Справа № 120/7841/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Наталія Володимирівна
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
01 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Залімського І. Г. Кузьмишина В.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, їх сім'ям під час дії воєнного стану" у розмірі збільшеному до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 16.06.2022 по 27.11.2022 з урахуванням фактично виплачених сум та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 її нарахувати та виплатити;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, їх сім'ям під час дії воєнного стану" у розмірі збільшеному 30000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на військовій службі у період дії воєнного стану за грудень 2022 року, січень 2023 року та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 її нарахувати та виплатити.
Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" в період з 16.06.2022 по 27.11.2022, а також за грудень 2022 року та січень 2023 року.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, їх сім'ям під час дії воєнного стану" за періоди зз 16.06.2022 по 20.06.2022, з 21.06.2022 по 21.07.2022 та з 22.11.2022 по 25.11.2022 включно, виходячи з її розміру 100000,00 грн ( сто тисяч гривень ) на місяць.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, їх сім'ям під час дії воєнного стану" за періоди з 16.06.2022 по 20.06.2022, з 21.06.2022 по 21.07.2022 та з 22.11.2022 по 25.11.2022 включно, виходячи з її розміру 100000,00 грн ( сто тисяч гривень ) на місяць, з урахуванням фактично виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Головний сержант ОСОБА_1 в період з 04.08.2021 по 17.02.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №222 від 04.08.2021 та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №48 від 17.02.2023 (а.с. 79, 91).
28.02.2022 виконуючи свої службові обов'язки під час несення військової служби, по захисту Батьківщини та територіальної цілісності України і не порушення державного суверенітету на території Донецької та Луганської областей, внаслідок ворожого артилерійського обстрілу позивач отримав множинні вогнепальні осколкові поранення лівої гомілки з вогнепальними багатоуламковими переломами верхньої третини обох кісток гомілки зі зміщенням відламків, що підтверджується копією довідки Військової частини НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №753 від 14.02.2023 (а.с. 23-24).
В позовній заяві представник позивача зазначив, що у зв'язку з отриманням бойового поранення важкого ступеня, ОСОБА_1 в період з 16.06.2022 по 20.06.2022 перебував на стаціонарному лікуванні та з 20.06.2022 перебував у відпустці за станом здоров'я строком 30 календарних днів.
На підтвердження чого до позовної заяви долучив перевідний епікриз №5842 та Довідку ВЛК від 20.06.2022 № 1160 (а.с. 26).
18.04.2023 адвокатом Мандриком В.В. в інтересах позивача до Військової частини НОМЕР_1 направлено Заяву від 18.04.2023 про нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 за період з 01.06.2022 по 31.07.2022 у розмірі 70 000 грн. в розрахунку на місяці та за період з 01.12.2022 по 31.01.2023 у розмірі 30 000 грн. в розрахунку на місяць (а.с. 20-22).
У відповідь на адвокатський запит від 18.04.2023 військова частина НОМЕР_1 листом від 19.05.2023 за №1/507 повідомила представника позивача про прийняті відносно ОСОБА_1 командиром військової частини НОМЕР_1 накази, зокрема в період після отримання 28.02.2022 вогнепальних осколкових поранень, а також про виплачені позивачу в період з липня 2022 року по лютий 2023 року розміри грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди (а.с. 69-70).
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.12.2022 за №367 сержанта ОСОБА_1 знято з грошового забезпечення в зв'язку з самовільним залишенням частини, а саме не повернення з лікувального закладу (а.с. 86).
В подальшому, наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.01.2023 за №7 сержанта ОСОБА_1 з 06.01.2023 увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира, у зв'язку з самовільним залишенням частини та відсутністю військовослужбовця більше десяти днів, до повернення військовослужбовця у військову частину (а.с. 87).
Згідно витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.01.2023 за №28 сержанта ОСОБА_1 в зв'язку з самовільним залишенням частини знято з усіх видів забезпечення: вважати таким, що самовільно залишив військову частину 26.12.2022. Зняти з грошового забезпечення з 26.12.2022. Вважати таким, що повернувся в військову частину 09.01.2023. Зарахувати на грошове забезпечення з 09.01.2023. Перерахувати грошове забезпечення (а.с. 88).
У зв'язку з самовільним залишенням військової частини в період з 26.12.2022 по 09.01.2023 позивачу в грудні 2022 року та в січні 2023 року виплата додаткової винагороди, передбачена постановою КМ України №168 від 28.02.2022, не здійснювалась.
Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати йому додаткової винагороди в збільшеному до 100000,00 грн. розмірі, право на яку передбачено пунктом 1 постанови КМУ №168 в період з 16.06.2022 по 27.11.2022, а також додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн. за грудень 2022 року та січень 2023 року, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання збільшеної до 100000 гривень винагороди протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці за станом здоров'я за період з 16.06.2022 по 20.06.2022, з 21.06.2022 по 21.07.2022 та з 22.11.2022 по 25.11.2022, а не виплата такої винагороди свідчить про допущення з боку відповідача протиправної бездіяльності.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині допущення відповідачем протиправної бездіяльності стосовно не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн. за грудень 2022 року та січень 2023 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в період з 26.12.2022 по 09.01.2023 вважався таким, що самовільно залишив військову частину, тому позбавлення ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди за ці періоди у відповідних розмірах згідно постанови КМУ від 28.02.2022 №168 з урахуванням окремого рішенням Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29, є цілком обґрунтованим.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності стосовно не нарахування та не виплати додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн за грудень 2022 року та січень 2023 року, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2023 року у відповідній частині та задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що на момент спірних правовідносин не існувало жодного наказу Міноборони, який би зачіпав соціально-економічні права, свободи й законні інтереси військовослужбовців, що проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, а саме визначав порядок та умови нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, містив відомості про реєстрацію в Міністерстві юстиції України у встановленому порядку, а відтак, вважався таким, що пройшов правову експертизу і набув чинності у порядку, встановленому законодавством та підлягав застосуванню під час невключення позивача до наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої саме Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022. Вважає, що Окреме доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/з/29, на яке покликається суд першої інстанції, не було зареєстрованим, не пройшло правову експертизу та не набрало чинності у встановленому законодавством порядку, а тому положення даного акту не підлягали застосуванню під час позбавлення позивача права на додаткову винагороду за спірний період. Вчинення позивачем дисциплінарного проступку та притягнення до дисциплінарної відповідальності не може бути підставою для позбавлення позивача права на виплату йому додаткової винагороди, передбаченої саме Постановою КМУ №168 від 28.02.2022. Застосування такого виду дисциплінарного стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення не передбачено нормами Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, отже знаходиться поза межами правового поля. Постанова КМУ №168 від 28.02.2022 також не містить будь-яких виключень щодо можливості позбавлення додаткової винагороди, яка має виплачуватись військовослужбовцю за перебування на військовій службі у період дії воєнного стану.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частин 1-3 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється зокрема, громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі Порядок № 260, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктами 2, 3 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кібер захисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є, зокрема, накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 17 розділу I Порядку № 260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 168, пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України встановлений рішенням Міністра оборони України доведеним телеграмою від 25.03.2022 № 248/1298 (застосувалось до 01.06.2022) та Окремим дорученням Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/а/29 (далі - Окреме доручення) (застосовується після 01.06.2023).
Абзацами 3, 4 пункту 3 Окремого доручення передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Згідно з пунктом 4 Окремого доручення у підставах про видання таких довідок (додаток № 1 або додаток № 2) обов'язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цього доручення.
Відповідно до пункту 5 Окремого доручення виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини.
У цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 грн за місяць обов'язково зазначати підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо (зразок наведено в додатку №3 до цього доручення).
Аналіз наведених вище норм, дає підстави суду апеляційної інстанції дійти висновку, що підставою для виплати спірної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, є відповідні накази командирів (начальників), а документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, здійснюється на підставі бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини за формою, затвердженою додатком № 1 Окремого доручення.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що підпунктом 9.4. пункту 9 Окремого доручення, до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 гривень або 30 000,00 гривень не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Статтею 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ), визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Згідно зі ст. 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів;
З огляду на викладене, суд зазначає, що передбачена п. 1 Постанови № 168 додаткова винагорода спрямована на заохочення, зокрема, військовослужбовців, які виконують військовий обов'язок із додержанням військової дисципліни в умовах воєнного часу.
З матеріалів справи вбачається, що в матеріалах справи міститься витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.12.2022 за №367, згідно з яким, сержанта ОСОБА_1 знято з грошового забезпечення з 27.12.2022 в зв'язку з самовільним залишенням частини, а саме не повернення з лікувального закладу (а.с. 86).
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.01.2023 за №7 сержанта ОСОБА_1 увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира, у зв'язку з самовільним залишенням частини з 06.01.2023 до повернення у військову частину (а.с. 87).
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.01.2023 за № 28 сержанта ОСОБА_1 наказано вважати таким, що самовільно залишив військову частину 26.12.2022. Знятий з грошового забезпечення з 26.12.2022. Вважати таким, що повернувся в військову частину 09.01.2023. Зарахувати на грошове забезпечення з 09.01.2023. Перерахувати грошове забезпечення. (а.с. 88).
Зміст вищезазначених наказів вказує на те, що в період з 26.12.2022 по 09.01.2023 позивач перебував поза межами військової частини НОМЕР_1 та її командир не був належним чином повідомлений про місцезнаходження військовослужбовця.
Таким чином, згідно вищезазначених наказів позивач в період з 26.12.2022 по 09.01.2023 вважався таким, що самовільно залишив військову частину, доказів їх скасування суду не надано, а сторонами не повідомлено, тому позбавлення ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди за ці періоди у відповідних розмірах згідно постанови КМУ від 28.02.2022 №168 з урахуванням окремого рішенням Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29, є цілком обґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не виплачуючи додаткову винагороду в період з грудня 2022 року по січень 2023 року включно діяв у межах та у спосіб визначений чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством, а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, тому рішення суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині є законним та скасуванню не підлягає.
Щодо доводів апелянта про те, що Окреме доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, так як таке не було зареєстрованим, не пройшло правову експертизу та не набрало чинності у встановленому законодавством порядку, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними, оскільки, можливість на період дії воєнного стану встановлення виплат грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу за окремим рішенням Міністра оборони України прямо передбачена пунктом 17 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 26.06.2018 за № 745/32197.
Також, колегією суддів не приймаються доводи апелянта про те, що застосування такого виду дисциплінарного стягнення як позбавлення додаткових доплат до грошового забезпечення не передбачена нормами Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, оскільки позбавлення позивача додаткової грошової винагороди не є видом дисциплінарного стягнення, передбаченим Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для їх скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Залімський І. Г. Кузьмишин В.М.