Справа № 2-2137/10
провадження 2/216/17/24
іменем України
18 червня 2024 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Кузнецова Р.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Максименко А.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Савченко В.В.,
відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представника ОСОБА_2 адвоката Захарової М.В.,
розглянувши відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №4 приміщення суду у м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-КР», Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції в особі Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та його обтяжень Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції, про встановлення факту спільного проживання до 01.01.2004, встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна та визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-КР», Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції в особі Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та його обтяжень Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання правочинів недійсними, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,-
встановив:
У червні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна та визнання права власності, в якому просила встановити факт проживання її з ОСОБА_2 однією сім'єю в період з червня 2000 року до травня 2010 року; визнати їх спільною сумісною власністю: житловий будинок, загальною площею 41,5 кв.м, житловою площею 34,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельні ділянки, а саме площею 0,1 га, яка передана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, та площею 0,0248 га, яка передана для ведення особистого селянського господарства, й розташовані за вищезазначеною адресою; автомобіль «ТОЙОТА АВАЛОН», 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль «ГАЗ 3302», 2005 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 ; автомобіль «Фольксваген LТ46», 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 ; автомобіль «ГАЗ 339214», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 ; вбудоване нежитлове приміщення № 3 торгівельного комплексу, загальною площею 1 347,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 ; визнати за нею право власності на вказаний житловий будинок, земельні ділянки та автомобілі «ТОЙОТА АВАЛОН», «ГАЗ 3302», «Фольксваген LТ46», «ГАЗ 339214»; вбудоване нежитлове приміщення №3 торгівельного комплексу, загальною площею 1347,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , а за ОСОБА_2 визнати право власності на вищевказану квартиру. Свої вимоги позивач мотивувала тим, що під час її сумісного проживання з ОСОБА_2 ними було придбано майно, право власності на яке було оформлено на ім'я відповідача. Вказувала, що згоди щодо поділу майна з відповідачем не досягнуто.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.10.2010, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.10.2014, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таке майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; земельні ділянки, а саме: площею 0,1 га, яка передана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, та площею 0,0248 га, яка передана для ведення особистого селянського господарства, й розташовані за адресою; автомобіль «ТОЙОТА АВАЛОН», 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль «ГАЗ 3302», 2005 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 ; автомобіль «Фольксваген LТ46», 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 ; автомобіль «ГАЗ 339214», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 ; вбудоване нежитлове приміщення № 3 торгівельного комплексу, загальною площею 1347,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить один жилий будинок, загальною площею 41,5 кв.м, житловою площею 34,1 кв.м, позначений на плані літерою «А-1», господарчі та побутові будівлі і споруди, погріб під літерою «Б», літня кухня під літерою «В», гараж під літерою «Г», вбиральня «Е», огорожа «№1,2», замощення «ІІ», водоколонка «І»; земельні ділянки площею 0,1 га, яка передана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, та площею 0,0248 га, яка передана для ведення особистого селянського господарства; автомобілі «ТОЙОТА АВАЛОН», «ГАЗ 3302», «Фольксваген LТ46», «ГАЗ 339214»; вбудоване нежитлове приміщення № 3 торгівельного комплексу, загальною площею 1 347,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_3 .
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.07.2015 рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
15 жовтня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ТОВ «Лідер-КР», Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції в особі Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та його обтяжень Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання правочинів недійсними, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння. У позові просив: встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 01.01.2004 до травня 2011 року; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок «А-1» загальною площею 41,5 кв.м., житловою - 34,1 кв.м., з господарськими спорудами: погріб «Б», літня кухня «В», гараж «Г», вбиральня «Е», огорожа №№ НОМЕР_5 , 2, замощення ІІ, водоколонка І, за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення, загальною площею 88,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 , визнавши право власності на вказане майно по 1/2 частці за кожним; визнати за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_6 від 01.04.2015 на нежитлове приміщення № НОМЕР_7 Торговельного комплексу загальною площею 1347 кв.м., розташованого по АДРЕСА_2 та договір дарування нежитлового приміщення АДРЕСА_5 від 29.04.2015; витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Лідер-КР» нежитлове приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6 , визнавши право власності на вказане майно по 1/2 частці за кожним; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 нежитлове приміщення, загальною площею 88,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 , визнавши право власності на вказане майно по 1/2 частці за кожним. В обґрунтування позову зазначив, що перебував з ОСОБА_1 у близьких стосунках до травня 2011 року. У вказаний період ним було придбано нерухоме майно у вигляді земельних ділянок та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке ОСОБА_2 вважає за доцільне поділити в рівних частинах. Транспортний засіб «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 вважає за необхідне залишити собі, оскільки відповідач ОСОБА_1 в кінці 2010 - на початку 2011 року продала інші спільні транспортні засоби та грошові кошти витратила на власні потреби. Спірна нежитлова нерухомість у вигляді приміщення за адресою: АДРЕСА_2 була придбана за власні кошти ОСОБА_2 , тому право власності на неї слід визнати за ним же, проте, у зв'язку зі зверненням до виконання рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.10.2010 дане майно було спочатку перереєстровано на ОСОБА_1 , а згодом відчужено на користь ТОВ «Лідер-КР», тому слід визнати недійсним свідоцтво про право власності на ТОВ «Лідер-КР» від 01.04.2015 та витребувати майно з чужого незаконного володіння. Аналогічна ситуація склалася і з майном у вигляді нежитлового приміщення АДРЕСА_4 , яке у 2005 році за кредитні кошти придбав ОСОБА_2 , у 2010 році перереєстровано на ОСОБА_1 , яка у 2015 році відчужила його на користь ОСОБА_3 . З огляду на викладене слід визнати недійсним договір дарування нерухомого майна на користь ОСОБА_3 від 29.04.2015 та витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Ухвалою суду від 01.02.2016 зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 об'єднано з первісним позовом ОСОБА_1
04 квітня 2018 року ОСОБА_3 надала до суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначила, що 23.02.2015 була проведена державна реєстрація ТОВ «Лідер-КР», засновниками якого були ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Статутний капітал товариства був утворений за рахунок внесків учасників: ОСОБА_1 внесла нежитлове приміщення №3 торговельного комплексу по АДРЕСА_2 , а ОСОБА_3 - 1000,00 грн. Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.04.2015 нежитлове приміщення №3 торговельного комплексу по АДРЕСА_2 належить ТОВ «Лідер-КР». З 30.04.2015 єдиним учасником ТОВ «Лідер-КР» є ОСОБА_3 . На момент передачі до статутного капіталу товариства спірного нежитлового приміщення ОСОБА_1 була законним його власником, діяла добросовісно та на підставі законних правовстановлюючих документів, тому підстави витребовувати його з володіння ТОВ «Лідер-КР» відсутні. Крім цього, відсутні підстави визнавати договір дарування нежитлового приміщення АДРЕСА_4 недійсним, так як вказане приміщення ОСОБА_1 придбала за власні грошові кошти, які накопичила, працюючи до жовтня 2000 року, тому мала законне право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Також, ОСОБА_3 заперечує факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01.01.2004 по травень 2011 року, вказує, що останні мешкали разом з жовтня 2000 року по травень 2010 рік.
Поряд з цим, 04.04.2018 до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву від ОСОБА_1 , яка зазначила, що з жовтня 2000 по травень 2010 роки мешкала з відповідачем ОСОБА_2 , однією сім'єю, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Також вказує, що мала власні грошові накопичення, займалась підприємницькою діяльністю, мала магазин непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_4 . Посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_1 з 2003 по 2005 року не працювала, а також те, що спірне майно купувалось ним як підприємцем є безпідставними та не підтверджується жодними доказами. До 2004 року сторонами за спільні кошти було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_7 та нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_6 . Після 2004 року сторони придбали будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , при цьому, всі поліпшення у буд. АДРЕСА_1 а виконувались за власні кошти ОСОБА_1 , а також нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , яке, як вже було зазначено, було придбано за особисті кошти ОСОБА_1 . Транспортні засоби: «ГАЗ 3302», «Фольксваген LТ46», «ГАЗ 339214» були продані та кошти були поділені між сторонами. В наявності залишився лише транспортний засіб «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_2 . Отже, просить відмовити у задоволенні зустрічного позову.
26 червня 2018 року ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги та відповідно просила встановити факт спільного проживання з жовтня 2000 року по 01.01.2004 року однією сім'єю. Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01.01.2004 до травня 2010 року. Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, серія та номер ВТО №818585, ВТО №818586, реєстр № 3567, укладений 12.12.2013р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кучман І.І. Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно: домоволодіння - жилий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить один житловий будинок, загальною площею 41,5 кв.м. житловою площею 34,1 кв.м., позначеного на плані літерою «А-1», господарчі та побутові споруди погріб «Б», гараж «Г» огорожа «№1, 2», вимощення «І», житловий будинок АДРЕСА_1 , позначеного на плані «Д-3», огорожа «№1, 2», вимощення «ІІ», водоколонка «І»; автомобіль Тойота Авалон, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 81,50 кв.м., житловою площею 45,90 кв.м. Поділити спільне майно, набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння: жилий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить житловий будинок, загальною площею 41,5 кв.м. житловою площею 34,1 кв.м., позначеного на плані літерою «А-1», господарчі та побутові споруди погріб «Б», гараж «Г», огорожа «№1,2»,вимощення «ІІ»; визнати за ОСОБА_2 право власності автомобіль Тойота Авалон, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частці за кожним житлового будинку АДРЕСА_1 , позначеного на плані «Д-3», огорожа «№1, 2», вимощення «ІІ», водоколонка «І»; визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частці за кожним трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 81,50 кв.м., житловою площею 45,90 кв.м.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ від 30.11.2018 вказану цивільну справу було розподілено судді Кузнецову Р.О.
Під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 пояснила, що з жовтня 2000 року по травень 2010 проживала однією сім'єю з ОСОБА_2 . Вони мають спільну дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 08.06.2001 вони придбали квартиру АДРЕСА_3 за 6000 грн. 01.11.2002 у цьому ж будинку придбали квартиру поряд - №23 за 8355 грн. В результаті поліпшень було об'єднано 2 квартири в одну. Власником був ОСОБА_2 . 12.12.2013 ОСОБА_2 продав квартиру матері - ОСОБА_4 . В квартирі був зареєстрований син з 03.03.2005. Крім цього, під час спільного проживання за договором купівлі-продажу 26.05.2003 було придбано нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 , власником якого був ОСОБА_2 . В подальшому власником приміщення стало ТОВ «ЛІДЕР-КР», засновником та кінцевим бенефіціаром якого є ОСОБА_3 - мати позивача. Будинок по АДРЕСА_8 був придбаний 27.12.2004 за 16753 грн за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 , а земельна ділянка була подарована. ОСОБА_1 та її представник, адвокат Савченко В.В., первісні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та наполягали на їх задоволенні. У задоволенні зустрічного позову просили відмовити.
Відповідач ОСОБА_2 пояснив, що з 12.06.2004 разом з ОСОБА_1 стали проживати разом однією сім'єю. Протягом всього часу проживання брали грошові кошти в кредит, які використовувались для задоволення інтересів родини. Під час спільного проживання придбали: житловий будинок по АДРЕСА_1 , нежитлові приміщення по АДРЕСА_9 ». Інше майно придбавалось до спільного проживання. Всі автомобілі, крім «Toyota Avalon», були продані ОСОБА_1 , тому просив врахувати цю обставину під час визначення часток для поділу майна. Фактичні шлюбні відносини припинились 11.05.2011. Житловий будинок по АДРЕСА_1 був збудований ОСОБА_2 за його власні кошти у 2015 році, право власності видано у 2015 році. Будували будинок після розірвання відносин. Будівля по АДРЕСА_2 належить ТОВ «Лідер-КР». Отже, ОСОБА_2 та його представник, адвокат Захарова М.В., просили відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний просили задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , одночасно зазначила, що з жовтня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жили з батьками Покутнього, але потім переїхали до ОСОБА_2 , хоча там вона була тільки один раз. З 2005 року вона разом з донькою - ОСОБА_1 мешкають по АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_4 належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи до суду не з'явилась, причини неявки не повідомила.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, дійшов наступного висновку.
За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому згідно з роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26.05.2008 за ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлове приміщення №3 торгівельного комплексу загальною площею 1347,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 (Том 1 а.с. 15, 19).
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.10.2010 право власності на нежитлове приміщення №3 торгівельного комплексу загальною площею 1347,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 визнано за ОСОБА_1 .
Згідно з договором оренди нежитлового приміщення від 01.11.2010 ОСОБА_1 передала в оренду ФОП ОСОБА_2 нежитлове приміщення АДРЕСА_10 для здійснення господарської діяльності (Том 1 а.с. 94-95)
17 лютого 2015 року згідно з протоколом загальних зборів засновників (учасників) №1 було створено ТОВ «ЛІДЕР-КР», головою Загальних зборів обрано ОСОБА_1 , секретарем - ОСОБА_3 .
Цього ж дня згідно з актом прийому-передачі майна до статутного капіталу товариства, а також нотаріально посвідченої заяви, ОСОБА_1 внесла до статутного капіталу нежитлове приміщення №3 торгівельного комплексу загальною площею 1347,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_6 (Том 4 а.с. 25-27).
23.02.2015 ТОВ «ЛІДЕР-КР» зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Том 4 а.с. 28)
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 01.04.2015 власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_6 є ТОВ «ЛІДЕР-КР» (Том 4 а.с. 29, 30).
30.04.2015 на підставі договору дарування ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_3 свою частку у статутному капіталі ТОВ «ЛІДЕР-КР» у вигляді нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_6 (Том 4 а.с. 32).
Цього ж дня згідно з протоколом загальних зборів засновників (учасників) №2 головою Загальних зборів ТОВ «ЛІДЕР-КР» обрано ОСОБА_3 (Том 4 а.с. 34)
На підставі Наказу ТОВ «ЛІДЕР-КР» №1 на ОСОБА_3 покладено обв'язки директора товариства (Том 4 а.с. 35).
Згідно з висновком судово-будівельної експертизи №25/17 від 28.07.2017 ринкова вартість нежитлового приміщення №3 в будівлі АДРЕСА_2 , станом на 28.07.2017 становить 1999522,00 грн (один мільйон дев'ятсот дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот двадцять дві гривні) (Том 8 а.с. 151-174).
Крім того, 28.02.2005 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала квартиру, загальною площею 46,1 кв.м., житловою площею 29,3 кв.м., переведену із житлового приміщення в нежитлове за адресою: АДРЕСА_4 (Том 4 а.с. 1).
28.02.2005 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала квартиру, загальною площею 42,6 кв.м., житловою площею 28,9 кв.м., переведену із житлового приміщення в нежитлове за адресою: АДРЕСА_11 (Том 4 а.с. 2).
24.05.2006 ОСОБА_1 отримала Дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції квартир № АДРЕСА_12 під магазин непродовольчих товарів (Том 6 а.с. 49).
21.10.2010 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення після реконструкції квартир, за адресою: АДРЕСА_4 (Том 6 а.с. 74, 76).
В подальшому 29.04.2015 на підставі договору дарування ОСОБА_1 відчужила нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_3 (Том 3 а.с. 155).
Згідно з висновком судово-будівельної експертизи №25/17 від 28.07.2017 ринкова вартість нежитлового приміщення АДРЕСА_4 , станом на 28.07.2017 становить 1141011,00 грн (один мільйон сто сорок одна тисяча одинадцять гривень).
Також, 27.12.2004 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 до складу якого входить один житловий будинок, загальною площею 41,5 кв.м. житловою площею 34,1 кв.м., позначений на плані літерою «А-1», господарчі та побутові споруди: погріб «Б», гараж «Г» огорожа «№1, 2», вимощення «І» (Том 1 а.с. 15).
Крім цього, на підставі державних актів на право власності не земельну ділянку ОСОБА_2 отримав у власність земельні ділянки, площею 0,0248 га - для ведення особистого селянського господарства, а також площею 0,1 га - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 (Том 1 а.с. 16, 17).
25 лютого 2015 року ОСОБА_2 було отримано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, а саме: Будівництво індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (Том 5 а.с. 125-127).
Згідно з висновком судово-будівельної експертизи №25/17 від 28.07.2017 житловий будинок АДРЕСА_1 не є завершеним будівництвом. На час проведення експертизи його відсоток готовності склав 67,3%. Вартість об'єктів нерухомого майна, розташованих по АДРЕСА_1 , станом на час проведення експертизи та без врахування вартості земельної ділянки складає 210107,00 грн, а саме:
- житлового будинку - 129513,35 грн;
- погребу «В» - 10535,80 грн;
- огорожі - 66970,94 грн;
- вимощення - 3269,32 грн.
Але, відповідно до свідоцтва про право власності від 30.04.2015 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок «Д-3», загальною площею 491,3 кв.м., житловою - 137,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (Том 6 а.с. 4-5).
Крім того, 08.06.2001 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_7 (Том 4 а.с. 3).
01.11.2002 на підставі договору міни ОСОБА_2 набув права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_13 (Том 4 а.с. 4).
У подальшому, шляхом перепланування квартир, квартири АДРЕСА_14 та АДРЕСА_15 було об'єднано в одну та введено в експлуатацію, що підтверджується відповідним Актом від 19.04.2005 (Том 3 а.с. 102).
24.06.2005 ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на квартиру після перепланування за адресою: АДРЕСА_7 (Том 4 а.с. 5).
Згідно з довідкою Центрально-Міського районного відділу в м. Кривий Ріг ГУ в Дніпропетровській області ДМС України від 13.05.2014 ОСОБА_2 з 27.07.2001 значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_7 .
12 грудня 2013 року ОСОБА_2 продав квартиру за адресою: АДРЕСА_7 ОСОБА_4 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 12.12.2013 (Том 2 а.с. 179).
Крім того, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 від 29.05.2006 за ОСОБА_2 зареєстровано транспортний засіб «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову 4ТВК36В66U070404 (Том 1 а.с. 11).
Згідно з висновком експерта №102/17 від 01.08.2018 ринкова вартість автомобіля «Toyota Avalon 3.5і Limited», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на час проведення експертизи, складає 328337,51 грн (Том 10 а.с. 54-70).
Також судом встановлено, що 10.06.2003 ОСОБА_2 зареєструвався як ФОП та отримав відповідне свідоцтво (Том 1 а.с. 60).
30.11.2006 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №014/03-03/10/2406, згідно умов якого, ОСОБА_2 на розвиток бізнесу було надано кредитні кошти в іноземній валюті, у розмірі 300000,00 дол. США. Відповідно до укладеної Додаткової угоди №1 від 29.08.2007 були внесені зміни до кредитного договору, на підставі яких, збільшено ліміт кредитування до 450000,00 дол. США. (Том 1 а.с. 61-65).
Також до матеріалів справи долучено копію трудової книжки ОСОБА_1 з якої вбачається, що остання у період з липня 1999 року по червень 2003 року працювала у ВАТ «Криворізький цементно-гірничий комбінат» на посаді інженера по підготовці кадрів, перекладачем, референтом директора та головним спеціалістом із зовнішніх зв'язків Служби генерального директора (Том 2 а.с. 22-25).
Згідно з довідкою ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна» від 28.01.2016 слідує, що заробітна плата ОСОБА_1 за період з 01.07.1999 по 02.06.2003 склала 38626,86 грн. (Том 9 а.с. 80).
ОСОБА_1 здійснювались відрахування до Пенсійного фонду України, що підтверджується відповідними довідками форми ОК-5 за період з 1998 по 2015 роки (Том 9 а.с. 75-79).
22.04.2005 ОСОБА_1 зареєструвалася як ФОП та отримала відповідне свідоцтво (Том 2 а.с. 26).
Згідно зі Звітів суб'єкта малого підприємництва та податкових декларацій платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 вбачається, що з 2006 по 2013 рік ОСОБА_1 здійснювала господарську діяльність та отримувала дохід (Том 2 а.с. 28-37), зокрема, як вбачається з договорів поставки та актів виконаних робіт у період з 2008 по 2010 роки ФОП ОСОБА_1 здійснювала поставку товарів для ЗАТ «ФК «Шахтар (Донецьк)», згодом ТОВ «Шахтар Трейдінг» (Том 9 а.с. 80-145). Крім цього, у 1999 році ОСОБА_1 надавала послуги з перекладу документів з англійської мови на українську ТОВ «СОЮЗ-3», що підтверджується договором про надання послуг та актами виконаних робіт (Том 9 а.с. 146-157).
02.03.2001 ОСОБА_1 придбала цінні папери на загальну суму 11998,00 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу цінних паперів (Том 2 а.с. 38-40).
Згідно з вітальною листівкою, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в день народження сина ОСОБА_6 було подаровано 20000,00 грн (Том 9 а.с. 186).
Крім цього, з акта від 17.06.2010, затвердженого начальником КП «ЖЕО №20» слідує, що за адресою: АДРЕСА_7 спільно проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2001 по 2010 роки (Том 1 а.с. 27).
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_6 , батьком якого значений ОСОБА_2 , а матір'ю - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 12.07.2004 (Том 1 а.с. 146)
Як вбачається з договору, укладеного між ТОВ «Комп'ютерна академія ШАГ Кривий Ріг» та ОСОБА_1 , ОСОБА_6 проходив навчання у комп'ютерній академії та згідно з квитанції за його навчання сплачувала ОСОБА_1 (Том 9 а.с. 188-205).
Також, у матеріалах справи наявні спільні фото ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , починаючи з 30.12.2001 та по 2011 рік (Том 2 а.с. 41-46, Том 9 а.с. 175-186).
У ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 пояснили, що первісно, у 2010 році, вони звернулись до суду з позовом з метою ухилення від арешту майна, який накладався в межах розгляд справ за позовами банківських установ до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, проте, в подальшому вирішили все ж таки фактично поділити майно.
