02 липня 2024 року
м. Київ
справа № 120/12538/23
адміністративне провадження № К/990/23949/24
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області, Управління житлового комунального господарства Жмеринської міської ради про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області (далі - відповідач 1), Управління житлового комунального господарства Жмеринської міської ради (далі - відповідач 2), в якому просила визнати протиправними дії та бездіяльність, зобов'язати вчинити дії.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Виконавчого комітету Жмеринської міської ради щодо надання неповної інформації на заяву ОСОБА_1 від 14 червня 2023 року про отримання публічної інформації, викладеної у листі від 10 липня 2023 року за № 29 - запит.
Зобов'язано Виконавчий комітет Жмеринської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 червня 2023 року про отримання публічної інформації та надати повну інформацію в порядку, визначеному Законом України "Про доступ до публічної інформації".
В іншій частині вимог відмовлено.
21 червня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про повернення касаційної скарги з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 оку №1402-VIII.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За приписами пункту 20 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію
Із матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень встановлено, що предметом позову у даній справі є визнання протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненадання неповної інформації на заяву позивачки та зобов'язання відповідачів повторно розглянути заяву позивачки про отримання публічної інформації.
Отже, спірні правовідносини у цій справі пов'язані з розглядом запиту позивачки, поданого відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року розгляд справи призначено та справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.
Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Тож, наразі у касаційній скарзі позивачка ставить питання про скасування судових рішень, які, за загальним правилом, не підлягають касаційному перегляду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України визначено перелік випадків, наявність принаймні одного з яких у певній конкретно взятій ситуації, якщо скаржник наведе достатньо переконливі мотиви, касаційний суд може розцінити як виняток із передбаченого цією ж нормою загального правила.
Отже, скаржник, маючи намір оскаржити судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які в силу наведених норм процесуального Закону не підлягають касаційному перегляду, повинен обґрунтувати наявність умови/умов, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, при цьому, підтверджені доказами наведені ним мотиви мають бути вагомими на стільки, щоб переконати суд у дійсній наявності підстав для виходу за межі загального правила, яке не дозволяє здійснювати касаційний перегляд судових рішень у такій справі.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпункту «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Так, вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про виняткове значення для скаржника саме цієї справи, не містить особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вказана справа має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Наведені вище обґрунтування, фактично, зводяться до незгоди із прийнятими судовими рішеннями та посиланням на неправильне, на думку скаржника, застосування норм матеріального та процесуального права, що не є належним обґрунтуванням підпункту «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Як на підставу касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Водночас, скаржником не зазначено, щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області, Управління житлового комунального господарства Жмеринської міської ради про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя А.Г. Загороднюк