Справа № 128/5311/23
Провадження № 2/127/376/24
02.07.2024 м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Волошин С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», в інтересах якого діє адвокат Столітній М.М., звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 34 115, 79 грн., яка складається з суми кредиту - 10 000, 00 грн., суми процентів за користування кредитом - 22 800, 00 грн., інфляційних втрат - 1 054, 29 грн. та трьох відсотків річних - 261,50 грн. Крім того позивач просив стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати, що складаються з судового збору - 2 147, 20 грн. та витрат на правову допомогу - 10 000, 00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ТОВ «Авентус Україна» є фінансовою установою та має ліцензію на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. 22.05.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» укладено електронний договір №4193633 про надання споживчого кредиту відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом №53-ОД від 16.01.2020 року та розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents.
Згідно умов договору кредит надавався в сумі 10 000 грн., строком на 30 днів, дата повернення кредиту 21.06.2021. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконав, надавши кредит в сумі 10 000,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 . 17.06.2021 відповідач здійснив оплату на рахунок кредитора заборгованості по нарахованих процентах за користування кредитом на суму 513,00 грн., у зв'язку з чим відбулось продовження строку кредиту ще на 30 днів, тобто до 17.07.2021. Згодом, 20.07.2021 відповідач здійснив оплату заборгованості по нарахованих процентах за користування кредитом в розмірі 6 270,00 грн., у зв'язку з чим відбулось продовження строку кредиту ще на 30 днів, тобто до 19.08.2021.
19.08.2021 відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, тому кредитний договір автопролонговано на підставі п.4.3 кредитного договору, а користування кредитом продовжено на 90 календарних днів поспіль.
03.05.2022 між ТОВ «Авентус Україна», як клієнтом, та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», як фактором, укладено договір факторингу №03-05/2022, згідно з умовами якого, клієнт відступив фактору права грошової вимоги за вище вказаним кредитним договором.
Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Авентус Україна» повідомило відповідача шляхом направлення на електронну пошту відповідача, зазначену при укладенні кредитного договору, відповідного повідомлення.
У зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем, станом на 03.05.2022 виникла заборгованість за кредитом, яка згідно доводів позивача наявна у розмірі 34 115,79 грн., та складається з суми кредиту - 10 000, 00 грн., суми процентів за користування кредитом - 22 800,00 грн., інфляційних втрат - 1 054,29 грн. та трьох відсотків річних - 261, 50 грн., що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 03.01.2024 матеріали позовної заяви передано за підсудністю до Вінницького міського суду Вінницької області.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 31.01.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб з роз'ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.
29.02.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що за умовами кредитного договору сума кредиту в розмірі 10 000, 00 грн. надається строком на 30 днів, тобто до 21.06.2021, разом з цим, кредитором нараховано відсотки за користування кредитом в строк з 22.05.2021 по 17.11.2021, тобто поза межами строку визначеним договором. Відповідно до п. 3.1 договору, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредитування (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та або у році. За положеннями пункту 4.2.2 договору, пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем. Якщо споживач здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, споживач зобов?язаний повідомити про це товариство в один із способів, наведених у цьому договорі. Відповідач зазначає, що належних та допустимих доказів пролонгації кредитного договору позовна заява не містять, оскільки така пролонгація за умовами договору мала здійснюватися шляхом здійснення платежу на користь позивача та погодження останнім пропозиції (оферти) позичальника про це. Крім того вказує, що позичальник у період з дати укладення договору до 21.06.2021 року не здійснював оплату суми нарахованих процентів. Відповідач заперечує погодження між сторонами умов щодо продовження (пролонгації) строку кредиту понад 30 днів. З огляду на викладене відповідач зазначає що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування у період з 22.06.2021 по 17.11.2021 відсутні.
Відповідач також заперечує погодження між сторонами умов щодо продовження (пролонгації) строку кредиту понад 30 днів. Належних, допустимих доказів протилежного, документів бухгалтерського обліку позовна заява не містить. У зв?язку з цим відповідач вважає, що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом за межами строку кредитування у період з 22.06.2021 по 17.11.2021 відсутні.
Також відповідач зазначає, що розрахунком заборгованості стверджується, що ним було сплачено в рахунок погашення кредиту 6 270,00 грн., з огляду на що просить зменшити заборгованість, що підлягає сплаті на вказану суму, як часткове погашення кредитної заборгованості.