Крім цього, під час розгляду справи були допитані свідки, зокрема, свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що знайомий з ОСОБА_2 з дитинства. У 2000 роках були компаньйонами. З 2001 року ОСОБА_2 проживав з ОСОБА_1 як зі своєю дівчиною. У 2001 році придбали квартиру по АДРЕСА_16 для спільного проживання, потім ще одну. У 2003 році свідок приходив в гості на входини. До цього ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали у матері ОСОБА_2 по АДРЕСА_17 . Свідок часто приходив у гості. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну дитину, яка народилась у 2004 році. У 2003 році придбали будівлю по АДРЕСА_2 для виробництва меблів, а в подальшому здавали в оренду. Гроші на купівлю будівлі давала ОСОБА_1 , яку саме суму свідок не пам'ятає. Також свідкові відомо, що ОСОБА_1 придбала приміщення по АДРЕСА_18 під магазин.
Також, свідок ОСОБА_8 пояснила, що знайома з ОСОБА_2 з жовтня 2000 року, він разом з ОСОБА_1 , проживали як чоловік та дружина. В червні 2001 року вони разом придбали квартиру по АДРЕСА_16 , робили ремонт, купували меблі. Приблизно у 2004 році сторони придбали земельну ділянку по АДРЕСА_16 для будівництва гаражів, проте побудували будинок. До 2009 року був побудований каркас будинку на вказаній ділянці, але до теперішнього часу будинок недобудований. 05.05.2010 року перестали проживати разом. Протягом 2010-2011 років ОСОБА_2 намагався відновити стосунки. Все майно сторони придбавали на спільні грошові кошти. Відомо тільки, що магазин про АДРЕСА_19 оформлений був на ОСОБА_1 . Також свідкові відомо, що сторони брали грошові кошти в кредит на свої потреби, на які саме цілі не відомо 12.06.2004 в них народилась дитина.
Свідок ОСОБА_9 пояснила, що знайома з ОСОБА_2 близько 30 років, товаришували до 2005 року, а ОСОБА_1 бачила у нотаріуса, оскільки у 2005-2006 роках ОСОБА_9 продавала ОСОБА_2 два нежитлових приміщення по АДРЕСА_18 . Гроші передавав ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 також була присутня, оскільки на неї оформлювались ці приміщення. В подальшому в цих приміщеннях був магазин дитячого одягу «Немо». На той час ОСОБА_2 займався виготовленням меблів та був заможним, в нього на той час був новий автомобіль «Тoyota Avalon», квартира по АДРЕСА_16 , житловий будинок.
Аналізуючи норми права, на які посилалися сторони у справі, а також норми права, які слід застосувати, мотиви їх застосування суд приходить до таких висновків.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
Відповідно до статті 13 КпШС України права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.
Частиною 2 ст. 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 грудня 2020 року у справі №295/14208/18-ц, від 03 березня 2021 року у справі №127/28507/15 належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц та Верховним Судом у постановах від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17; від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18) та від 01 вересня 2021 року у справі №523/9720/17.
Чинним законодавством України встановлено, що «сім'єю» на відміну від «шлюбу» є проживання осіб, пов'язаних спільним побутом, та у яких є взаємні права та обов'язки один до одного. При цьому, необхідно звернути увагу, що для існування сім'ї не існує спеціального порядку реєстрації.
Положеннями ст. 74 Сімейного кодексу України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Разом з тим, відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки, який породжує юридичні наслідки, передбачений Цивільним кодексом 2004 року і такий факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №546/912/16-ц, інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України. Кодекс про шлюб та сім'ю Української РСР, який діяв до 01 січня 2004 року, таких положень не містив. Тому вказаний факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року.
Встановлено, що у позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 з жовтня 2000 року виникли стосунки шлюбного характеру. Свідченням цього є спільні фото, довідка з місця проживання, покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , а також пояснення самих сторін по справі.
Шлюб між сторонами зареєстровано не було.
Таким чином з огляду на вищенаведене, оскільки інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, а Кодекс про шлюб та сім'ю Української РСР, який діяв до 01 січня 2004 року, таких норм не містив, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині встановлення факту спільного проживання разом з ОСОБА_2 однією сім'єю з жовтня 2000 року до 01 січня 2004 року.
Одночасно з цим, матеріалами справи доведено та під час розгляду справи встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 01.01.2004 до травня 2011 року, тому вимоги як первісного так і зустрічного позовів в цій частині підлягають задоволенню.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим судам під час вирішення спору щодо визнання нерухомого майна об'єктом спільної сумісної власності осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання цих осіб у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане ними внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.
Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим.
Вказаний висновок узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року №6-135цс13 та від 23 вересня 2015 року у справі №6-1026цс15.
