майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"27" червня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/499/24
Господарський суд Житомирської області у складі судді Прядко О.В.,
за участю секретаря судового засідання: Толстокарової І.С.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Могильницька І.М., ордер серії АМ №1087557 від 26.06.2024,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРАВАН ТРАК"
про стягнення 135150,79 грн
Процесуальні дії по справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРАВАН ТРАК" про стягнення 135150,79 грн, з яких 59825,97 грн основного боргу, 16498,33 грн пені, 1994,65 грн інфляційних втрат, 1468,10 грн 3% річних, 42912,99 грн штрафу та 12450,75 грн збитків.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №17/23 від 19.01.2023 в частині проведення повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар.
Ухвалою суду від 14.05.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків.
24.05.2024 до суду через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви від 24.05.2024, до якої додано платіжні інструкції та накладну на повернення постачальнику №8 від 21.07.2023 (а.с.43-57).
Ухвалою суду від 27.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 27.06.2024
27.06.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 26.06.2024, згідно з яким останній просив поновити строк для його подання та долучити до матеріалів справи, відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення основного боргу, штрафу, пені та збитків (а.с.65-75).
Також 27.06.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові пояснення до позовної заяви від 27.06.2024 (а.с.76-81) та клопотання від 27.06.2024 про розгляд справи без участі представника позивача за наявними матеріалами з урахуванням додаткових пояснень, у разі відкладення розгляду справи останній просив забезпечити йому участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. У клопотанні від 27.06.2024 також зазначено, що всі наявні докази у справі подано, позовні вимоги позивач підтримує повністю (а.с.82-85).
З огляду на те, що явка учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи, в матеріалах справи достатньо документів, необхідних для об'єктивного вирішення спору та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки підстави для відкладення судового засідання чи оголошення в ньому перерви відсутні, враховуючи положення ст.ст.248, 252 ГПК України про строки та особливості розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності останнього за наявними матеріалами, згідно зі ст.202 ГПК України.
Протокольною ухвалою суду від 27.06.2024 поновлено відповідачу пропущений процесуальний строк для подачі відзиву на позовну заяву та прийнято його до розгляду.
Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні.
У судовому засіданні 27.06.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст.240 ГПК України.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №17/23 від 19.01.2023 в частині проведення повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар, що спричинило виникнення в останнього станом на 03.05.2024 заборгованості у розмірі 59825,97 грн. Поряд із цим позивач нарахував відповідачу штраф, пеню, інфляційні втрати та 3% річних за прострочення грошового зобов'язання, яке станом на 19.08.2023 становило 85825,97 грн, та збитки у вигляді упущеної вигоди (а.с.1-4).
Відповідач у відзиві на позовну заяву від 26.06.2024 повідомив, що сплатив на користь позивача 59825,97 грн основного боргу у повному обсязі, більше того здійснив переплату на суму 10000,00 грн, які останній на даний час не повернув в якості безпідставно отриманих коштів. З огляду на викладене, враховуючи, що існуюча економічна ситуація в Україні є вкрай складною для підприємців, які працюють у сфері послуг, відповідач активно допомагає у ремонті транспортних засобів для ЗСУ, що унеможливлює отримання ним доходу на достатньому рівні, а тому його майновий стан є вкрай скрутним, останній вважає, що розмір штрафу слід зменшити в загальному до 1000,00 грн та розмір пені - до 1000,00 грн. Також відповідач наголосив, що сплата штрафних санкцій у заявлених розмірах може бути причиною припинення діяльності підприємства, яке входить до сфери підприємств, що гарантують транспортну спроможність України в умовах воєнного стану. Позивач не надав розрахунку суми завданих збитків і посилається лише на те, що це недоотримана сума валового доходу від діяльності внаслідок невиконання відповідачем грошових зобов'язань (а.с.65-67).
Позивач у додаткових поясненнях від 27.06.2024 підтвердив, що після відкриття провадження у даній справі відповідач виконав свої зобов'язання зі сплати заборгованості за поставлений товар, разом із тим просив стягнути з останнього 16498,33 грн пені, 1994,65 грн інфляційних втрат, 1468,10 грн 3% річних, 42912,99 грн штрафу та 12450,75 грн збитків. Також додатково зазначив, що документи на підтвердження витрат позивача на правову допомогу будуть надані після винесення рішення у справі (а.с.76-81).
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.01.2023 між ТОВ "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС" (постачальник, позивач) та ТОВ "КАРАВАН ТРАК" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №17/23 (далі - договір) (а.с.9-10), згідно з п.п.1.1, 1.2 якого постачальник зобов'язується передати в погоджені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму згідно з умовами цього договору. Асортимент, кількість і ціна товару встановлюється сторонами в погоджених постачальником заявках покупця.
Відповідно до п.п.2.1, 2.2, 2.3 договору, постачальник відвантажує товар покупцеві за договірними цінами, які зазначені в заявках покупця та узгоджені з постачальником. Ціна товару остаточно узгоджується та вказується сторонами у видатковій накладній на поставку товару. Зміна остаточно узгодженої сторонами ціни товару після його передачі покупцю не допускається. Сума договору складається з суми вартості видаткових накладних, оформлених постачальником, на видачу товарів покупцю протягом строку дії цього договору.
Пунктом 2.4 договору передбачено, зокрема, що покупець зобов'язаний провести повний розрахунок за отриманий товар у термін 7 (сім) календарних днів з моменту поставки товару. Оплата товару, що постачається у відповідності з умовами цього договору, здійснюється шляхом безготівкового перерахунку на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в цьому договорі.
Згідно з п.3.1 договору, передача товару від постачальника покупцеві здійснюється за видатковою накладною оформленою в день відвантаження товару зі складу постачальника.
Повернення товару від покупця до постачальника здійснюється за належно оформленими накладними на повернення товару від покупця з моменту фактичного отримання товару постачальником (п.5.9 договору).
У п.п.6.1-6.3 договору погоджено, що сторона, яка порушила господарське зобов'язання, визначене цим договором та/або чинним законодавством України, зобов'язана відшкодувати завдані цим збитки стороні, чиї права або законні інтереси якої порушено. Склад та розмір відшкодування збитків визначається сторонами за правилами, встановленими чинним законодавством України. Збитки стягуються у повній сумі понад штрафні санкції.
За порушення грошових зобов'язань за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період несплати зобов'язань, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання та штраф у розмірі 50% від вартості простроченого грошового зобов'язання. Пеня та штраф нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань (п.6.4 договору).
Цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє протягом року з моменту укладення, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань за цим договором сторонами (п.10.11 договору).
На виконання умов вказаного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 230464,02 грн, що підтверджується видатковими накладними: №FH0001231/23 від 19.05.2023 на суму 2622,12 грн; №FH0001240/23 від 20.05.2023 на суму 14782,75 грн; №FH0001439/23 від 07.06.2023 на суму 3313,39 грн; №FH0001568/23 від 16.06.2023 на суму 1456,07 грн; №FH0001718/23 від 29.06.2023 на суму 13290,01 грн; №FH0001719/23 від 29.06.2023 на суму 2457,02 грн; №FH0001730/23 від 30.06.2023 на суму 1549,99 грн; №FH0001742/23 від 01.07.2023 на суму 12097,02 грн; №FH0001751/23 від 03.07.2023 на суму 7943,04 грн; №FH0001752/23 від 03.07.2023 на суму 7881,53 грн; №FH0001768/23 від 04.07.2023 на суму 23268,01 грн; №FH0001769/23 від 04.07.2023 на суму 6968,63 грн; №FH0001864/23 від 08.07.2023 на суму 2872,88 грн; №FH0001867/23 від 08.07.2023 на суму 280,01 грн; №FH0001868/23 від 08.07.2023 на суму 2195,58 грн; №FH0001886/23 від 10.07.2023 на суму 8510,00 грн; №FH0001899/23 від 11.07.2023 на суму 710,00 грн; №FH0001992/23 від 19.07.2023 на суму 18058,78 грн; №FH0001993/23 від 19.07.2023 на суму 26857,13 грн; №FH0002013/23 від 20.07.2023 на суму 10181,08 грн; №FH0002015/23 від 20.07.2023 на суму 4254,76 грн; №FH0002018/23 від 20.07.2023 на суму 379,90 грн; №FH0002205/23 від 03.08.2023 на суму 23990,00 грн; №FH0002206/23 від 03.08.2023 на суму 7017,22 грн; №FH0002207/23 від 03.08.2023 на суму 7286,22 грн; №FH0002218/23 від 04.08.2023 на суму 20240,88 грн (а.с.11-36).
Однак відповідач здійснив оплату за поставлений товар частково на суму 167198,05 грн згідно з платіжними інструкціями: №1652 від 29.05.2023 на суму 2622,12 грн; №1666 від 05.06.2023 на суму 5000,00 грн; №1675 від 07.06.2023 на суму 9782,75 грн; №1688 від 16.06.2023 на суму 2000,00 грн; №1710 від 29.06.2023 на суму 2769,46 грн; №1737 від 14.07.2023 на суму 10000,00 грн; №1744 від 18.07.2023 на суму 20023,72 грн;\ №1757 від 20.07.2023 на суму 15000,00 грн; №1764 від 28.07.2023 на суму 20000,00 грн; №1788 від 02.08.2023 на суму 12000,00 грн №1790 від 03.08.2023 на суму 12000,00 грн; № 1792 від 04.08.2023 на суму 20000,00 грн; №1798 від 04.08.2023 на суму 5000,00 грн; №1822 від 18.08.2023 на суму 5000,00 грн; №1841 від 06.09.2023 на суму 7000,00 грн; №1892 від 16.10.2023 на суму 10000,00 грн; №6 від 12.01.2024 на суму 3500,00 грн; №95 від 07.03.2024 на суму 2500,00 грн; №21 від 29.03.2024 на суму 3000,00 грн (а.с.45-54).
Окрім цього, 21.07.2023 відповідач повернув позивачу товар на суму 3440,00 грн, про що свідчить накладна на повернення постачальнику №8 від 21.07.2023 (а.с.44).
Відтак, згідно розрахунку позивача, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 59825,97 грн.
Оскільки відповідач у добровільному порядку не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати вартості товару у повному обсязі та в установлений договором строк, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Судом встановлено та сторонами підтверджено, що після відкриття провадження у даній справі відповідач сплатив суму основного боргу у повному обсязі, згідно з платіжною інструкцією №181 від 18.06.2024 (а.с.73, 78).
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Положеннями ст.ст. 626, 627, 628, 629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з приписами ст.ст. 526, 525 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні положення містяться і в ГК України, зокрема у ст.ст.173, 174, 180, 193.
Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідач порушив умови договору поставки №17/23 від 19.01.2023 в частині проведення розрахунків за поставлений товар, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість на суму 59825,97 грн, яку після відкриття провадження у даній справі останнім сплачено у повному обсязі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
З огляду на те, що на момент звернення позивача за захистом своїх прав існувала непогашена заборгованість у розмірі 59825,97 грн, суд вважає правомірними вимоги позивача в цій частині, проте, враховуючи вищевстановлені обставини, які підтверджуються матеріалами справи і свідчать про відсутність станом на день розгляду справи вказаної суми боргу, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в цій частині на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Разом із тим за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, яке станом на 19.08.2023 (термін оплати згідно останньої видаткової накладної - 18.08.2023) склало 85825,97 грн, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, позивач нарахував останньому 1994,65 грн інфляційних втрат, 1468,10 грн 3% річних, 16498,33 грн пені, 42912,99 грн штрафу, а також 12450,75 грн збитків.
Щодо вимог про стягнення 1994,65 грн інфляційних втрат та 1468,10 грн 3% річних суд зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок 3% річних та інфляційних втрат (а.с.2 на звороті - 3), здійснивши власний перерахунок за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС “LIGA 360”, суд встановив, що за визначений позивачем період стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 1468,10 грн, як і заявлено у позові, та 2114,30 грн інфляційних втрат, тобто у сумі більшій, ніж заявлено.
Враховуючи викладене та відсутність у суду повноважень виходити за межі пред'явлених позовних вимог (ч.1 ст.14, ч.2 ст.237 ГПК України), вимоги позивача про стягнення 1994,65 грн інфляційних втрат та 1468,10 грн 3% річних підлягають задоволенню у заявлених обсягах.
Щодо вимог позивача про стягнення 16498,33 грн пені та 42912,99 грн штрафу суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями, згідно з ч.1 ст.230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).
Суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19).
Як зазначалось вище, п.6.4 договору визначено, що за порушення грошових зобов'язань за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період несплати зобов'язань, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання та штраф у розмірі 50% від вартості простроченого грошового зобов'язання. Пеня та штраф нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань.
Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування штрафу та пені (а.с.2 на звороті -3) на предмет відповідності умовам договору та нормам чинного законодавства, суд встановив, що такий є правомірним, обґрунтованим і арифметично вірним.
Поряд із цим, зважаючи на аргументи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій (а.с.3-4) та дослідивши долучену відповідачем фінансову звітність мікропідприємства (а.с.68-70-71), суд зазначає таке.
Згідно з приписами ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням усіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20).
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст.86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
У даному випадку слід також врахувати, що отримання кредитором 3% річних та суми інфляційних втрат оцінюється судами як сума, яка поряд з пенею, компенсує кредитору шкоду, завдану порушенням боржника. Така позиція зумовлена тим, що пеня, компенсація 3% річних та інфляційних втрат виконують функцію компенсації збитків, завданих кредитору порушенням зобов'язання. Відповідно, присудження кредитору 3% річних та інфляційних втрат дозволяє суду зменшити розмір пені (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Таким чином, з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права, приймаючи до уваги дію воєнного стану на території України, здійснення відповідачем оплати боргу за поставлений товар у повному обсязі, а також те, що стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, у певній мірі, компенсують знецінення несвоєчасно сплачених коштів, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розмірів пені до 8249,17 грн та штрафу до 4956,49 грн, що є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.
Водночас суд зазначає, що питання повернення відповідачу зайво сплаченої суми коштів у розмірі 10000,00 грн «За автозапчастини згідно договору №17/23 від 19.01.2023 року ПДВ 20% - 1666,67 грн» (а.с.72, 77), у разі невирішення його сторонами у добровільному порядку, може бути предметом окремого судового розгляду. Здійснення переплати на користь позивача у даному випадку не приймалось судом до уваги як підстава для зменшення штрафних санкцій і, з огляду на вказане призначення платежу, не може бути зараховано судом в погашення інших визначених у позові сум.
Окрім того, позивачем заявлено до стягнення 12450,75 грн збитків, оскільки боржник не виконав зобов'язання перед кредитором, тим самим позбавивши його можливості поповнення обігових коштів, що у свою чергу позбавило позивача можливості одержати запланований ним прибуток, поповнити запаси товару на складі, отримати кращу ціну під час купівлі товару при розрахунку на умовах передоплати за нього (а.с.3).
Відповідач заперечив проти стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у зв'язку з недоведеністю позивачем реальної можливості отримання прибутку за умови своєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати коштів та відсутністю розрахунку суми завданих збитків.
Частинами 1-3 ст.22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Стаття 224 ГК України визначає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч.1 ст.225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.
Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/15865/14, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20.
Відповідно до ст.22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок довести також реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними.
Позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).
Вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
При визначені розміру збитків також мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення. Доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №908/2486/18, від 15.10.2020 у справі №922/3669/19 та від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).
Європейський Суд з прав людини вказав, що коли мова заходить упущеної вигоди (lucrum cessans), її існування має бути встановлено з упевненістю, і не повинно ґрунтуватися тільки на здогадах або ймовірності (Centro Europa 7 S. r. l. і Ді Стефано C. Italy [GC], no. 38433/09, § 219 in fine, ECHR 2012).
Однак, як свідчать матеріали справи, розрахунок позивача є теоретичним, не підтверджений належними й допустимими доказами, які свідчили б про конкретний розмір збитків (неодержаного валового прибутку), які могли б бути реально ним отримані при належному виконанні зобов'язання відповідачем. Наявність теоретичного обґрунтування збитків не є підставою для їх стягнення, а відтак позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими, безпідставними і задоволенню не підлягають.
Відповідно до приписів ч.3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст.ст.76, 77, 86 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін проти України" від 10.02.2010).
Враховуючи викладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково, закрити провадження у справі №906/499/24 в частині вимоги про стягнення 59825,97 грн основного боргу; зменшити розміри пені до 8249,17 грн та штрафу до 4956,49 грн; стягнути з відповідача на користь позивача 8249,17 грн пені, 1994,65 грн інфляційних втрат, 1468,10 грн 3% річних та 4956,49 грн штрафу; у задоволенні решти позову відмовити.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 ГПК України).
Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим ч.9 ст.129 ГПК України передбачено, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
В силу наведених норм витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру правомірно заявлених позовних вимог.
На момент ухвалення даного рішення судом не розглядається питання про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу у зв'язку з відсутністю доказів їх понесення.
Керуючись статтями 123, 129, п.2 ч.1 ст.231, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі №906/499/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРАВАН ТРАК" в частині вимоги про стягнення 59825,97 грн основного боргу на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
3. Зменшити розміри пені до 8249,17 грн та штрафу до 4956,49 грн.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРАВАН ТРАК" (вул. Жовтнева, буд. 20, с. Болярка, Житомирський р-н, Житомирська обл., 12414, код ЄДРПОУ 42603772) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБЕРСОН КОМПОНЕНТС" (вул. Лукіяновича Дениса, буд. 1, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 47707, код ЄДРПОУ 38487310) 8249,17 грн пені, 1994,65 грн інфляційних втрат, 1468,10 грн 3% річних, 4956,49 грн штрафу та 2749,05 грн судового збору.
5. У задоволенні решти позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 02.07.24
Суддя Прядко О.В.
Друк:
1 - у справу;
2 - позивачу та представнику Гарагуцу І.Ф. (до ел.каб.);
3 - відповідачу (до ел.каб.).