28 червня 2024 року
м. Київ
справа № 6-41/2011
провадження № 61-8352 ск24
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ільїн Олександр Валерійович, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 червня 2024 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за поданням старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції в Миколаївській області про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України,
Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 листопада 2011 року ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України.
Не погодившись з таким судовим рішенням, 20 травня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу з пропуском строку на апеляційне оскарження, клопотав про поновлення пропущеного процесуального строку посилаючись на необізнаність про постановлення оскаржуваної ухвали.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху, запропоновано заявнику звернутись з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку, зазначивши інші обставини, які завадили звернутись з апеляційною скаргою у період з 05 грудня 2011 року по 20 травня 2024 року.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного процесуального строку на оскарження ухвали Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 листопада 2011 року відмовлено.
Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 листопада 2011 року з підстав, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.
Ухвала суду мотивована тим, що заявник звернувся до суду з апеляційною скаргою після спливу одного року з моменту проголошення оскаржуваного судового рішення, що відповідно до частинидругої статті 358 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.
08 червня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_1 - адвокат Ільїн О. В.подав касаційну скаргу на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 червня 2024 року, у якій просив її скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 та його представник не були обізнані про розгляд справи судом та постановлення ухвали Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 листопада 2011 року, оскільки у відповідності до норми частини другої статті 377-1 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду подання державного виконавця) таке подання розглядається без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця. Ухвалу суду від 30 листопада 2011 не отримували, про її наявність дізналися з відповіді на адвокатський запит від 15 травня 2024 року, тому висновок апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі є помилковим, що позбавляє заявника права на захист порушених прав, свобод та інтересів.
Дослідивши касаційну скаргу ОСОБА_1 та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Частиною другою статті 294 ЦПК України (в редакції, яка була чинною станом на час розгляду подання державного виконавця) було передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
У той же час, вимогами частини третьої статті 3 нині діючого ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що текст ухвали Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 листопада 2011 року зареєстровано до оприлюднення у Єдиному державному реєстрі судових рішень 09 грудня 2011 року, тому заявник мав можливість ознайомитись з текстом оскаржуваної ухвали в будь-який час протягом 12 років 6 місяців.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , апеляційний суд, враховуючи вказані вище норми процесуального права, виходив із того, що апеляційна скарга на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 листопада 2011 року подана заявником 20 травня 2024 року, тобто після спливу більше дванадцятироків з моменту проголошення судового рішення. Заявник був обізнаний про розгляд та перегляд справи, у межах якої постановлено судове рішення, в порядку виконання якого до нього застосовані заходи примусу у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, а також щодо наявності відносно нього декількох виконавчих проваджень, які станом на 2013 рік є завершеними, однак не скористався своїми процесуальними правами на подання апеляційної скарги у визначений процесуальним законом строк за відсутності обставин непереборної сили, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, правильно застосувавши положення частини другої статті 358 ЦПК України.
Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18), у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 757/15451/19 (провадження № 61-9908св21).
Крім того, апеляційний суд правильно зазначив, що ОСОБА_1 не позбавлений права звернутись із заявою про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України на підставі частини п'ятої статті 441 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду, неправильного тлумачення заявником норм процесуального права. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Для цілей перевірки дотримання особою, яка бере участь у справі, процесуальних строків, визначених законом, суди мають керуватися нормами процесуального права та враховувати фактичні обставини справи. Посилання особи на свою необізнаність не може розцінюватися як безумовний факт підтвердження або спростування таких обставин.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію ОСОБА_1 своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на виконання своїх процесуальних обов'язків щодо оскарження ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявник не надав.
Таким чином, зі змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали апеляційного суду вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом вимог частини другої статті 358 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.
Керуючись частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ільїн Олександр Валерійович, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 червня 2024 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за поданням старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції в Миколаївській області про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара