27 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/14987/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О. О., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД" та Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Пукшин Л.Г.
від 10.01.2024
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Корсака В.А., Алданової С.О., Буравльова С.І.,
від 25.03.2024
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД"
до: 1. Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ";
2. Акціонерного товариства "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ГЛОБУС"
про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню,
за участю представників:
від позивача: Кушнаренко Д. В., Шевченко А. В.,
від відповідача-1: Сидорченко В. В.
від відповідача-2: не з'явилися.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД» (далі - ТОВ «ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ», Акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ГЛОБУС» про визнання такою, що не підлягає виконанню, банківської гарантії від 07.06.2023 № 33027, виданої відповідачем-2.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД» та Акціонерним товариством «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» було укладено договір УГВ 359/13-23 про надання послуг з капітального ремонту нафтових та газових свердловин на родовищах Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» від 13.06.2023 за результатами участі позивача у процедурі публічних закупівель 23П-115 Лот № 1 - ДК 021:2015 76110000-7.
07.06.2023 між Акціонерним товариством «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ГЛОБУС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД», з метою забезпечення належного виконання Принципалом (позивачем) умов договору, що укладається за результатом закупівлі 23П-115 76110000-7, укладено договір про надання гарантії № 33027/ЮГ-23 (гарантія виконання). Відповідно до умов договору банком-гарантом (відповідач-2) видана банківська гарантія №33027 від 07.06.2023.
12.09.2023 бенефіціар (відповідач-1) направив вимогу, у форматі електронного SWIFT повідомлення, банку-гаранту (відповідач-2) про сплату гарантійної суми відповідно до гарантії у зв'язку з невиконанням принципалом (позивачем) умов основного зобов'язання. Однак, позивач зазначає, що у тексті вимоги беніфіціар (відповідач-1) не вказав у чому саме полягає невиконання/неналежне виконання принципалом (позивачем) своїх обов'язків за договором, а тому позивач просив суд визнати банківську гарантію № 33027 від 07.06.2023 такою, що не підлягає виконанню.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
13 червня 2023 року між ТОВ «ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД» (виконавець) та Акціонерним товариством «Укргазвидобування» (надалі - АТ «Укргазвидобування») (замовник) укладений договір №УГВ359/13-23 про надання послуг з капітального ремонту нафтових та газових свердловин на родовищах АТ «Укргазвидобування» (надалі - договір/дсновне зобов'язання). Цей договір укладений за результатами участі позивача у процедурі публічних закупівель « 23П-115 Лот №1 - ДК 021:2015 76110000-7 Послуги, пов'язані з видобуванням газу (Послуги з капітального ремонту нафтових та газових свердловин на родовищах АТ "Укргазвидобування")», ідентифікатор закупівлі - UA-2023-04-21-001638-a, на підставі повідомлення АТ «Укргазвидобування» про намір укласти договір про закупівлю UA-2023-04-21-001638-a (ЛОТ 1).
У п. 2.1 договору визначено, що відповідно до цього договору, планів-замовлень та узгодженого замовником плану робіт та технічного завдання (додаток 1 до договору) виконавець зобов'язується на свій ризик надати послуги з капітального ремонту та освоєнню нафтових та газових свердловин на родовищах замовника (далі - послуги), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити належним чином надані послуги на умовах, передбачених договором.
За умовами п. 2.2. договору загальний обсяг надання послуг по договору та кількість годин роботи верстату визначається відповідно до технічного завдання, що є додатком №1 до договору та є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 2.6. договору строки надання послуг за цим договором: загальний строк надання послуг по договору - з дати направлення замовником листа виконавцю про мобілізацію на об'єкт і до 31.12.2024 включно.
Згідно з п. 1.37. договору «Майданчик» - територія, на якій знаходиться об'єкт, що передається перед початком надання послуг замовником виконавцю на період надання послуг, що включає в себе земельну ділянку, розташовану під об'єктом і прилеглу до об'єкту.
У п. 1.43 договору сторонами визначено, що «переїзд», «переміщення» - механізований комплекс послуг, що забезпечують переміщення бригади виконавця з обладнанням з одного місця надання послуг до іншого місця надання послуг за один рейс. Початком переїзду є вибуття із місця надання послуг, де розташована свердловина, першого транспорту з обладнанням, яким укомплектована бригада виконавця. Закінченням переїзду є прибуття останнього транспорту з зазначеним обладнанням на наступне місце надання послуг.
У п. 1.44 договору визначено, що «послуги» - послуги (в тому числі роботи), що надаються виконавцем за цим договором по капітальному ремонту та освоєнню свердловин та які передбачені цим договором.
Відповідно до п. 1.1.2. розділу 1 технічного завдання (додаток 1 до договору) Виконавець зобов'язаний надавати послуги з капітального ремонту нафтових та газових свердловин, що включає, але не обмежується, наступними роботами:
- первинна мобілізація підйомного верстату, обладнання та персоналу виконавця до місця надання послуг.
- монтування ПВ та обладнання на усті свердловини.
- облаштування вахтового містечка.
- введення ПВ в експлуатацію.
- цілодобове надання послуг з капітального ремонту нафтових та газових свердловин.
- спуско-підйомні операції з насосно-компресорними і бурильними трубами різних діаметрів.
- аварійно-ловильні роботи, включаючи ходіння.
- фрезерування металевих предметів.
- розбурювання піщаних пробок, цементних стаканів.
- випробування на герметичність обсадних колон, бурильного інструменту, противикидного обладнання, гирлового обладнання, міжколонних просторів та іншого обладнання на вимогу Замовника.
- сприяння та участь у проведенні спеціалізованих робіт під керівництвом сервісних компаній та Замовника, а саме: гідророзрив пласта, геофізичні дослідження свердловини; ловильні роботи; роботи колтюбінгової установки; переміщення обладнання третіх осіб по території місця надання Послуг; монтування обладнання третіх осіб на місці надання послуг та проведення інших спеціалізованих видах робіт.
- інженерно-технологічний супровід всіх операцій, які виконує виконавець.
- щодобова звітність.
- демонтування ПВ та обладнання.
- очищення місця надання послуг.
- передислокація ПВ, обладнання та вахтового містечка на наступне місце надання послуг.
- демобілізація остаточна (після завершення надання послуг, вказаного в пункті 2 цього ТЗ).
Згідно з п. 4.1. договору плата за надані виконавцем та прийняті замовником послуги здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця протягом 30 календарних днів з дати підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг, та наданого виконавцем на його підставі належним чином оформленого рахунку на оплату, до яких додаються звіт виконавця про використання матеріалів замовника (давальницьких матеріалів), підписаний обома сторонами, реєстр наданих послуг підприємства, що надає сервісні послуги КРС (бригадами КРС), по закінченим ремонтом свердловин (Додаток № 7).
У п. 3.9.5. договору визначено, що одноразові (фіксовані) ставки поділяються на:
- сервісна ставка за монтування підйомного верстату;
- сервісна ставка за демонтування підйомного верстату;
- сервісна ставка за переміщення підйомного верстату та обладнання бригади КРС на відстань до 50 км;
- сервісна ставка за кожні 10 км переміщення підйомного верстату та обладнання бригади КРС (при загальній відстані більше 50 км);
- сервісна ставка за мобілізацію обладнання та персоналу Виконавця до першого місця надання послуг (первинна мобілізація);
- сервісна ставка за демобілізацію обладнання та персоналу Виконавця з останнього місця надання послуг (остаточна демобілізація).
Відповідно до п. 10.1.1. договору замовник зобов'язаний направити виконавцю засобами електронного зв'язку на електронну адресу виконавця, вказану у розділі 24 договору, лист про мобілізацію на об'єкт. В строк не пізніше 5 (п'яти) робочих днів до дня початку надання послуг, виділити виконавцю майданчик для надання послуг, визначених цим договором. Передати виконавцю підготовлені до надання послуг майданчик і свердловину по акту приймання-передачі майданчику.
Відповідно до п.10.1.3.2. договору замовник зобов'язаний забезпечити Виконавцю наступні умови для надання послуг: підготувати під'їзні шляхи до свердловин, схеми підземних і наземних комунікацій і передати по акту приймання-передачі майданчик до переїзду бригади виконавця.
Відповідно до п. 12.2.1. договору мобілізація повинна включати всі заходи, необхідні для надання послуг за договором, з урахуванням вимог, викладених в технічному завданні, що є додатком №1 до цього договору. Виконавець повинен письмово повідомити Замовника про завершення мобілізації.
За змістом п. 12.2.2. договору замовник має право провести аудит (перевірку) обладнання, матеріалів, персоналу та технічних засобів виконавця, включаючи перевірку кількості, типу і технічних характеристик зазначеного обладнання, кількості і статусу персоналу, наявності обладнання для безпечного надання послуг. Виконавець повинен забезпечити отримання всіх дозволів, ліцензій, сертифікатів, погоджень і аналогічних документів до початку надання послуг і надати зазначені документи для перевірки.
Згідно з п. 12.2.3. договору аудит повинен бути здійснений до початку надання послуг за цим договором. Замовник проводить оцінку і перевірку завершеності виконання виконавцем своїх зобов'язань за договором, а також готовності та здатності виконавця приступити до надання послуг, в такому випадку виконавець зобов'язаний забезпечити безперешкодний доступ до його бази замовнику (уповноваженим представникам замовника) на час проведення такого аудиту. Аудит може бути проведено на базі виконавця.
Відповідно до п. 12.2.6. договору виконавець зобов'язаний надати замовнику протягом 3-х робочих днів з дати укладення договору детальний план мобілізації, в якому вказується порядок і строки/терміни доставки підйомного верстату (підйомних верстатів), витратних матеріалів, обладнання, бурильного та всього необхідного інструменту і персоналу.
За умовами п.12.2.7. договору замовник надає додаткове письмове повідомлення про дату первинної мобілізації.
Відповідно до п. 12.2.8. договору виконавець зобов'язується провести мобілізацію в порядку та строки, визначені договором. Строк мобілізації складає не більше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати отримання листа від замовника про мобілізацію на об'єкт.
Судами проаналізовано умови договору та встановлено, що сторонами у договорі не визначено поняття «мобілізація».
За умовами п. 13.7. договору, якщо інше не передбачене договором, факти порушень виконавцем його умов (крім порушень, вказаних у п. 13.6 Договору), а також факти інцидентів, що сталися, мають бути підтверджені одним з наступних документів:
- протоколом геолого-технічної наради;
- актом-приписом фахівців АТ «Укргазвидобування» або представником замовника (супервайзер), що здійснює виробничий контроль;
- відповідним актом або приписом контролюючих і наглядових органів;
- актом, складеним працівниками замовника і/або працівниками інших осіб, залучених замовником для надання відповідних послуг.
АТ «КБ «ГЛОБУС» (надалі - банк-гарант) надав банківську гарантію №33027 від 07.06.2023 (надалі - гарантія) ТОВ «ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД» (надалі - принципал) на підставі договору про надання гарантії (гарантії виконання) №33027/ЮГ-23 від 07.06.2023 (надалі - договір виконання).
Відповідно до п. 1.1. договору виконання даний договір регулює правовідносини сторін щодо надання банком-гарантом гарантії виконання договору (гарантія/гарантійне зобов'язання) з метою забезпечення належного виконання принципалом умов договору, що укладається за результатами закупівлі « 23П 115 76110000-7 - Послуги пов'язані з видобуванням газу (Послуги з капітального ремонту нафтових та газових свердловин на родовищах АТ "Укргазвидобування", а саме за лотом 1 - ДК 021:2015 76110000-7 Послуги, пов'язані з видобуванням газу (Послуги з капітального ремонту нафтових та газових свердловин на родовищах АТ "Укргазвидобування")) (оголошення № 2023-04-21-001638-a від 21 квітня 2023 року, укладеного принципалом з Акціонерним товариством «Укргазвидобування», іменованим надалі «бенефіціар».
Згідно з п. 1.2. договору виконання гарантійним випадком є невиконання/неналежне виконання принципалом перед бенефіціаром основного зобов'язання, а саме невиконання/неналежне виконання принципалом зобов'язань по договору.
Відповідно до п. 1.3. договору виконання надана в межах цього договору гарантія є безумовною, безвідкличною та надається у вигляді електронного документа, підписаного КЕП (кваліфікований електронний підпис) з накладеною кваліфікованою електронною печаткою Банка-гаранта та надана через програмний комплекс «M.E.doc», яким накладено КЕП.
За змістом п. 2.1. договору виконання сума і валюта гарантії: за лотом №1 - 4 570 193,41 грн (чотири мільйони п'ятсот сімдесят тисяч сто дев'яносто три грн 41 коп.) (надалі - гарантійна сума).
Відповідно до п. 7.2. договору виконання банк-гарант має право відмовити у задоволенні вимоги бенефіціара, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані банку-гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Відповідно до умов гарантії гарант справжнім безвідклично та безумовно та без заперечень зобов'язується виплатити бенефіціару на вимогу будь-яку суму вказану в вимозі бенефіціара, що не перевищує за лотом № 1 - 4 570 193,41 грн (чотири мільйони п'ятсот сімдесят тисяч сто дев'яносто три гривні 41 копійка) (гривня, цифровий код валюти - 980, літерний код валюти - UAH), не пізніше 5 робочих днів з дати отримання вимоги бенефіціара, що містить вказівку на те, в чому полягає порушення принципалом зобов'язань, в забезпечення якого видана ця гарантія, та без необхідності подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, надання додаткових обґрунтувань.
Вимога бенефіціара надається у паперовій формі: рекомендованим листом або кур'єром; та/або в електронній формі: ключованим SWIFT повідомленням.
12.09.2023 бенефіціаром направлено SWIFT повідомлення на адресу банка-гаранта з вимогою сплатити суму в розмірі 4 570 193,41 грн за гарантією, посилаючись на порушення принципалом зобов'язання, в забезпечення яких видана гарантія, а саме: принципал не виконав взятих на себе зобов'язань в повному обсязі та у встановлені строки відповідно до вказаного вище договору та додатків до договору, що є невід'ємними частинами договору. Станом на 12.09.2023 зобов'язання по договору не виконані в повному обсязі та терміни, передбачені п. 12.2.8. договору та додатками до договору, що є невід'ємними частинами договору».
14.09.2023 банк-гарант проінформовав принципала про наявність такої вимоги шляхом направлення SWIFT повідомлення.
Позивач звернувся до відповідача-2 з листом вих.№ 15/09/23-1 15.09.2023 щодо виконання зобов'язань за договором про надання гарантії № 33027/ЮГ-23 від 07.06.2023, яким позивач обґрунтовував свою незгоду з вимогою відповідача-1, у зв'язку з відсутністю гарантійного випадку; а також з до відповідача-1 з листом вих. № 18/09/23-1 від 18.09.2023 стосовно SWIFT повідомлення від 12.09.2023 на адресу АТ «КБ «Глобус», яким позивач просив відкликати вимогу відповідача-1 щодо сплати гарантійної суми.
Оскільки вказані звернення позивача залишені без реагування з боку відповідачів, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання вказаної банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню. В обґрунтування правової позиції, позивач зазначає, що бенефіціаром не дотримана умова гарантії в частині надання вимоги із вказівкою на те, в чому конкретно полягає порушення принципалом зобов'язань, в забезпечення якого видана гарантія. Окрім того, позивач вказує на те, що гарантійний випадок не настав у зв'язку з тим, що Замовником не забезпечено умови для надання послуг, а саме - не підготовано під'їзні шляхи до свердловин, схеми підземних і наземних комунікацій і не передано майданчик по акту приймання-передачі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд міста Києва рішенням від 10.01.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024, у справі № 910/14987/23 у задоволенні позову відмовив повністю.
Судові рішення мотивовані тим, що доводи позивача про відсутність порушення ним договірних зобов'язань через недотримання замовником зустрічного обов'язку із забезпечення належних умов для надання послуг (прострочення кредитора) знайшли своє підтвердження, а тому відсутні обставини настання гарантійного випадку та, відповідно, і підстав для виплати банком-гарантом гарантійного платежу згідно банківської гарантії. Однак, оскільки гарантія є виконаною банком-гарантом фактом сплати гарантійного платежу та припинена відповідно до умов частини 1 статті 568 Цивільного кодексу України, відсутні правові підстави для визнання гарантії такою, що не підлягає виконанню. Позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки доказів звернення банка-гаранта до позивача з регресними вимогами не надано. У той же час задоволення позову у цій справі не усуне можливість звернення банка-гаранта до позивача з вимогами регресного позову, тобто не призведе до ефективного захисту інтересів позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
Акціонерне товариство "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 та змінити рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/14987/23, шляхом виключення з його мотивувальної частини наведеного у касаційній скарзі тексту, що стосується висновків про відсутність порушення позивачем договірних зобов'язань через недотримання замовником зустрічного обов'язку із забезпечення належних умов для надання послуг (прострочення кредитора).
Зазначив, що погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині підстав відмови позивачу у задоволені позову. Однак, з огляду на предмет спору вважає, що суди не повинні були в оскаржуваних рішеннях надавати мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному позивачем у заявах по суті щодо наявності підстав для задоволення позову, зокрема тим аргументам, які очевидно не відносяться до предмета спору.
Зазначив, що не зважаючи на те, що за спірною банківською гарантією гарантом бенефіціару сплачена сума гарантії, у зв'язку з чим банківська гарантія згідно з частиною 1 статті 568 ЦК України вже була припиненою, суди попередніх інстанцій у порушення частини 1 статті 2 ГПК України, пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України розглянули та у мотивувальній частині навели висновки відносно аргументів позивача, що вимога бенефіціара не відповідає умовам гарантії та неналежно представлена; щодо відсутності зі сторони ТОВ «ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД» порушень зобов'язань за договором про надання послуг з капітального ремонту нафтових та газових свердловин на родовищах АТ «Укргазвидобування» №УГВ359/13-23 від 13.06.2023, що виключало виплату банком-гарантом гарантійного платежу.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржником зазначено, що у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №910/20306/17, від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 та від 05.06.2023 у справі №910/8580/22 наразі сформований правовий висновок про те, що до предмету доказування під час розгляду спорів про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, входить питання порушення/відсутність порушення принципалом зобов'язання, забезпеченого гарантією, а відтак і правомірності/неправомірності пред'явлення бенефіціаром вимоги до гаранта.
Для забезпечення юридичної визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи, скаржник просить уточнити висновок Верховного Суду відповідно до якого до предмету доказування під час розгляду спорів про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, входить питання порушення/відсутність порушення принципалом зобов'язання, забезпеченого гарантією, а відтак і правомірності/неправомірності пред'явлення бенефіціаром вимоги до гаранта та викласти його у такій редакції:
«Спір про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, не є спором про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією. Позовна вимога визнати банківську гарантію такою, що не підлягає виконанню, за своїм змістом є вимогою про визнання припиненим одностороннього правочину. Підстави припинення зобов'язання гаранта перед кредитором визначені частиною першою статті 568 Цивільного кодексу України, тому до предмету доказування під час розгляду таких спорів входить питання сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; закінчення строку дії гарантії; відмови кредитора від своїх прав за гарантією, шляхом повернення її гарантові, або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією».
