Постанова від 01.07.2024 по справі 120/14883/23

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/14883/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук І.М.

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

01 липня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування наказів,

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (в/ч НОМЕР_1 ), військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (в/ч НОМЕР_2 ) в якому просив:

-визнати протиправним та скасувати наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 09.09.2022 №178 про призначення старшого сержанта ОСОБА_1 на посаду командира ІНФОРМАЦІЯ_5 військової частини НОМЕР_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 31.03.2023 №91 про призначення старшого сержанта ОСОБА_1 на посаду командира ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини НОМЕР_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира в/ч НОМЕР_2 від 20.07.2023 №183-РС про призначення старшого сержанта ОСОБА_1 на посаду водія ІНФОРМАЦІЯ_6 військової частини НОМЕР_2 ;

-поновити позивача на посаді «головний сержант військової частини НОМЕР_1 », ВОС-НОМЕР_3, шпк «майстер-сержант»;

- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення в розмірі, передбаченому для посади «головний сержант військової частини НОМЕР_1 », ВОС-НОМЕР_3, шпк «майстер-сержант», за вирахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 21.07.2023 №31 «Про результати службового розслідування за фактом нестачі майна служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту»;

- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 повернути позивачу утриману з нього на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 21.07.2023 №31 «Про результати службового розслідування за фактом нестачі майна служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту» матеріальну шкоду у розмірі 5610,87 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 02.03.2022 року №3 старшого сержанта ОСОБА_1 призначено головним сержантом військової частини НОМЕР_1 , ВОС-НОМЕР_3, шпк "майстер-сержант".

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 08.09.2022 №34-РС старшого сержанта ОСОБА_1 увільнено від займаних посад та призначено на посаду командира ІНФОРМАЦІЯ_5 цієї ж військової частини, ВОС-НОМЕР_4.

Згідно наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №34-РС від 08.09.2022 позивача призначено на нижчу посаду на підставі рішення посадової особи відповідно до номенклатури посад (з шпк «майстер-сержант» на «молодший сержант»).

На виконання наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №34-РС від 08.09.2022 командиром в/ч НОМЕР_1 був виданий наказ від 09.09.2022 №178, яким позивача призначено на відповідну посаду.

У подальшому, командиром в/ч НОМЕР_1 було прийнято наказ від 31.03.2023 №91, яким старшого сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду командира ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини НОМЕР_1 , шпк "молодший сержант", ВОС-НОМЕР_4.

Так. 20.07.2023 командиром в/ч НОМЕР_2 прийнято наказ №183-РС, у відповідності до якого старшого сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду водія ІНФОРМАЦІЯ_6 Військової частини НОМЕР_2 , ВОС-НОМЕР_5.

Крім того, наказом командира в/ч НОМЕР_1 №31 від 21.07.2023 "Про результати службового розслідування за фактом нестачі майна служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту" старшого сержанта ОСОБА_1 , окрім іншого, притягнуто до матеріальної відповідальності за допущення втрат військового майна.

Не погоджуючись із наказами відповідачів №34-РС від 08.09.2022, №178 від 09.09.2022, №91 від 31.03.2023 та №183-РС від 20.07.2023 та №31 від 21.07.2023 позивач оскаржив їх до суду.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, у зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1статті 106 Конституції України,Закону України "Про правовий режим воєнного стану"Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово було продовжено.

Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу"від 25.03.1992 №2232-ХІІ (Закон №2232) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 13 ст. 6 Закону №2232 військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.

Так, спеціальними нормами, які регулюють проходження військової служби є Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (Положення №1153/2008).

Вказаним Положенням визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Пунктом 12 Положення №1153/2008 передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Розділом IV Положення №1153/2008 врегульовано порядок призначення на посади та звільнення з посад, види посад та вимоги при призначенні на посаду, зокрема, такі види посад, як: вищі, рівнозначні та нижчі посади.

Згідно пп. 1 п. 81 Положення №1153/2008 призначення військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) на посади здійснюється Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (далі номенклатура посад), яка затверджується Міністром оборони України.

