01 липня 2024 року м. Житомир
справа № 240/8243/24
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул.Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови,-
встановив:
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулося до суду через систему "Електронний суд" з позовом, у якому просить:
- визнати протиправною постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 15.04.2024 №74421840;
- скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 15.04.2024 №74421840 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно з постановою №74421840 від 15.04.2024 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Пономарьовою К.В. застосовано до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (боржника) штраф у сумі розміром 5100 грн за невиконання рішення суду без поважних причин.
Вказує, що відповідно до змісту чинних норм права, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлено невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Зазначає, що відповідач жодним чином не спростував докази та фактичні обставини, а лише безпідставно виніс постанову про накладення штрафу у порядку ст.75 Закону України "Про виконавче провадження".
Зазначає, що розмір пенсії, на виконання судового рішення, виплачувався без обмеження максимальним розміром. При розгляді справи судом не розглядалось питання виплати пенсії в подальшому, зокрема, без обмеження максимальним розміром у зв'язку з проведенням індексації з 01 березня 2022 року та з 01 березня 2023 року.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 провадження у справі відкрито.
Відповідач - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі надіслав до суду відзив на позовну заяву за вх.№29828/24, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
В обґрунтування відповідач зазначає, що відповідно до заяви стягувача та матеріалів виконавчого провадження встановлено, що рішення суду не виконується в повному обсязі у зв"язку із застосуванням обмеження максимальним розміром, станом на 15.04.2024 рішення суду не виконується без поважних причин.
Ухвалою суду від 10.06.2024 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у відкрите судове засідання на 20.06.2024.
Відповідно до протокольної ухвали суду від 20.06.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 27.06.2024.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, 05.06.2024 та 20.06.2024 надіслала до суду письмові пояснення, у яких вказує, що рішення суду у справі №240/4825/23 не виконується відповідно до його резолютивної частини. Оскільки виплата пенсії здійснюється не у повному розміру, частина коштів щомісячно відноситься до заборгованості. Саме тому вважає, що позивачем протиправно здійснено виплату пенсії із застосуванням обмеження її розміру.
З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача у судовому засіданні 27.06.2024 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Додатково наголошував, що рішення суду виконано відповідно до його резолютивної частини, в рішенні відсутнє зобов"язання щодо здійснення виплати пенсії без обмеження максимальним розміром у разі проведення нового перерахунку пенсії.
Представник відповідача в судове засідання не з"явився, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд здійснювати розгляд справи без участі його представника.
Третя особа у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмових поясненнях.
У ході судового розгляду справи судом заслухано пояснення представника позивача, оголошено відзив на позовну заяву, поданий відповідачем, заслухано пояснення третьої особи,а досліджено письмові докази, долучені до матеріалів справи, та відповідно до протокольної ухвали суд на місці ухвалив перейти до подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 у справі №240/4825/23 позов ОСОБА_1 задоволено:
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром з 01.12.2019, з урахуванням проведених виплат.
Вказане рішення набрало законної сили 27.07.2023, у зв"язку з чим Житомирський окружним адміністративним судом на виконання рішення суду від 03.05.2023 у справі №240/4825/23, 01 листопада 2023 року видано виконавчий лист (а.с. 85 зворот)
13 березня 2024 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №74421840 з виконання виконавчого листа №240/4825/23, виданого Житомирським окружним адміністративним судом 01.11.2023, про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром з 01.12.2019, з урахуванням проведених виплат.
10 квітня 2024 року стягувач звернувся до державного виконавця із заявою щодо протиправності дій боржника в межах виконання рішення суду у справі №240/4825/23 (а.с.91).
15 квітня 2024 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Пономарьовою К.В. винесено постанову про накладення на боржника - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області штрафу в розмірі 5100,00грн за невиконання рішення суду в адміністративній справі №240/4825/23. Цією ж постановою зобов'язано боржника протягом десяти робочих днів виконати рішення суду, а також попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду (а.с. зворот 93)
Підставою для винесення постанови, державним виконавцем вказано, що при перевірці виконання рішення суду державним виконавцем встановлено, відповідно до перерахунку пенсії від 13.03.2024 із пенсійної справи стягувача, яка додана до звернення, загальний підсумок пенсії (з надбавкою) становить 29899,31 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії складає 23610,00 грн. Тобто стягувачу не доплачують пенсію у розмірі 6289,31 грн.
Окрім того, листом від 19.04.2024 за вих.№0600-0307-8/48788 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), що на виконання рішення суду від 03.05.2023 у справі №240/4825/23 проведено перерахунок та нарахування пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019 на підставі довідки, без обмеження максимальним розміром та із врахуванням проведених виплат. В результаті перерахунку на виконання рішення суду загальний розмір пенсії з 01.12.2019 складає 21752,68 грн, в тому числі - основний розмір пенсії 16741,26 грн. На виконання рішення суду нарахована доплата за період з 01.12.2019 по 31.08.2023 в розмірі 136980,60 грн.
Позивач, вважаючи постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду протиправною та такою, що порушує його права, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Статтею ст.129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3447-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Також підкреслював, що органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення.
Так, у рішенні від 19 березня 1997 року по справі «Горнсбі проти Греції», ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6 Конвенції.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року).
У справі «Сорінг проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ у рішенні від 07 липня 1989 року визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Спеціальним законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка є чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1404-VIIІ).
У відповідності до статті 1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до положень частини 1 статті 13 Закону України №1404-VIIІ, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами частини 1 статті 26 Закону України №1404-VIIІ, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 63 Закону України №1404-VIIІ, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 1 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів попередження про кримінальну відповідальність.