Товариство з обмеженою відповідальністю "ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД" також звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у справі №910/14987/23.
Вказана касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначив про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.08.2019 у справі № 910/5989/18 про можливість обрання позивачем такого способу захисту своїх прав та інтересів як визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, що фактично є вимогою про визнання припиненим одностороннього правочину (гарантії). Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 910/5726/18 та від 04.04.2019 у справі № 910/5723/18.
Зазначив, що саме такий спосіб захисту як визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, згідно з наведеною судовою практикою звільняє принципала від відповідальності за регресними вимогами, з якими гарант може звернутися до нього у випадку стягнення з нього грошової суми за виданою гарантією.
Також зазначив, що у спірних правовідносинах які виникли між принципалом, банком-гарантом та бенефіціаром, враховуючи встановлення відсутності гарантійного випадку та здійснення банком-гарантом платежу за гарантією на користь бенефіціара, відсутній висновок Верховного Суду. Позивач перебуває у стані правової невизначеності з огляду на позицію судів попередніх інстанцій щодо неможливості визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню через виплату гарантійного платежу на користь бенефіціара, а також у зв'язку із встановленим фактом, що гарантійний випадок не настав, проте банк-гарант має право пред'явлення регресної вимоги до принципала, і Принципал має надалі захищати свої права у судовому порядку.
Відповідач-1 подав відзив на касаційну скаргу позивача у якому просив у її задоволенні відмовити. Зазначив, що наведені позивачем доводи спростовуються висновками сформованими Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20. А наведена позивачем справа №910/5989/18 не є релевантною до спірних відносин у цій справі.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу відповідача-1 просив залишити її без задоволення.
Зазначив, що відповідачем-1 не обґрунтована необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постановах Верховного Суду. Доводи відповідача-1 фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, встановлення переваги одних доказів над іншими, а також зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи та бажанням виключити встановлені обставини з тексту рішення.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Верховний Суд неодноразово наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідачем-1 касаційна скарга подана на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
За змістом вказаної норми, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення (такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №904/3807/19).
Верховний Суд звертає увагу на те, що підставою касаційного оскарження судових рішень, є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Скаржником зазначено, що у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №910/20306/17, від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 та від 05.06.2023 у справі №910/8580/22 наразі сформований правовий висновок, що до предмету доказування під час розгляду спорів про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, входить питання порушення/відсутність порушення принципалом зобов'язання, забезпеченого гарантією, а відтак і правомірності/неправомірності пред'явлення бенефіціаром вимоги до гаранта, який підлягає уточненню, та має бути викладений у такій редакції: «Спір про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, не є спором про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією. Позовна вимога визнати банківську гарантію такою, що не підлягає виконанню, за своїм змістом є вимогою про визнання припиненим одностороннього правочину. Підстави припинення зобов'язання гаранта перед кредитором визначені частиною першою статті 568 Цивільного кодексу України, тому до предмету доказування під час розгляду таких спорів входить питання сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; закінчення строку дії гарантії; відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією».
Однак, наведені у касаційній скарзі доводи не відповідають вимогам пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач-1 у своїй касаційній скарзі не вказав чітко норму права (абзац, пункт, частина статті) від висновку щодо застосування якого є необхідність відступити, а також не довів, що правовідносини у наведених ним справах та справі № 910/14987/23 є подібними.
Так, у наведених скаржником постановах Верховного Суду у справах № 910/20306/17 та № 910/16898/19 є висновок про те, що при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов'язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.
Однак, у цих справах № 910/20306/17 та № 910/16898/19 з позовом звернувся бенефіціар з вимогою до гаранта про стягнення коштів за гарантією, наданою на забезпечення виконання принципалом взятих на себе зобов?язань за контрактом, а не у спорі за позовом принципала до Бенефіціара та Гаранта про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, як зазначає відповідач-1 у касаційній скарзі, вимагаючи відступити від цього висновку.