Підпунктом 3 п. 82 Положення №1153/2008 визначено підстави за яких військовослужбовця може бути призначено на нижчі посади, а саме:

-у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;

- за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії;

- з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей - на підставі висновку атестування;

- за віком або сімейними обставинами - на особисте прохання;

- у зв'язку з перебуванням із близькими особами у відносинах прямої організаційної та правової залежності - у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;

- у порядку виконання накладеного дисциплінарного стягнення - відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України;

- у разі скасування військовослужбовцю допуску до державної таємниці - на посаду, що не передбачає такого допуску, - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;

- вагітних військовослужбовців-жінок за їх клопотанням відповідно до медичного висновку - на посади з меншим обсягом роботи, а також військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх клопотанням у разі неможливості виконання ними обов'язків на займаних посадах та за відсутності рівнозначних посад;

- за ініціативою військовослужбовця (крім військовослужбовців, які займають посади, за якими передбачені первинні військові звання офіцерського, сержантського і старшинського складу) на нижчу на один ступінь посаду на підставі рішення посадової особи відповідно до номенклатури посад.

Відповідно до пп. 6 п. 82 Положення №1153/2008 призначення військовослужбовців на посади здійснюється у зв'язку зі звільненням або призначенням на посади, передбаченими штатами воєнного часу, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану.

Розділ ХIV Положення №1153/2008 встановлює особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період.

Так, абзацом 2 пункту 257 Положення №1153/2008 визначено, що для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.

У пункті 112 Положення №1153/2008 визначено, що військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.

Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків: 1) неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії; 2) неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують; 3) потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.

Так, на момент виникнення спірних у дані справі відносин в Україні діяв (і діє наразі) воєнний стан (особливий період), під час якого не вимагається згода військовослужбовця на переведення його на нижчу посаду чи/або до іншої військової частини, при цьому призначення військовослужбовця здійснюється на посади, передбачені штатами воєнного часу.

При цьому, матеріалами справи не підтверджується наявність обставин наведених у пункті 112 Положення №1153/2008, які виключають можливість переведення позивача на нижчу посаду без його згоди.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при винесенні оскаржуваного наказу №34-РС від 08.09.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 керувався саме указаними вище приписами пунктів 82 та 257 Положення №1153/2008, а відтак відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 №178 від 09.09.2022, який прийнятий на виконання наказу №34-РС від 08.09.2022 також є правомірним.

Щодо переведення позивача на посаду водія згідно наказу №183-РС від 20.07.2023, то в матеріалах справи наявний рапорт ОСОБА_1 від 18.04.2023, адресований командиру військової частини НОМЕР_1 в якому останній особисто просив розглянути його кандидатуру на призначення на посаду водія. При цьому, позивачем не надано доказів існування обставин, які виключають можливість переведення військовослужбовця без його згоди під час особливого періоду наведених у пункті 112 Положення №1153/2008.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування наказу №183-РС від 20.07.2023 та як наслідок відсутні підстави для поновлення позивача на посаді головного сержанта військової частини НОМЕР_1 та виплати йому грошового забезпечення за відповідною посадою.

Щодо правомірності прийняття оскаржуваного наказу №31 від 21.07.2023, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків, визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 3 жовтня 2019 року №160-IX (Закон №160-IX).

Згідно п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону №160-IX матеріальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - це збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону №160-IX встановлює, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Так, умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Частиною 4 ст. 3 Закону №160-IX визначено, що переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Згідно ст. 4 Закону №160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Частиною 1 ст. 6 Закону №160-IX визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

-виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

- виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

- завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

- вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

- якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону №160-IX у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць (ч. 3 ст. 8 Закону №160-ІХ).

Відповідно до ч. ч. 6-8 ст. 8 Закону №160-IX за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Статтею 9 Закону №160-IX визначено, що завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону №160-IX визначає, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами 3, 4 та 5 цієї статті та частиною 1 статті 12 цього Закону.

У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку (ч. 1 ст. 12 Закону №160-ІХ).

Частиною 1 ст. 14 Закону №160-IX визначено, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом командира в/ч НОМЕР_1 №31 від 21.07.2023 "Про результати службового розслідування за фактом нестачі майна служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту" старшого сержанта ОСОБА_1 , окрім іншого, притягнуто до матеріальної відповідальності за допущення втрати військового майна.