У Постанові від 26 липня 2022 року у справі №664/1206/19 Верховний Суд вказав на те, що проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Отже на підтвердження своїх вимог про визнання права власності, зокрема, на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_7 , позивач ОСОБА_1 мала надати докази, з яких можливо б було встановити факт спільної праці та купівлю спірної квартири.
Разом з цим, спірна квартира була набута у період дії Кодексу про шлюб та сім'ю України, а саме: договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_14 був укладений 08.06.2001 (право власності було зареєстровано 19.06.2001), договір міни, за яким була набута квартира АДРЕСА_20 був укладений 01.11.2002 (право власності було зареєстровано 21.11.2002). Хоча у подальшому, шляхом перепланування квартир, квартири АДРЕСА_14 та АДРЕСА_15 було об'єднано в одну, введено в експлуатацію та лише 24.06.2005 ОСОБА_2 отримано нове свідоцтво про право власності, докази того, що поліпшення цих квартир є результатом спільної праці сторін у матеріалах справи відсутні, тому законних підстав для задоволення позову в частині визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири за позивачем ОСОБА_1 , не має.
Крім цього з цього приводу суд зазначає, що законодавством передбачено рівнозначну презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, до спільної сумісної власності.
Це означає, що якщо майно придбано подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком в період проживання однією сім'єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об'єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Так виснував Верховний Суд у постанові від 19.02.2024 у справі №201/6472/20.
Оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2000 року до 01 січня 2004 року, то позовні вимоги про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю та визнання за нею права власності на 1/2 частку цього майна, не підлягають задоволенню.
Крім цього, так як квартира за адресою: АДРЕСА_7 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , останній мав законне право розпоряджатися вказаним майном на власний розсуд, зокрема відчужити за договором купівлі-продажу, тому вимоги ОСОБА_11 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 12.12.2013 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 також не підлягають задоволенню.
Щодо належності іншого майна до спільної сумісної власності сторін суд встановив наступні обставини.
Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 01.01.2004 до травня 2011 року.
27 грудня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою було збудовано новий житловий будинок, якому було присвоєно нову поштову адресу: АДРЕСА_1 та 30.04.2015 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності.
28 лютого 2005 року на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала два нежитлових приміщення за адресою: АДРЕСА_18 . Після виконання ремонтних робіт та реконструкції приміщень у період з 24.05.2006 по 21.10.2010 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_4 .
На підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 від 29.05.2006 за ОСОБА_2 було зареєстровано транспортний засіб «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
26 травня 2008 року за ОСОБА_2 на підставі рішення суду було визнано право власності на нежитлове приміщення №3 торгівельного комплексу, за адресою: АДРЕСА_2 . Вказане приміщення було придбано ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 26.05.2003 та від 27.06.2003 та в подальшому реконструйовано.
У червні 2003 року ОСОБА_2 зареєструвався як ФОП та почав займатися підприємницької діяльністю.
ОСОБА_1 у період з 1999 року по 2003 роки працювала у ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна», де отримувала заробітну плату, а з травня 2005 року зареєструвалася як ФОП та також почала займатися підприємницької діяльністю.
Отже, у період з 01.01.2004 до травня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вели спільне господарство, у них були спільний сімейний побут та бюджет, вказане вище майно було придбане ними внаслідок спільної праці, тому має ознаки спільної сумісної власності, внаслідок чого існують правові підстави для його поділу у рівних частинах (по 1/2 частці) кожній зі сторін.
Враховуючи викладене позовні вимоги про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_4 ; нежитлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_6 та транспортного засобу «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ґрунтуються на законі та підлягають задоволенню.
При цьому, доводи позивача ОСОБА_1 про придбання нежитлових приміщень, за адресою: АДРЕСА_18 за особисті кошти, а також той факт, що ОСОБА_2 укладав кредитні договори на задоволення власних потреб, не пов'язаних з бюджетом родини, є неспроможними та до уваги судом не беруться, оскільки спростовуються матеріалами справи та показами свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Поряд з цим, під час розгляду справи встановлено, що нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_4 та нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_6 вибули з володіння сторін та перебувають у власності третіх осіб.
Так, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлені судом. (частина друга статті 328 ЦК України в редакції, яка діяла на момент відчуження майна).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі №522/14900/19 (провадження № 61-10361св22) вказано, що: «можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
У пунктах 22, 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України.
У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.
Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.09.2023 у справі №201/1051/22.
У справі, яка розглядається власником спірного нежитлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_4 є ОСОБА_3 , а нежитлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_6 - ТОВ «ЛІДЕР-КР».
