проаналізувавши норми законодавства та встановивши, що позивачем не доведено суду достовірності своїх доводів, які покладені в основу позову.
Отже, вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.
З огляду на викладене, беручи до уваги, що позивачем було пропущено трирічний строк, встановлений ст. 257 ЦК України, з незалежних від позивача причин та такі причини не були поважними (доказів протилежного позивачем суду не надано), господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" є такими, що задоволенню не підлягають. Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов