02 липня 2024 року
м. Київ
справа №380/13484/21
адміністративне провадження №К/990/25580/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Губської О.А.,
перевіривши касаційну скаргу Івано-Франківської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі №380/13484/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Галицької митниці Держмитслужби, Івано-Франківської митниці про визнання протиправними та скасування наказів, відмови, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 1), Державної митної служби України (далі - відповідач 2), Галицької митниці Держмитслужби (далі - відповідач 3), Івано-Франківської митниці (далі - відповідач 4), в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати наказ Державної фіскальної служби України №849-о від 02 червня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 ",
- визнати протиправними та скасувати наказ Івано-Франківської митниці №14-к від 31 серпня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 ",
- поновити його на державній службі з 01 вересня 2021 року на посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці - начальника митного поста "Прикарпаття";
- стягнути з Івано-Франківської митниці на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- визнати протиправною відмову Державної митної служби України щодо пропозиції йому рівнозначної посади державної служби у порядку переведення та правонаступництва та положень чинного законодавства і надання переліку усіх наявних рівнозначних посад заступника начальника митниці станом на 10 березня 2021 року (лист про розгляд заяви вих. №08-1/12-02/10/3232 від 22 березня 2021 року);
- зобов'язати Державну митну службу України прийняти його на роботу на рівнозначну посаду державної служби в Івано-Франківську митницю, як відокремлений структурний підрозділ Державної митної служби України, в порядку переведення з Івано-Франківської митниці, відповідно до вимог статті 87 Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10 грудня 2015 року;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці - начальника митного поста "Прикарпаття" та в частині стягнення заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 11 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано наказ Державної фіскальної служби України № 849-о від 02 червня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 ". Визнано протиправними та скасовано наказ Івано-Франківської митниці № 14-к від 31 серпня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено позивача на державній службі у Галицькій митниці Держмитслужби на рівнозначній посаді заступника начальника - начальника митного поста "Прикарпаття" Івано-Франківської митниці з 01 вересня 2021 року. Стягнуто з Галицької митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 409446,36 грн, без урахування податків зборів та обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 16864,07 грн, без урахування податків зборів та обов'язкових платежів.
Ухвалами Верховного Суду від 01 квітня, від 17 квітня та від 23 квітня 2024 року касаційні скарги Івано-Франківської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі №380/13484/21 повернуто особі, яка її подала.
02 липня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла повторна касаційна скарга Івано-Франківської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі №380/13484/21.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень застосували частини першу, третю статті 87 Закону України №889-VII від 10 грудня 2015 року «Про державну службу» без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20; від 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20; від 16 лютого 2022 року у справі №380/3389/20; від 16 лютого 2022 року у справі №380/3654/20.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на застосовність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не обґрунтовано, що правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених ним постановах, є застосовними до спірних правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, на обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник також посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Отже, із системного аналізу наведених положень процесуального закону вбачається, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку з недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Отож указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Крім того, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд, як це передбачено статтею 353 КАС України, а скасування судових рішень та ухвалення нового.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 01 квітня 2024 року, від 17 квітня 2024 року та від 23 квітня 2024 року про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Крім того, аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам частини четвертої статті 330 КАС України в частині сплати судового збору.
Підпунктом 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI) визначено, що за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту першого пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI, в редакції чинній на час звернення позивача до суду, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, розмір судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з абзацом 2 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01 січня 2021 року встановлений у розмірі 2270,00 грн.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень слідує, що у цій справі задоволено одну вимогу немайнового характеру та похідну від неї вимогу та одну вимогу майнового характеру у розмірі 409446,36 грн.
Таким чином, ставка судового збору, що підлягає сплаті за звернення з цією касаційною скаргою, складає 5002,46 гривень, оскільки (200% від (2270,00*0,4)+(409446,36 *1%)).
Водночас до касаційної скарги скаржником не додано документів на підтвердження сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги.
Також, згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 18 січня 2024 року, а касаційну скаргу подано через підсистему «Електронний Суд» 02 липня 2024 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Втім, скаржник питання про поновлення строку на касаційне оскарження не порушує.
Згідно з частиною третьою статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи; документу про сплату судового збору в установленому законом розмірі; клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із наданням відповідних доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Івано-Франківської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі №380/13484/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Галицької митниці Держмитслужби, Івано-Франківської митниці про визнання протиправними та скасування наказів, відмови, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із наданням відповідних доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження;
2) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи;
3) оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 5002,46 грн (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055"); призначення платежу - *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскарження справи) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд) (назва суду, де розглядається справа)).
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
О.А. Губська
Судді Верховного Суду