02 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/19087/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Жайворонок Т.Є.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління Національної поліції в Київській області
на рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024
у справі № 910/19087/23
за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС"
до Головного управління Національної поліції в Київській області
про стягнення 130 000,00 грн,
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" (далі - ПАТ "Страхова компанія "АРКС", позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі -Управління Нацполіції, відповідач) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 130 000,00 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, у зв'язку з тим, що виплачена позивачем сума страхового відшкодування відповідачу підлягає поверненню останнім, оскільки постановою Київського апеляційного суду від 08.09.2022 у справі № 376/146/22 було встановлено, що у діях водія відсутня вина, а тому відпала правова підстава, на якій ці кошти були отримані.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.12.2023 відкрито провадження у справі № 910/19087/23, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.02.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 910/19087/23 позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Управління Нацполіції на користь ПАТ "Страхова компанія "АРКС" 130 000,00 грн безпідставно набутих коштів.
Управління Нацполіції 27.06.2024, через підсистему "Електронний суд", звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 910/19087/23, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Від ПАТ "Страхова компанія "АРКС" 01.07.2024, через підсистему "Електронний суд", надійшов відзив на касаційну скаргу Управління Нацполіції, у якому викладено заперечення щодо доводів, викладених у касаційній скарзі, із проханням відмовити Управлінню Нацполіції у відкритті касаційного провадження на рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 910/19087/23, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не підлягає касаційному оскарженню.
Дослідивши матеріали касаційної скарги Управління Нацполіції та заперечення ПАТ "Страхова компанія "АРКС", Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Відповідно до частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684,00 грн.
Позов подано у 2023 році. Предметом позову у справі № 910/19087/23 є стягнення у сумі 130 000,00 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (268 400,00 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається саме на скаржника.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржник посилається на обставини справи та виключний випадок передбачений підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України; зазначає, що справа має для скаржника виняткове значення; зокрема, винятковість значення цієї справи для скаржника полягає в тому, що Управління Нацполіції є державною установою, фінансується за рахунок державного бюджету та має нести матеріальну відповідальність у розмірі, що є значним для відповідача.
Розглянувши наведені доводи скаржника, у контексті наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Колегія суддів зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним їх власним тлумаченням, до переоцінки доказів, які були здійснені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи. Звідси, такі доводи та аналіз судових рішень не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для скаржника, а відтак наявність у цьому випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в межах перевірки матеріалів касаційної скарги не підтвердилась.
Одним із принципів господарського судочинства, визначених у частині третій статті 2 ГПК України, є змагальність сторін, зміст якого відображений у статті 13 цього Кодексу.
Згідно з приписами частин другої - четвертої статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, що вказані доводи були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, також враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду цієї справи.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Отже, касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, належність справи до категорії малозначних була передбачуваною, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору, а наявність виключних випадків, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України колегією суддів не встановлена.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління Нацполіції на рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 910/19087/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Касаційний господарський суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 910/19087/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Жайворонок