За змістом статті 75 Закону України №1404-VIIІ, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правовою підставою накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання останнім судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Отже, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника.
Установлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов'язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону України №1404-VIII.
Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Отже постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути прийнята лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України "Про виконавче провадження", можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні праві висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №360/3573/20.
Поряд з цим Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі №560/594/20 зауважив, що невиконання пенсійним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин-наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин.
Матеріали справи свідчать, що підставою для винесення оскаржуваної постанови слугувало те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не виконало в повному обсязі рішення суду від 03.05.2023 у справі №240/4825/23, застосувавши обмеження максимальним розміром виплати пенсії.
Судом під час розгляду справи встановлено, що відповідно до протоколу перерахунку пенсії на виконання рішення суду у справі, станом на 05.04.2024 загальний розмір пенсії позивача складає 29899,31 грн. Разом з тим, з урахуванням максимального розміру пенсії, її розмір визначено на рівні 23610,00 грн (а.с.91 зворот).
Окрім того, згідно з протоколом перерахунку пенсії, станом на 30.05.2024, підсумок пенсії позивача становить 30649,30 грн, проте з урахуванням максимального розміру пенсії, її розмір визначено на рівні 23610,00 грн. (а.с. 112).
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що виплата пенсії позивачу у розмірі 23610,00 грн здійснена всупереч судовому рішенню у справі №240/4825/23, яким було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити з 01.12.2019 ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром.
Зокрема судом встановлено, що з 01.12.2019 виплата пенсії ОСОБА_1 проводиться з обмеженням максимальним розміром, застосованим повторно на підставі Закону України "Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року №3668-VI, що не заперечується самим позивачем.
Разом з тим, суд зазначає, що у вказаному судовому рішенні вирішено питання застосування норм Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08 липня 2011 року при перерахунку пенсії.
Однак, незважаючи на те, що судом вирішено спірні правовідносини між сторонами та вказано на непоширення на такі правовідносини положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08 липня 2011 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в порушення висновків, викладених у рішенні Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/4825/23, при здійсненні чергових перерахунків розміру пенсії продовжило застосовувати до пенсії ОСОБА_1 положення статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08 липня 2011 року щодо обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Щодо посилання позивача на те, що вказаній у постанові про накладення штрафу вимоги стосуються правомірності дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо обмеження виплати пенсії ОСОБА_1 після її індексації відповідно до Постанови №118 та Постанови №168 максимальним розміром, повинні розглядатися в іншому позовному провадженні.
Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" від 16.02.2022 №118 установлено, що з 1 березня 2022 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови (в розмірі 1,14), у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" установлено, що з 1 березня 2023 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2022 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 10 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Суд зауважує, що обмеження пенсії стягувача максимальним розміром у спірних відносинах передбачено частиною 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ та статтею 2 Закону №3668-VI. Однак, положення частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ визнані такими, що не відповідають Конституції України згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, внаслідок чого втратили чинність з дати ухвалення відповідного Рішення, а тому не можуть застосовуватись у спірних відносинах.
У постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19 Верховний Суд наголосив про протиправність обмеження органом пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Суд звертає увагу на те, що незважаючи на наявність у постановах Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 та від 24.02.2023 №168 вимог про підвищення розміру пенсії у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, станом на момент здійснення позивачем (боржником) такого перерахунку пенсії стягувача у зв'язку із проведенням її індексації, чинної норми, яка б визначала розмір максимального обмеження, закон не містить, оскільки положення частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнані такими, що не відповідають Конституції України, внаслідок чого втратили чинність з дати ухвалення відповідного Рішення Конституційного Суду України.
Закон не уповноважує територіальний орган Пенсійного фонду на власний розсуд визначати підстави, умови та максимальний розмір для обмеження пенсійних виплат.
Під час проведення наступних перерахунків пенсії позивача територіальний орган Пенсійного фонду не вправі застосовувати обмеження максимальним розміром пенсії з тих підстав, яким вже надано оцінку у судовому рішенні №240/4825/23, що набрало законної сили.
Аналогічна правова позиція вказана Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 12.12.2023 у справі №240/20185/23.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV з наступними змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави вважати, що з самого визначення поняття пенсія випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк.
У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання пенсії, яка має виплачуватись постійно один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії. Але у разі зміни після прийняття рішення судом розміру та порядку соціальних та пенсійних виплат орган влади повинен діяти відповідно до чинного законодавства, не допускаючи за подібних обставин порушень, на які вже звертав увагу суд.
У цьому випадку змін законодавства (зокрема норм статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб") не відбувалось.
Отже, безпідставними є доводи позивача про те що вказані у постанові про накладення штрафу вимоги, які стосуються правомірності дій органу Пенсійного фонду щодо обмеження пенсійної виплати стягувачу ( ОСОБА_1 ) після її індексації відповідно до Постанови №118 та Постанови №168 максимальним розміром, повинні розглядатися в іншому позовному провадженні.
Враховуючи викладені обставини, які підтверджується матеріалами адміністративної справи, суд вважає, що обов'язок щодо повного та належного виконання рішення суду у справі №240/4825/23 у встановлений строк позивачем не виконано, як наслідок відсутні підстави для скасування постанови від 15.04.2024 ВП №74421840 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Підсумовуючи наведене та встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 271, 272, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7,м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10003. код ЄДРПОУ 13559341) до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (майдан Соборний, 1, м.Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10014, код ЄДРПОУ 43315602), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ), про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, з урахуванням ч.6. ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.
Рішення складено у повному обсязі 01 липня 2024 року.
Суддя А.В. Горовенко