Справа № 495/12891/23
Номер провадження 2/495/245/2024
20 червня 2024 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Волкової Ю.Ф.,
із участю секретаря судового засідання Бучки В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь, грошові кошти у розмірі 236 015 грн, за договором позики.
1.Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
1.1. 09.09.2023 між позивачем та відповідачем укладено договір позики, оформлений власноручно написаною відповідачем розпискою. За змістом розписки відповідач отримав від позивача грошову позику в розмірі 6500 доларів США, які зобов'язався повернути до 09.11.2023. Як зазначає позивач, на день підготовки позову, тобто 15.11.2023, загальна сума позики складає 236015 грн, за курсом НБУ 36 грн 31 коп. за долар США. Однак на час подання позову зобов'язання відповідачем не виконані, у зв'язку з чим позивач просила стягнути з відповідача заборгованість у заявленому розмірі.
1.2. Письмового відзиву на позовну заяву відповідач суду не надав.
2. Рух справи у суді.
Позовна заява надійшла до суду 29.11.2023.
Ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.01.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 07.02.2024, відкладено на 14.03.2024, 25.04.2024, 13.05.2024, 29.05.2024, 20.06.2024.
3. Заяви, клопотання учасників процесу та насідки їх вирішення.
У судове засідання 20.06.2024 учасники справи не прибули.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Лісниченко Л.О., подав до суду заяву про розгляд справи без участі представника позивача та позивача, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час, місце судового розгляду повідомлявся за допомогою направлення електронних повісток про виклик у судове засідання, що підтверджено відповідною довідкою про доставку повідомлення у додатку «Viber»; причини неявки суду невідомі, клопотань про відкладення судового засідання до суду не надходило.
У зв'язку із не виявленням обставин, які перешкоджають проведенню судового засідання, враховуючи заяви учасників провадження, керуючись частиною першою статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності учасників справи.
Фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України.
4. Фактичні обставини справи.
09.09.2023 між ОСОБА_1 (позикодавцем) і ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача в борг 6500 доларів США, які зобов'язався повернути до 09.11.2023.
Станом на 15.11.2023 загальна сума позики складає 236015 грн, оскільки за курсом Національного банку України 1 долар США дорівнює 36 грн 31 коп.
Укладення договору позики підтверджується розпискою, яка надана в оригіналі позивачем та складена власноручно відповідачем.
Факт написання розписки відповідач не заперечив.
Зміст розписки свідчить про укладення між сторонами саме договору позики, строк виконання зобов'язань за яким закінчився.
Наявність оригіналу розписки у позивача засвідчує невиконання відповідачем зобов'язань щодо повернення боргу.
5. Норми права, які застосував суд; висновки суду та мотиви прийнятого рішення.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК)
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка підтверджує укладення договору позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статті 524 ЦК України). Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).
У разі отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України).
Відповідно до положень договору позики від 09.09.2023 грошову суму відповідач зобов'язувався повернути готівкою в повному обсязі до 09.11.2023.
Правовий висновок щодо стягнення грошової суми в іноземній валюті сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц: частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог частин першої, п'ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
На переконання суду, позивач довела наявність у відповідача заборгованості у сумі 6 500 доларів США, а отже, між сторонами дійсно існують договірні відносини з позики, позичальником зобов'язання не виконані, кошти не повернуті, тому наявні підстави для стягнення заборгованості саме у валюті позики. Сторона відповідача не заперечила факт наявності, розмір боргу, доказів на спростування вказаних обставин суду не надала.
Таким чином позов належить задовольнити шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у валюті, яка визначена договором позики.
6. Розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
У зв'язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі, витрати по сплаті судового збору у сумі 2 360 грн 15 коп. необхідно покласти на відповідача.
Керуючись статтями 12, 76-81, 130, 141, 247, 265, 268, 274, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , 6 500 доларів США (шість тисяч п'ятсот доларів США) за договором позики від 09.09.2023.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 2 360 грн 15 коп. (дві тисячі триста шістдесят грн 15 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя Ю.Ф.Волкова