Справа № 740/1545/23
Провадження № 2/740/58/24
20 червня 2024 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючого - судді Карпуся І.М.,
із секретарем судового засідання Кубрак Н.М.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
провівши відкрите судове засідання у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Ніжинського міського нотаріального округу Чернігівської області Турчин Антоніна Миколаївна, про визнання договору купівлі-продажу нежитлових будівель недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, стягнення збитків,
У березні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , в якому просить:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, розташованих в АДРЕСА_1 , укладений 23.02.2018 ним з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_4 нежитлові будівлі, що знаходяться в АДРЕСА_1 , загальною площею 559,3 кв.м, які складаються з наступних об'єктів: контори, загальною площею 87,1 кв.м, столярної майстерні, загальною площею 54,6 кв.м., прибудови, загальною площею 14,5 кв.м., складу/щитової, загальною площею 54,6 кв.м, майстерні, загальною площею 54,6 кв.м., майстерні, загальною площею 48,9 кв.м, пилорами, загальною площею 46,1 кв.м.;
- стягнути з ОСОБА_3 175 000 грн. в рахунок відшкодування спричинених останнім матеріальних збитків.
В обґрунтування позову зазначив, що у зв'язку з лікуванням тяжких хронічних захворювань, травм, з 2016 року близько року він перебував на стаціонарному лікуванні, в тому числі у відділенні реанімації, у зв'язку з чим не мав змоги працювати чи здійснювати підприємницьку діяльність, не мав заробітків та доходів, змушений був позичати кошти на лікування. У 2012 році Ніжинська міська рада надала йому приміщення-гуртожиток по АДРЕСА_2 , але оскільки приміщення було не пристосоване для проживання внаслідок відсутності елементарних побутовим умов, позивач змушений був винаймати житло для проживання. А враховуючи, що в цей період він хворів, витрата коштів на винаймання житла ставило його додатково у тяжке матеріальне становище, оскільки кошти для цього також брав у борг.
Знаючи про його вкрай тяжке матеріальне становище, а також про те, що він хотів належне йому нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 передати на баланс Ніжинської міської ради, відповідач ОСОБА_3 , використовуючи своє службове становище, почав умовляти його, давати обіцянки щодо оформлення та облаштування гуртожитку, а потім і тиснути на нього з метою купівлі частини виробничих приміщень. В таких умовах, позивач був змушений переоформити частину приміщень на відповідача ОСОБА_5 .
Технічну документацію та оцінку майна замовляв ОСОБА_3 , тому про включення до технічної документації для оформлення договору приміщень, які позивач не погоджувався продавати, а також тих, що не належали йому, він дізнався тільки у нотаріуса. Там же побачив, що оцінка нерухомості була занадто занижена. У зв'язку з цим, при оформленні договору у нотаріуса він заперечував, був розгублений.
До укладення спірного договору 12 лютого 2018 року ОСОБА_3 написав власноручно йому розписку щодо виплати 3000 доларів США за придбане ним майно до 01.09.2018, що свідчить про неповний розрахунок покупця при укладені договору. Безпосередньо при укладенні договору у нотаріуса виявилось, що покупцем за договором буде мати ОСОБА_3 .
Позивач змушений був погодитись на укладення договору на вкрай невигідних умовах, оскільки був фактично бездомним, хворим, без засобів для існування, так як ОСОБА_3 гарантував все уладнати по житлу, виконати відповідний ремонт та благоустрій гуртожитку, в рахунок виконання зобов'язань за договором, а також оплатити обумовлені кошти для погашення боргів.
Проте протягом трьох років ОСОБА_3 так і не дотримався обіцянок, а після звернення позивача до суду з позовом про розірвання договору, здійснив відчуження майна ОСОБА_4 . Крім того, ОСОБА_3 нанесено позивачу додаткових матеріальних збитків у сумі 175 000 грн., оскільки у гуртожитку було розміщено працівників організації по прибиранню міста, був зруйнований виконаний ним частковий ремонт гуртожитку, водопостачання із відведенням, у зв'язку з чим позивач змушений був винаймати житло.
З урахуванням наведеного, позивач вважає, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладений 23.02.2018 між ним та ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 233 ЦПК України, а майно, що є предметом договору підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння.
Ухвалою судді 06.04.2023 провадження у справі відкрито, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 25.08.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_6 позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, указаних у позові. Зазначив про можливість прийняття компромісного рішення по справі чи укладення мирової угоди на умовах повернення йому хоча б частини приміщень, а саме: окремо сформованого на земельній ділянці та окремо виділеного приміщення, з метою виконання ним спільно з ГО «Ніжин - Наш Рідний Дім», на базі цих приміщень важливих та необхідних завдань, а також часткового відшкодування матеріальних збитків та судових витрат.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, відзив на позов не подали. Про час і місце розгляду справи повідомлені шляхом надіслання засобами поштового зв'язку судової повістки за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання згідно із п. 4 ч. 8 ст.128 ЦПК України.
Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Матвієнко В.М. перервав участь у судовому засідання з технічних причин.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Турчин А.М. надіслала заяву про розгляд справи без її участі, у задоволенні позову просила відмовити, посилаючись на те, що під час посвідчення оспорюваного договору нею було дотримано вимог законодавства, сторони для укладення договору з'явились до нотаріуса добровільно, без насильства, всі умови договору сторонами були прочитані, ніякі питання перед нотаріусом не ставились, сторони однаково розуміли значення, умови правочину та його правові наслідки, що підтверджено їх особистими підписами у договорі. Нотаріусом перед посвідченням договору встановлювався факт погодження усіх умов договору, наявність заперечень, дійсні наміри сторін. Щодо суми договору, то у договорі вказується фактична продажна та ринкова вартість, які можуть відрізнятись. У пункті 3 спірного договору зазначено фактичну продажну вартість 139825 грн. і на час підписання договору у сторін не було жодних претензій один до одного щодо проведення розрахунків. За таких обставин, вважає, що відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23.02.2018 недійсним.
Свідок ОСОБА_7 надав показання, що ОСОБА_1 був винен йому одну тисячу доларів США. З умовою того, що ОСОБА_3 сплатить йому борг за ОСОБА_1 в розмірі однієї тисячі доларів США, він брав участь у зустрічах щодо домовленостей ОСОБА_3 і ОСОБА_1 про продаж спірного нерухомого майна. Таких зустрічей з участю свідка було дві в його офісі у Ніжині, вони передували укладенню оспорюваного договору купівлі-продажу. На зустрічах були присутні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також він та Дворська. На цих зустрічах на ОСОБА_1 психологічно тиснули ОСОБА_3 та він. ОСОБА_1 обіцяли, що після продажу ним спірного майна, йому ОСОБА_3 будуть сплачені гроші в сумі здається чотири тисячі доларів США, також ОСОБА_3 сплатить борг ОСОБА_8 перед ОСОБА_7 , а також ОСОБА_1 буде надано житло у гуртожитку з оформленням необхідних документів, де буде виконано ремонт для забезпечення можливості там проживати. ОСОБА_9 говорили, що якщо він не продасть нерухомість, то все одно ОСОБА_3 знайде шляхи її переофоромлення і позбавлення ОСОБА_1 права власності на спірне майно. ОСОБА_3 сплатив йому борг за ОСОБА_1 в розмірі однієї тисячі доларів США. Решту ж зобов"язань за домовленостями не виконав. ОСОБА_3 обманув ОСОБА_10 , при цьому скористався і незадовільним станом здоров"я останнього.
Свідок ОСОБА_11 надав показання, що випадково зустрів у 2020 році у Ніжині знайомого ОСОБА_1 , який йому розповів, що ОСОБА_3 не виконує свої зобов"язання за домовленостями, і йому фактично немає де жити. Свідок, який у 2010 - 2015 роках був депутатом Ніжинської міської ради, знав ОСОБА_3 , який працював керівником ЖЕКу у Ніжині. Домовилися з ОСОБА_1 , що разом з ОСОБА_12 свідок зустрінеться з ОСОБА_3 . Так, у вересні 2020 року ОСОБА_11 з ОСОБА_12 у кабінеті ОСОБА_3 просили його розрахуватися з ОСОБА_1 , на що ОСОБА_3 говорив, шо він це вже майже зробив і дорозрахується. Потім він з ОСОБА_12 пішли, а прийшов ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_13 надав показання, що хотів би, щоб спірне майно повернули ОСОБА_1 , адже на тій матеріальній базі можливо проводити архітектурні та інші роботи, якими займаєтьсмя ОСОБА_1 .
Заслухавши пояснення позивача, показання свідків, дослідивши матеріали справи та з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та дійшов наступного висновку.
23.02.2018 між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Турчин А.М. договір купівлі-продажу нежитлових будівель, згідно з яким ОСОБА_6 здійснено продаж ОСОБА_2 нежитлових будівель, розташованих у АДРЕСА_1 , загальною площею 559,3 кв.м, розміщених на земельних ділянках площею 0,2748 га, 0,1444 га, а саме: контори А, загальною площею 87,1 кв.м., столярної майстерні М, загальною площею 308,1 кв.м., прибудови м1, загальною площею 14,5 кв.м., складу-щитової И, загальною площею 54,6 кв.м., майстерні И1, загальною площею 48,9 кв.м., пилорами У, загальною площею 46,1 кв.м. Відчужувані нежитлові будівлі належать продавцю на підставі рішення Ніжинського міськрайонного суду по справі 2-173 від 31.01.2006 та зареєстровані Ніжинським МБТІ 05.06.2006.
Згідно пункту 3 продаж вчинено за 139 825 грн., які покупець сплатив повністю продавцю до підписання договору, сторони не мають претензій щодо проведених розрахунків. Ринкова вартість нежитлових будівель становить 139825 грн. згідно звіту №2347480_18102017_49 про оцінку майна оцінювача ОСОБА_14 , ТОВ Бюро нерухомості від 18 жовтня 2017 року (пункт 4 договору).
Відповідно до п.п. 10,11 договору, сторони підтверджують, що не обмежені в праві укладати правочини, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню суті цього договору. Сторони свідчать, що в тексті договору зафіксовані всі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу, будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у цьому тексті після підписання договору не матимуть правового значення. Про правові наслідки укриття розміру дійсної продажної ціни відчужуваного майна, а також про правові наслідки правочину, вчиненого під впливом помилки, обману, насильства сторони ознайомлені (п.15)
Звертаючись до суду з даним позовом позивач ОСОБА_6 вказав, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23.03.2018, укладений ним під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, а отже є недійсним.
Статтею 204 ЦПК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Тлумачення ст. ст. 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Правочин, який оспорюється на підставі ст. 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Підставами визнання правочину недійсним на підставі ст. 233 ЦК України та предметом доказування у справі є:
1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин;
2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
Тобто для визнання правочину недійсним на підставі ч. 1 ст. 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в ч. 1 ст.233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена ст. 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів; відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання ч. 1 ст. 233 ЦК України.
Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі ст. 233 ЦК України пов'язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 вересня 2018р. у справі № 712/4728/16-ц (провадження № 61-21177св18), від 07 листопада 2018р. у справі № 216/6077/14-ц (провадження № 61-13459св18), від 05 травня 2020р. у справі № 462/3280/17 (провадження № 61-5148св19), від 12 березня 2021р. у справі № 295/17488/15-ц (провадження № 61-9960св19), від 29 березня 2021р. у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20) та від 10 серпня 2021р. у справі № 754/16129/17 (провадження № 61-6436св21), від 23 листопада 2022р. у справі № 522/6715/16 (провадження № 61-546св21), що свідчить про сталість судової практики щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого ст. 233 ЦК України.
Оспорюваний позивачем договір підписаний обома сторонами, які своїми підписами підтвердили, що однаково розуміють значення, умови договору та їх правові наслідки, з його змістом ознайомлені до підписання, заперечень щодо умов не мають, підтвердили повну оплату до його підписання, погодились із ціною продажу, визначеної за звітом.
Також під час укладення оспорюваного договору позивачу роз'яснено нотаріусом права та обов'язки сторін і він розумів значення своїх дій. Доказів того, що позивач, вчинивши оспорюваний правочин, перебував у хворобливому чи іншому стані, який не давав можливості повністю усвідомлювати свої дії, чи не бажав укладення цього договору та вважав його невигідним, суду не надано.
Зі змісту позову вбачається, що в розумінні тяжких обставин, які змусили позивача вчинити оспорюваний правочин останній зазначає: тривале перебування на лікуванні, наявність боргів, відсутність власного житла, обіцянки відповідача ОСОБА_15 провести ремонт у виділеному приміщенні гуртожитку та допомогти оформити дане приміщення у власність позивачу. Крім того, ціну, за яку було відчужено нежитлові приміщення вважає заниженою, що свідчить про укладення договору на вкарай невигідних умовах.
На підтвердження обставини тривалого лікування позивач надав копії виписок із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, з яких вбачається, що в періоди з 21.09.2016 по 04.11.2016, з 29.01.2017 по 06.04.2017, з 15.04.2017 по 05.05.2017, ОСОБА_6 дійсно перебував на лікуванні у Ніжинській ЦМЛ (а.с. 175-180 т. 1). Згідно довідки № 01-12/1152 від 16.11.2022, виданої генеральним директором КНП «Ніжинська ЦМЛ ім. М. Галицького», в період з лютого по березень 2018 року ОСОБА_6 двічі звертався до лікаря уролога (06.02.2018 та 19.02.2018), а також 19.02.2018 звертався до лікаря невролога, за призначенням якого ОСОБА_6 пройшов десятиденний курс лікувально-оздоровчого масажу (а.с. 22 т.1).
Із вказаних документів неможливо встановити стан здоров'я позивача та необхідність у лікуванні станом на час укладення оспорюваного договору, при цьому наявність у нього ряду захворювань, за якими він проходив зокрема і стаціонарне лікування у січні-травні 2017 року, не є беззаперечним підтвердження укладення оспорюваного договору на вкрай невигідних для нього умовах.
Суду не надано доказів щодо витрат позивача, пов'язаних із лікуванням та наймом житла, а також доказів виникнення (в тому числі, у зв'язку з вказаними підставами) боргових зобов'язань ОСОБА_6 перед третіми особами в період до, та після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень.
За змістом пунктів 3, 4 договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 23.02.2018 встановлено, що продаж вчинено за 139 825 грн., які покупець сплатив повністю продавцю до підписання договору. Дана сума також складає ринкову вартість відчужуваних нежитлових будівель, згідно звіту № 2347480_18102017_49 про оцінку майна оцінювача ОСОБА_14 , ТОВ "Бюро нерухомості" від 18.10.2017.
Стверджуючи, що відчуження майна відбулось на вкрай невигідних для продавця умовах, за заниженою ціною, позивач надав звіти про оцінку майна, виконані 07.10.2021 ПП «Агентство по експертній оцінці майна «Дисконт-К» та довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 16.08.2023, згідно з якими ринкова вартість нежитлових приміщень є значно вищою від визначеною договором. Так, згідно звітів ринкова вартість нежитлової будівлі «А» (контори) за адресою: АДРЕСА_1 , визначена в сумі 389 424 грн., вартість нежитлових будівель у складі 2 найменувань (столярна майстерня «М» та пилорама «У») визначена в сумі 214 583 грн. Згідно довідок про оціночну вартість об'єкта нерухомості, оціночна вартість частини нежитлової будівлі «А» (контора) складає 5 523 588,11 грн., а столярної майстерні «М», площею 308,1 кв.м. та пилорами «У», площею 46,1 кв.м.- 2 902 496,81 грн. (а.с. 143-148, 163-166 т.1).
Суд відхиляє такі доводи позивача, оскільки вказаними вище доказами жодним чином не підтверджено вартість майна станом саме на час укладення договору купівлі-продажу, тобто на 23.02.2018. Відповідно до наданих суду звітів та довідок, оцінку майна проведено через три та п'ять років після укладення спірного договору, а отже дані докази не можуть довести факт відчуження позивачем майна на вкрай невигідних умовах, за заниженою ціною.
Твердження позивача про вчинення ОСОБА_3 психологічного тиску на нього під час укладення оспорюваного договору 23.02.2018, також у судовому засіданні не доведене та необґрунтоване доказами.
У постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц (провадження № 61-6131св20) зазначено, що: згідно зі ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов'язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.
За загальними правилами доказування, визначеними ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем на обгрунтування своїх вимог вищезазначені докази у їх сукупності, із уврахуванням презумпції правомірності правочину, не доводять, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 23.02.2018 було укладено на вкрай невигідних для нього умовах та, що його волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених оспорюваним правочином, зокрема позивач взагалі не визначив та не навів, які саме невигідні умови настали для нього при укладенні цього договору; чи дійсно умови оспорюваного договору були вкрай невигідними для нього з огляду на його майновий стан і доходи; чи дійсно оспорюваний договір був вчинений саме для усунення тяжких обставин; чи мав він можливість продати нежитлові приміщення на момент вчинення оспорюваного договору на більш вигідних умовах, чи мав намір передати нерухоме майно в комунальну власність; чи є нерозривний причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та вчиненням оспорюваного договору, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 23.02.2018.
За змістом ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Положеннями ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Судом вставнолено, що 27.04.2021 між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель (а.с. 193-194), посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Турчин А.М, зареєстровано в реєстрі за № 302, за яким ОСОБА_2 здійснено продаж ОСОБА_4 нежитлових будівель, розташованих у АДРЕСА_1 , загальною площею 559,3 кв.м, розміщених на земельних ділянках площею 0,2748 га, 0,1444 га, а саме: контори А, загальною площею 87,1 кв.м., столярної майстерні М, загальною площею 308,1 кв.м., прибудови м1, загальною площею 14,5 кв.м., складу-щитової И, загальною площею 54,6 кв.м., майстерні И1, загальною площею 48,9 кв.м., пилорами У, загальною площею 46,1 кв.м. Відчужувані нежитлові будівлі належать ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу 23.02.2018 за № 159.
Враховуючи те, що у ході розгляду справи не знайшло підтвердження достатніми та належними доказами наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу від 23.02.2018 недійсним, тому і похідні вимоги про витребування у відповідачки ОСОБА_4 , як добросовісного набувача, спірних нежитлових будівель, що були предметом оспорюваного договору і знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , а також про стягнення з відповідача ОСОБА_3 збитків у сумі 175 000 грн. задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 10, 12, 81, 141, 258-260, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Ніжинського міського нотаріального округу Чернігівської області Турчин Антоніна Миколаївна, про визнання договору купівлі-продажу нежитлових будівель недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, стягнення збитків, відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений і підписаний 28.06.2024.
Суддя І. М. Карпусь