Щодо переходу права вимоги до позивача зазначає, що ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» не сплачено грошову суму на користь ТОВ «Авентус Україна» згідно договору факторингу, а тому право вимагати заборгованість у відповідача не виникло.
Щодо стягнення судових витрат понесених позивачем у зв'язку із наданням професійної правничої допомоги, відповідач вважає, що її розмір на рівні 10 000 грн. є завищеним, не відповідає засадам розумності та співмірності, а так само характеру наданої правової допомоги та вважає, що витрати на правничу допомогу саме у розмірі 2 000, 00 грн. відповідають засадам розумності та співмірності характеру наданої правової допомоги.
12.03.2024 на адресу суду від представника позивача - адвоката Столітнього М.М. надійшла відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Додатково зазначив, що відповідач належним чином ознайомився з текстом кредитного договору, правилами та паспортом споживчого кредиту, про що свідчить його електронний підпис із застосуванням одноразового ідентифікатору. Також представник позивача зазначає, що нарахування процентів за користування кредитними коштами, виданими в рамках Кредитного договору, здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов Кредитного договору.
04.04.2024 на адресу суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому підтримав обставини викладені у відзиві на позовну заяву. Відповідач не погодився з твердженням представника позивача щодо здійснення ним 17.06.2021 оплати нарахованих процентів в сумі 513, 00 грн. Крім того зазначив, що матеріали справи не містять доказів пролонгації кредитного договору, оскільки така пролонгація мала здійснюватися за умовами договору шляхом здійснення платежу на користь позивача та погодження останнім пропозиції (оферти) позичальника про це. Зауважує, що він у період дії договору не здійснював оплати суми нарахованих процентів. Також зазначає, що варіант договору від 22.05.2021 за №4193633 (з викладеними умовами про пролонгація та авто пролонгацію понад 30 днів) не погоджувався з відповідачем та не підписувався електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.
Інших заяв по суті спору матеріали справи не містять.
Враховуючи вищевикладене та положення ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Суд, проаналізувавши обставини справи у їх сукупності, дослідивши додані до позовної заяви докази, приходить до наступного висновку.
Судом установлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст.ст. 207, 526, 527, 530, 536, 546, 549, 610-611, 625, 628, 629, 639, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису ) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Відповідно до ст.ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом установлено, що 22.05.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» укладено електронний договір №4193633 про надання споживчого кредиту відповідно до Правил надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» затверджених наказом №53-ОД від 16.01.2020, розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents. Згідно умов зазначеного договору, кредит надавався в сумі 10 000 грн., строк - 30 днів з можливістю пролонгації та автопролонгації (а.с. 11-15).
Додаток № 1 до цього договору містить Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит відповідно до якої сторонами визначено дату повернення кредиту 21.06.2021 (а.с. 15 зворот).
Даний договір підписаний електронним підписом відповідача (позичальника), відтвореним шляхом використання відповідачем одноразового індикатора - М473227, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
В матеріалах справи міститься паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачем в той же день, що й договір і тим самим способом. (а.с. 17-19).
У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Таким чином суд приходить до висновку, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти були перераховані відповідачу, що останнім, враховуючи його, по більшій мірі суперечливі доводи в заявах по суті справи, не заперечується.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
В силу припису статті 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на відповідача.
Оскільки вимог про визнання договору №4193633 від 22.05.2021 про надання споживчого кредиту недійсним (неукладеним) не заявлено, договору з іншим змістом відповідачем не надано, в матеріалах справи наявна лише копія даного договору, відповідачем не спростовувано існування між сторонами договірних відносин.
За таких обставин, суд дійшов до висновку про доведеність позивачем юридичного факту укладання договору №4193633 від 22.05.2021 про надання споживчого кредиту між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .
Відповідно до умов договору товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки передбачені договором (п.1.2 кредитного договору).
Згідно п.2.1 договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.
Сума кредиту (його частина) перераховується товариством протягом трьох робочих (банківських) днів з моменту укладення цього договору (п.2.2 договору).
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало, надавши 22.05.2021 року кредит в сумі 10 000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-240329/28757 від 05.04.2024 (а.с. 147).
Укладаючи кредитний договір №4193633 від 22.05.2021 сторони узгодили порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом.
Між сторонами було погоджено розмір кредиту 10000 грн. (пункт 1.3 договору), строк кредиту 30 днів (пункт 1.4), стандартну процентну ставку 1,90 % в день (пункт 1.5.1 договору), порядок пролонгації кредиту (п.п. 4.2. - 4.2.4.) та автопролонгації кредиту (пункт 4.3 договору).
Сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до пп.4.2.2-4.2.4 договору. Тобто, в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту (пункт 4.3.1 договору).
Споживач дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в пп.4.3.1 договору; споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою споживача, у порядку передбаченому п.4.2 договору (пункт 4.3.2 договору).
Доказів про те, що відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів у визначений Договором строк виконав матеріали справи не містять.
Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що «заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».
Крім того, Верховним Судом у вказаній постанові наголошено, що «незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі». Вказана позиція узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц (провадження № 61-283св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18), від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19.
У постанові від 02.10.2020 по справі № 911/19/19, Верховним Судом наголошено, що якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Відповідний контррозрахунок відповідачем до суду не подано.
Як встановлено судом з виписки по рахунку відповідача ОСОБА_1 за договором б/н за період з 22.05.2021 по 29.12.2023, що витребувано ухвалою суду в АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 дійсно, як про те стверджував представник позивача в позовній заяві, 17.06.2021 здійснив переказ коштів зі своєї картки на користь кредитора в сумі 513 грн., ІD платежу - 1679549035, а тому відбулась пролонгація кредитного договору на кількість днів, що визначено в п. 1.4. Договору до 17.07.2021. (а.с. 154)
З 18.06.2021 по 20.07.2021 відповідач будь - яких дій, спрямованих на погашення кредитної заборгованості не вчиняв, що встановлено судом з цієї ж виписки по рахунку.
З 18.07.2021 на підставі п. 4.3.1. Договору відбулась автопролонгація договору, тобто користування кредитом продовжено на 90 календарних днів поспіль.
20.07.2021, під час дії автопролонгації, відповідач ОСОБА_1 вніс на рахунок кредитора 6270 грн. (ID платежу1711160367), що в свою чергу на підставі п.п. 4.2.1. - 4.2.4. Договору допустило повторну пролонгацію договору на строк, що визначено п. 1.4. Договору.
Обставина внесення позивачем 20.07.2021 коштів на погашення кредитної заборгованості визнається відповідачем, та додатково підтверджується випискою по рахунку відповідача. (а.с. 152).
Така пролонгація тривала до 19.08.2021 включно, після чого повторно вступили в дію п.п. 4.3.1., 4.3.2. Договору, щодо автопролонгації кредиту на 90 календарних днів поспіль.
Таким чином дії позивача, щодо нарахування розміру заборгованості, який є предметом спору у справі, є правомірними, оскільки ґрунтуються на умовах укладеного первісним кредитором з відповідачем договору.
Незгода відповідача з наведеним позивачем розрахунком заборгованості не підтверджується відповідним контррозрахунком.
Розмір заборгованості, який позивач просить стягнути з відповідача на свою користь є перед судом доведеним та підтвердженим матеріалами справи.
Як вбачається з розрахунку позивача, платежі, які були внесені відповідачем на погашення кредитної заборгованості 17.06.2021 та 20.07.2021 на загальну суму 6783 гривні зараховані кредитором на погашення процентів, та відповідна сума заборгованості у наведені дати зменшувалась на суму внесених відповідачем коштів.
З огляду на викладене суд не вбачає підстав для зменшення розміру кредитної заборгованості на наведену суму, оскільки здійснені відповідачем проплати, позивачем при зверненні до суду враховано, а тому доводи відповідача в цій частині судом відхиляються.
Суд відхиляє доводи відповідача, що будь - яких пролонгацій (автопролонгацій) за договором не відбулось, та що внесені кошти він планував використати на погашення саме тіла кредиту, а не погашення відсотків, а так само відхиляє доводи про те, що у нього було відсутнє волевиявлення на продовження строку кредитного договору, оскільки, як встановлено п. 4.2.2. Договору, якщо відповідач здійснюючи відповідний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, то він зобов'язаний повідомити про це товариство в один із нижчезазначених договором способів, а саме:
-Перед здійсненням платежу, в Особистому кабінеті, натиснути клавішу в розділі «Мої кредити»: «внести платіж» в меню «Часткове погашення кредиту», або,
-Протягом 24 годин з моменту внесення платежу направити на поштову скриньку «Товариства» повідомлення про часткове погашення кредиту без пролонгації, та виконання інших умов, про які наведено в п.4.2.2. Договору.
