Справа № 560/3477/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
01 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у звільненні ОСОБА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, щодо звільнення з військової служби на підставі Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" пп. "г" п. 2 ч. 5 ст. 26 у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 відповідно до пп "г" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" за сімейними обставинами у зв'язку із потребою постійного догляду за особою, яка цього потребує а саме за - ОСОБА_2 .
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходить військову службу за контрактом.
Позивач звернувся до відповідача з рапортом від 18.10.2023 про звільнення з військової служби у запас через сімейні обставини згідно з підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 1 групи.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №035372 від 11.02.2022 ОСОБА_2 встановлена 1 група підгрупа Б інвалідності та він потребує стороннього догляду.
За змістом висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №1077, виданого 29.08.2023, ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок дійсний до 29.08.2024.
Відповідно до акту встановлення факту здійснення догляду №101 від 11.10.2023 ОСОБА_1 здійснює догляд за ОСОБА_2 .
Про результати розгляду рапорту відповідач повідомив позивача листом від 07.03.2024 №50/28/12-2726. Зазначено, що у висновку МСЕК серії 12ААГ №035372 містяться відомості про те, що ОСОБА_2 потребує стороннього догляду. При цьому, вимоги законодавства свідчать про необхідність здійснення постійного догляду. Крім того, за змістом акту встановлення факту здійснення догляду №101 від 11.10.2023, ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з дядьком ОСОБА_2 та здійснює за ним догляд. Проте, ОСОБА_1 постійно перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що дислокується в АДРЕСА_2 .
Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно з абзацом 6 підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через, зокрема, такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Водночас, суд вважає помилковим зазначення в позовних вимогах пункту 2 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, оскільки у ньому визначено підстави, за яких контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану).
Отже, наявність у рідного дядька позивача, який проходить військову службу за контрактом, І групи інвалідності без підтвердження необхідності здійснення постійного догляду відповідно до підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не є підставою для звільнення з військової служби.
В спірному випадку позиція відповідача полягає в тому, що відповідно до наданих позивачем документів не вбачається необхідності у здійсненні постійного догляду за дядьком позивача, до того ж саме позивачем. Зокрема, в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №035372 від 11.02.2022 не зазначено про необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.
Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317), визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Підпунктом 1 пункту 11 Положення №1317 встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
В свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОЗ України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 01.06.2021 №1066), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Зі змісту наведеного слідує, що в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Як встановив суд, а також не заперечується сторонами, що позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного догляду за його дядьком, не надав, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби.
Посилання апелянта на висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №1077, виданого 29.08.2023, колегія суддів вважає безпідставним.
З огляду на зазначену в цьому висновку його строкову дійсність, він не містить жодного посилання на безтермінову необхідність саме постійного отримання сторонньої допомоги, що очевидно вказує на обмежену часовими межами компетенцію лікарсько-консультативної комісії з цього питання, так як у вказаному висновку (дійсний до 29.08.2024) зазначається лише про те, що ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Також, стосовно підтвердження факту необхідності здійснення постійного догляду за дядьком позивача уповноваженим органом є інша установа.
Щодо акту встановлення факту здійснення догляду №101 від 11.10.2023, відповідно до якого ОСОБА_1 здійснює догляд за ОСОБА_2 , то суд оцінює його критично, оскільки в цьому акті зазначено, що ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з дядьком ОСОБА_2 . Однак, ОСОБА_1 постійно перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що дислокується в м. Калинівка, Вінницької області.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Курко О. П.
Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.