Із змісту вказаного наказу встановлено, що в ході службового розслідування було встановлено, що згідно накладної №9 (Р) від 08.03.2022 старший сержант ОСОБА_1 отримав майно служби РХБ захисту для забезпечення управління військової частини НОМЕР_1 , а саме: протигаз ПМГ - 25 шт.

Також, згідно накладної №15 (Р) від 02.05.2022 старший сержант ОСОБА_1 отримав майно служби РХБ захисту для забезпечення управління військової частини НОМЕР_1 , а саме: плащ ОП-1М - 32 од., панчохи захисні - 10 од.

Відповідно до накладної 15 (Р) від 02.05.2022 ОСОБА_1 отримав майно служби РХБ захисту, а саме: плащ ОП-1М - 32 од., панчохи захисні - 10 од. На відповідній накладній наявний підпис одержувача, яким визначений «Римар».

Також, згідно накладної №9 (Р) від 08.03.2022 ОСОБА_1 отримав майно служби РХБ захисту, а саме: протигаз ПМГ - 25 шт. На даній накладній також наявний підпис одержувача, яким визначений « ОСОБА_1 ».

Відповідно до довідки-розрахунку служби РХБ захисту встановлено вартість втраченого майна з розрахунку: Плащ захисний ОП-1М - 4347,52 грн. за 32 одиниці; панчохи захисні - 506,60 грн. за 10 пар; протигаз ПМГ - 756,75 грн. за 25 одиниць. Загалом втрачено 5610,87 грн.

Крім того, письмовими поясненнями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтверджуються обставини втрати позивачем майна та його відмову від надання пояснень з даного приводу.

Таким чином, службовим розслідуванням встановлено, що невиконання чи неналежне виконання обов'язків військової служби, недбале ставлення до виконання службових обов'язків старшим сержантом ОСОБА_1 призвело до втрати майна служби РХБ захисту, причину якої військовослужбовець відмовився пояснити та відмовився надати документи які б підтверджували відсутність його вини у втраті вказаного майна. Причинами та умовами, що сприяли втраті майна, є невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків військової служби, недбале ставлення до виконання своїх службових обов'язків старшим сержантом ОСОБА_1 командиром ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини НОМЕР_1 , яке спричинило його втрату.

Відтак, за результатами проведеного службового розслідування вирішено притягнути командира ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, накласти дисциплінарне стягнення - "СУВОРА ДОГАНА".

Крім того, за допущення втрат військового майна служби зв'язку в результаті невиконання чи неналежного виконання обов'язків військової служби, недбалого ставлення до виконання службових обов'язків, відповідно статті 9 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі" старшого сержанта ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності.

Пунктом 4 оскаржуваного наказу №31 від 21.07.2023, помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово - економічної роботи - начальнику служби доручено внести суму нестачі в книгу обліку втрат та нестач військової частини НОМЕР_1 в розмірі 5610,87 грн. по службі РХБ захисту та утримати з грошового забезпечення військовослужбовця старшого сержанта ОСОБА_1 командира ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини НОМЕР_1 безповоротні втрати інвентарного майна служби РХБ захисту, на загальну суму 5610,87 грн.

Таким чином, наведеними вище письмовими доказами підтверджуються висновки службового розслідування, які не спростовані позивачем.

При цьому, саме лише посилання у позовній заяві на недоведеність вини позивача у втраті майна без будь-якого документального підтвердження таких тверджень та без надання позивачем пояснень з приводу зникнення отриманого ним майна, є недостатніми для висновку про протиправність притягнення позивача до матеріальної відповідальності.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу №31 від 21.07.2023 та задоволення похідної вимоги щодо зобов'язання відповідача повернути позивачу утриману матеріальну шкоду в сумі 5610,87 грн.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.

Попередній документ
120095520
Наступний документ
120095522
Інформація про рішення:
№ рішення: 120095521
№ справи: 120/14883/23
Дата рішення: 01.07.2024
Дата публікації: 03.07.2024
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено склад суду (22.07.2024)
Дата надходження: 22.07.2024