В іншому ж разі, як наведено в Договорі, здійснений споживачем платіж буде розцінений Товариством як пропозиція (оферта) споживача про продовження строку користування кредитом.
Доказів про вчинення відповідачем наведених в п.4.2.2. Договору дій суду не представлено, а тому його доводи в цій частині судом до уваги не приймаються.
Щодо відступлення права вимоги, суд зазначає наступне.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Судом встановлено, що 03.05.2022 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу №03-05/2022, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Авентус Україна» (ціна продажу) за плату, а останнє відступити ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить ТОВ «Авентус Україна». Перехід від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників - підтверджує факт переходу від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» прав вимоги заборгованостей та є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1.- п. 1.2. договору факторингу) (а.с. 30-35).
На виконання вищевказаних умов договору 03.05.2022 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було підписано акт прийому-передачі Реєстру боржників (а.с. 35 зворот).
З витягу із Реєстру боржників вбачається відступлення ТОВ «Авентус Україна» - ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» права вимоги до боржника за кредитним договором №4193633 - ОСОБА_1 (а.с. 30).
Відповідач був повідомлений про відступлення прав вимоги за кредитним договором №4193633 від 22.05.2021, шляхом надіслання відповідного повідомлення на його електронну пошту (а.с. 20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом».
Таким чином позивачем доведено належними доказами те, що ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором №4193633 від 22.05.2021.
Щодо розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Як вбачається із наведеного у позовній заяві розрахунку, інфляційні втрати позивача за період з грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року становлять 1 054,29 гривень, а 3 % річних за період з грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року - 261, 50 гривень.
У п. 54 постанови від 04 червня 2019 року справа № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду, вказує на те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, це процесуальний обов'язок суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Суд погоджується із наданим позивачем розрахунком інфляційних втрат та 3 % річних та вважає, що дана сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 .
Наведений позивачем розрахунок за вказаними складовими перевірено та суд з ним погоджується.
З огляду на вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №4193633 від 22.05.2021 в розмірі 34 115,76 грн, з яких: 10 000 грн. - тіло кредиту, 22 800 грн - відсотки за користування кредитом, 1 054,29 грн. - інфляційні витрати, 261,50 грн. -3% річних, а позов підлягає задоволенню.
Окрім того, згідно положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 2 147,20 грн. судового збору
Щодо витрат на правничу допомогу, то суд враховує, що ч.1 ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. При цьому п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені саме до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.
Як слідує з матеріалів цієї справи позивач в підтвердження витрат на правничу допомогу надав договір про надання правової допомоги № 10/07-2023 від 10 липня 2023 року, рахунок на оплату по замовленню №1754/28/12 від 28 грудня 2023 року та платіжну інструкцію №2492 від 27 грудня 2023 року.
Відповідач свою позицію з приводу розподілу витрат на професійну правничу допомогу висловив у відзиві на позовну заяву, в якому зазначив, що витрати заявлені позивачем є неспівмірними із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг та не відповідають критерію реальністю таких витрат, розумності їх розміру. З огляду на викладене просив зменшити їх розмір до 2 000, 00 грн.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Суд приймає до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу, з урахуванням клопотання сторони відповідача про необґрунтованість таких витрат, та невідповідність заявлених витрат критерію розумності, справедливості, співмірності, та вид провадження в якому розглядалась справа, підлягають частковому задоволенню.
Надаючи оцінку наданим доказам суд зважає, що справа є незначної складності, обсяг досліджених доказів є невеликим, справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2 500,00 грн. у відшкодування витрат на правничу допомогу. Саме такий розмір витрат, на переконання суду, є об'єктивним, співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом у ній роботою.
На підставі викладеного, керуючись ст. 526, 527, 530, 536, 610-611, 625, 628, 629, 634, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. 81, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» борг за договором про надання споживчого кредиту №4193633 від 22.05.2021 в сумі 34 115,79 грн.(тридцять чотири тисячі сто п'ятнадцять гривень 79 копійок), з яких 10 000 грн. - тіло кредиту, 22 800 грн. - відсотки за користування кредитом, 1 054,29 грн. - інфляційні витрати, 261,50 грн. - 3% річних.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» 2 147,20 гривень судового збору та 2 500,00 гривень витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники процесу:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», код ЄДРПОУ 44559822, м. Київ, вул. Загородня, 15, офіс 118/2;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 .
Суддя: