Справа № 304/1022/24 Провадження № 3/304/731/2024
01 липня 2024 року м. Перечин
Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області Ганько І.І., розглянувши матеріали, які надійшли з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ужгород Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 , непрацюючого, громадянина України,
за ч. 1 ст. 185-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
з протоколу про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 014671 від 12 квітня 2024 року видно, що того ж дня о 07.10 год ОСОБА_1 був виявлений та затриманий на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на околиці населеного пункту Сімер Ужгородського району на відстані 8 000 м до державного кордону на напрямку 201 прикордонного знаку за вчинення злісної непокори неодноразово повтореним законним вимогам військовослужбовця Державної прикордонної служби України, а саме не виконав таку вимогу старшого прикордонного наряду «Контрольний пост» молодшого сержанта ОСОБА_2 про зупинку та продовжив рух на автомобілі марки «Chrysler», р/н НОМЕР_2 , чим вчинив злісну непокору законному розпорядженню військовослужбовця ДПС України та порушив вимоги ст. 34 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03 квітня 2003 року, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 185-10 КУпАП.
Зазначені дії ОСОБА_1 начальником відділу боротьби з транскордонною злочинністю головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_1 прикордонного загону майором ОСОБА_3 кваліфіковано за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП як злісна непокора законній вимозі працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину не визнав та пояснив, що у день інкримінованої йому події адміністративного правопорушення його було затримано разом з пасажирами автомобіля, яких він перевозив як таксист. Автомобіль правоохоронців перегородив йому дорогу, а його та його пасажирів витягли із транспортного засобу та повалили на землю. Як у подальшому з'ясувалося, тоді правоохоронними органами здійснювалася якась спецоперація по затриманню осіб, що мають намір незаконно перетинати державний кордон. Жодного стосунку до незаконного переміщення осіб через державний кордон він не має. Будь якої спрямованої відносно нього вимоги працівника прикордонної служби щодо зупинки транспортного засобу не було, а відтак й злісної непокори він не вчиняв.
Захисник ОСОБА_4 у судовому засіданні додатково вказував на те, що на час події органом досудового розслідування СУ ГУ НП в Закарпатській області у відповідному кримінальному провадженні за ч. 3 ст. 332 КК в межах району проводилися слідчі дії. З вказаних підстав був затриманий і автомобіль під керуванням ОСОБА_1 , який, працюючи таксистом, здійснював пасажирські перевезення; вимоги про зупинку не було, такий рухався із швидкістю близько 50 км/год. На підтвердження своєї позиції додав копії ухвал слідчого судді про арешт майна ОСОБА_1 та відмову у скасуванні такого арешту. Звертав увагу судді, що слідчим суддею при розгляді вказаних клопотань встановлено, що з 04.20 по 05.03 год 12 квітня 2024 року було проведено обшук належного ОСОБА_1 транспортного засобу, тоді як згідно протоколу останній допустив непокору працівнику прикордонної служби о 07.10 год того ж дня. Відтак просив закрити справу відносно ОСОБА_1 за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.
Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши письмові матеріали справи про адміністративне правопорушення, суддя прийшов до такого висновку.
За змістом ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.
Відповідно до ст. 256 КпАП України у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Стаття 185-10 КУпАП передбачає відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морський) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України.
Злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторних законних вимог чи розпоряджень військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України при виконанні ними службових обов'язків, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону. Тобто слово «непокора» означає відмову від виконання або ігнорування виконання певної вимоги.
Відповідно до ст. 185-10 КУпАП підставою для притягнення до адміністративної відповідальності повинна бути злісна непокора лише законному розпорядженню або вимозі працівника Державної прикордонної служби України.
Отже непокора розпорядженню або вимозі, що суперечать закону або не передбачені ним, не містять складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185-10 КУпАП.
Відповідно до даних протоколу про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 014671, 12 квітня 2024 року о 07.10 год ОСОБА_1 був виявлений та затриманий ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на околиці населеного пункту Сімер Ужгородського району на відстані 8 000 м до державного кордону на напрямку 201 прикордонного знаку за вчинення злісної непокори неодноразово повтореним законним вимогам військовослужбовця Державної прикордонної служби України, а саме не виконав таку вимогу старшого прикордонного наряду «Контрольний пост» молодшого сержанта ОСОБА_2 про зупинку та продовжив рух на автомобілі марки «Chrysler», р/н НОМЕР_2 .
Натомість згідно з поясненнями ОСОБА_1 , наданими в судовому засіданні, слідує, що його було затримано разом з пасажирами автомобіля, яких він перевозив як таксист. Автомобіль правоохоронців перегородив йому дорогу, його разом з пасажирами витягли із транспортного засобу та повалили на землю. Будь якої спрямованої відносно нього вимоги працівника прикордонної служби щодо зупинки транспортного засобу не було.
Отже судом не встановлено доказів та фактів в чому саме проявилася злісність непокори ОСОБА_1 .
На користь його позиції також вказують й заявлені захисником ОСОБА_4 розбіжності щодо часу вчинення інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення - злісну непокору ОСОБА_1 нібито допустив о 07.10 год 12 квітня 2024 року, не зупинившись на вимогу працівника прикордонної служби, тоді як обшук керованого ним автомобіля марки «Chrysler», р/н НОМЕР_2 , вже було проведено до того - з 04.20 по 05.03 год 12 квітня 2024 року.
Крім цього суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять письмових доказів, що у вказаний у протоколі про адміністративне правопорушення місці і часі майор ОСОБА_3 перебував при виконанні ним своїх службових обов'язків.
За таких обставин всі перераховані вище доводи у своїй сукупності, дають суду підстави прийти до висновку про недоведеність того, що ОСОБА_1 у зазначені в протоколі час та місці, дійсно здійснив злісну непокору законній вимозі працівників Державної прикордонної служби України під час виконання ними службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, а встановлена невідповідність даних протоколу про адміністративне правопорушення об'єктивним обставинам справи, вказують на відсутність доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у інкримінованому йому діянні.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні будь-які належні та допустимі докази вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні та інше.
При цьому слід зазначити, що розглядаючи адміністративні матеріали, які направлені до суду з метою притягнення винної особи до адміністративної відповідальності і які визнані органом, що їх направляє достатніми для досягнення поставленої мети, суд не може вийти за межі обвинувачення або уточнити в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунути певні розбіжності або неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки в такому випадку суд перебиратиме на себе функції сторони обвинувачення, чим порушить принцип рівності сторін і вимоги змагальності процесу. За таких обставин особа буде позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом. Навпаки, вона буде змушена захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується.
З врахуванням положень і тлумачень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Частиною 1 ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 463/1352/16-а (провадження № К/9901/21241/18) у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 цього Кодексу провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю при відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП підлягає закриттю за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 7, 9, 247, 277, 278-280, 283-285 КУпАП, суддя,
провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником до Закарпатського апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову, протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя:Ганько І. І.