У цій справі № 910/14987/23 спір не стосується спонукання гаранта до виконання взятих на себе зобов?язань за банківською гарантією, тобто предмет спору та суб'єктний склад у наведених скаржником справах та у цій справі є різний, відповідно предмет доказування у таких спорах є різний.
Також враховується, що Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 вже відступив від висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, що при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Об'єднана палата дійшла висновку, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, а зобов'язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов'язання боржником.
Однак, як уже було зазначено, предметом спору у справі № 910/14987/23 є вимога про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, спір не стосується невиконання гарантом взятих на себе зобов?язань за банківською гарантією, тобто правовідносини у цій справі та справах № 910/20306/17 та № 910/16898/19 не є подібними.
Щодо наведеної відповідачем-1 постанови Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22, то у цій справі підставою для відмови в задоволенні позову визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню стало встановлення обставин того, що оскільки свої зобов'язання за договором позивач (постачальник) не виконав у встановлені договором строки, АТ «Укрпошта» правомірно звернулось до банку з вимогою щодо стягнення гарантійного платежу за банківською гарантією. При цьому зазначено, що питання дійсності/недійсності, чинності/нечинності, а також питання розірвання спірного договору не є предметом даного спору щодо визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню.
Натомість у справі № 910/14987/23 подібних обставин не встановлено, підставою для відмови в позові стало те, що гарантія є виконаною банком-гарантом фактом сплати гарантійного платежу та припинена відповідно до умов частини 1 статті 568 Цивільного кодексу України.
Відповідач-1 у касаційній скарзі зазначає, що для визнання гарантії такою, що не підлягає виконанню відповідно до частини першої статті 568 ЦК України, заінтересована сторона повинна виключно довести настання однієї із таких обставин: або факт сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; або факт закінчення строку дії гарантії; або факт відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.
Натомість за висновком Верховного Суду, викладеним у справі № 910/8580/22, для визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, заінтересована сторона, крім обставин, передбачених частиною першої статті 568 ЦК України, зобов'язана довести інші обставини, які не впливають на визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, зокрема - порушення/відсутність порушення принципалом зобов'язання, забезпеченого гарантією і правомірність/неправомірність пред'явлення бенефіціаром вимоги до гаранта.
Однак, наведені скаржником доводи свого підтвердження не знаходять. У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22, правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої статтею 568 ЦК України, на яку посилається відповідач-1 у висновку, який на його думку має бути сформульований судом за результатами вирішення цього спору, відсутній.
Норма статті 568 ЦК України визначає випадки припинення зобов'язання гаранта перед кредитором.
У той час як у справі №910/8580/22 та у справі № 910/14987/23 були заявлені вимоги про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, а не про її припинення. Підстави для визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню та підстави для припинення банківської гарантії не є тотожними.
У цьому зв'язку Верховний Суд погоджується з доводами позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу відповідача-1, що доводи відповідача-1 зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи та виключно бажанням виключити встановлені обставини з тексту рішення, тобто спрямовані на переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, доводи касаційної скарги відповідача-1 визнаються Верховним Судом необґрунтованими.
Щодо доводів касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД" то вони свого підтвердження не знаходять.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями, з-поміж яких змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначив про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.08.2019 у справі № 910/5989/18 про можливість обрання позивачем такого способу захисту своїх прав та інтересів як визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню.
Зазначив, що саме такий спосіб захисту як визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, згідно з наведеною судовою практикою звільняє Принципала від відповідальності за регресними вимогами, з якими гарант може звернутися до нього у випадку стягнення з нього грошової суми за виданою гарантією.
Однак, висновки у справі № 910/5989/18 обумовленні встановленими у цій справі конкретними обставинами, а саме: встановлення рішенням суду факту виконання позивачем своїх зобов'язань за договором у відповідній кількості та якості; звернення бенефіціара до Банку-гаранта про виконання гарантії, у задоволенні якого банк відмовив; закінчення строку гарантії, яка є предметом спору у цій справі.
Подібних обставин у справі № 910/14987/23 не встановлено. За договором про надання гарантії № 33027/ЮГ-23 від 07.06.2023 строк дії гарантії з 07.06.2023 до 14.04.2025 включно. Отже, на час звернення відповідача-1 до банку, строк дії гарантії не закінчився. Тобто фактичні обставини у справі № 910/5989/18 та у справі № 910/14987/23 є різними.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Верховний Суд також вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, зазначити у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19).
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що у спірних правовідносинах які виникли між принципалом, банком-гарантом та бенефіціаром, враховуючи встановлення відсутності гарантійного випадку та здійснення банком-гарантом платежу за гарантією на користь бенефіціара, відсутній висновок Верховного Суду щодо ефективного способу захисту. Позивач перебуває у стані правової невизначеності з огляду на позицію судів попередніх інстанцій щодо неможливості визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню через виплату гарантійного платежу на користь бенефіціара, а також у зв'язку із встановленим фактом, що гарантійний випадок не настав, проте банк-гарант має право пред'явлення регресної вимоги до принципала, і принципал має надалі захищати свої права у судовому порядку.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 зазначив про те, що призначенням інституту гарантії (§ 4 глави 49 ЦК України) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов'язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) з огляду на відсутність боргу принципала.
В обґрунтування цих висновків Верховним Судом зазначено, що механізм забезпечувального інституту гарантії, на відміну від інших видів забезпечення виконання зобов'язань, передбачає укладення не двох (основного та забезпечувального), а трьох правочинів.
Перш за все це договір між бенефіціаром (боржником) та принципалом (кредитором), який спрямований на виникнення основного зобов'язання. Умова щодо забезпечення основного зобов'язання гарантією може передбачатися таким договором або висуватися бенефіціаром як передумова укладення такого договору.
Обов'язок банку чи іншої фінансової установи щодо видачі банківської гарантії виникає з договору між принципалом і такою фінансовою установою. Надання гарантії є фінансовою послугою, яка надається на підставі договору (пункт 6 частини першої статті 4, стаття 9 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" у чинній редакції, пункт 7 частини першої статті 4, стаття 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у редакції, що діяла на час видачі гарантії у справі, що переглядається). Цим договором можуть визначатися, серед іншого, умови гарантії, строк її дії, сума, на яку видається гарантія, строк видачі гарантії, розмір оплати послуг гаранта тощо.
Третім правочином у механізмі забезпечувального інституту гарантії є видача гарантії на користь бенефіціара, яка є одностороннім правочином. Саме з цього правочину виникає грошове зобов'язання гаранта.
Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб'єкти - бенефіціар, принципал та гарант, зазначені вище правочини не зв'язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов'язання, зв'язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв'язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов'язки лише для гаранта (частина третя статті 202 ЦК України), а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов'язанні.
Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов'язання, незалежне від зобов'язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов'язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов'язання виконанням, гарант не вправі.
Виходячи з викладеного, об'єднана палата вважає, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплату грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов'язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.
Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією (частина третя статті 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов'язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов'язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв'язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.
Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов'язанням, так і за незалежною від цього зобов'язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов'язанням, то, пред'явивши вимогу гаранту, отримає виконання.
Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.
Отже, наразі є висновок Верховного Суду щодо того який спосіб захисту є ефективним у спірних правовідносинах, підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає. Відповідно доводи позивача, що він перебуває у стані правової невизначеності не підтвердилися.
За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційних скарг та про відсутність підстав для скасування постановлених у справі судових рішень.
Висновки Верховного Суду
За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційних скаргах немає.
Судові витрати
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛІНДУСТРІЯ ЛТД" та Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у справі № 910/14987/23 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Мамалуй
В. Студенець