Вказане майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вибуло з володіння співвласника - ОСОБА_2 поза його волею - на підставі рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.10.2010, яке було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.07.2015, у зв'язку із чим, згідно з положеннями статті 388 ЦК України, підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та ТОВ «ЛІДЕР-КР» відповідно.
У даному випадку саме такий спосіб захисту є ефективний та спрямований на відновлення порушених прав власника майна.
Водночас вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсними правочинів, відповідно до яких спірне майно було відчужене на користь третіх осіб задоволенню не підлягають з підстав зазначених вище.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Підсумовуючи наведене, суд прийшов до висновку про часткове задоволення як первісного так і зустрічного позовів, а саме, в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 01.01.2004 до травня 2011 року; визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступного майна:
- житлового будинку «А-1» загальною площею 41,5 кв.м., житловою - 34,1 кв.м., з господарськими спорудами: погріб «Б», літня кухня «В», гараж «Г», вбиральня «Е», огорожа №№ НОМЕР_5 , 2, замощення ІІ, водоколонка І, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- житлового будинку «Д-3» загальною площею 491,3 кв.м., житловою - 137,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нежитлового приміщення, загальною площею 88,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 ;
- нежитлового приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6 ;
- транспортного засобу «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову 4ТВК36В66U070404, який згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 , а також визнання за кожним з співвласників права власності на вказане майно по 1/2 частці за кожним.
У задоволенні решти вимог позовів слід відмовити.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 13 КпШС України, ст.ст. 3, 21 СК України, ст.ст. 328, 387, 388 ЦК України, ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 89, 128, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України суд,-
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-КР», Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції в особі Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та його обтяжень Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції, про встановлення факту спільного проживання до 01.01.2014, встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна та визнання права власності - задовольнити частково.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-КР», Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції в особі Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та його обтяжень Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання правочинів недійсними, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити частково.
Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 01.01.2004 до травня 2011 року.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступне майно:
- житловий будинок «А-1» загальною площею 41,5 кв.м., житловою - 34,1 кв.м., з господарськими спорудами: погріб «Б», літня кухня «В», гараж «Г», вбиральня «Е», огорожа №№ 1, 2, замощення ІІ, водоколонка І, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- житловий будинок «Д-3» загальною площею 491,3 кв.м., житловою - 137,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нежитлове приміщення, загальною площею 88,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 ;
- нежитлове приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6 ;
- транспортний засіб «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову 4ТВК36В66U070404, який згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку «А-1», загальною площею 41,5 кв.м., житловою - 34,1 кв.м. з господарськими спорудами: погріб «Б», літня кухня «В», гараж «Г», вбиральня «Е», огорожа №№ 1, 2, замощення ІІ, водоколонка І, за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку «А-1», загальною площею 41,5 кв.м., житловою - 34,1 кв.м. з господарськими спорудами: погріб «Б», літня кухня «В», гараж «Г», вбиральня «Е», огорожа №№ 1, 2, замощення ІІ, водоколонка І, за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку «Д-3», загальною площею 491,3 кв.м., житловою - 137,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку «Д-3», загальною площею 491,3 кв.м., житловою - 137,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку транспортного засобу «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову 4ТВК36В66U070404, який згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку транспортного засобу «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову 4ТВК36В66U070404, який згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 .
Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-КР» на користь ОСОБА_1 1/2 частку нежитлового приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6 .
Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-КР» на користь ОСОБА_2 1/2 частку нежитлового приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6 .
Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частку нежитлового приміщення, загальною площею 88,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 .
Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1/2 частку нежитлового приміщення, загальною площею 88,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 .
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-КР», Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції в особі Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та його обтяжень Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції про:
- встановлення факту спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з жовтня 2000 року по 01.01.2004 однією сім'єю;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 12.12.2013 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;
- визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 трикімнатної квартири, за адресою: АДРЕСА_7 та визнання права власності по 1/2 частці за кожним.
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-КР», Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції в особі Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та його обтяжень Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції про:
- визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_6 від 01.04.2015 на нежитлове приміщення № НОМЕР_7 Торговельного комплексу загальною площею 1347 кв.м., розташованого по АДРЕСА_2 ;
- визнання недійсним договору дарування нежитлового приміщення АДРЕСА_5 від 29.04.2015.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_9 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
- відповідачі: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_10 , місце проживання: АДРЕСА_7 ; ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_11 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_21 ; ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_12 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_22 : Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕР-КР», код ЄДРПОУ: 39654709, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Недєліна, буд. 6.
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