Справа № 757/26548/23 Головуючий у І інстанції Ільєва Т.Г.
Провадження №22-ц/824/3379/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
01 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Барановського Ігора Івановича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний виконавець виконавчого округу Житомирської області Волкова Євгенія Олегівна, про стягнення грошових коштів,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до судуз вказаним позовом, посилаючись на те, що 21 березня 2013 року Коростенським міськрайонним судом Житомирської області стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Житомирської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість по кредитному договору № 014/1841/74/112894 від 03.07.2007 року в сумі 20 655 доларів США 19 центів, що еквівалентно 165 096 гривень 93 копійки, та по 412 гривень 74 копійки понесених судових витрат з кожного.
На виконання вказаного судового рішення були видані виконавчі листи.
Згідно листа від 24.04.2023 № 23.20-25/23597 Коростенського ВДВС у Коростенському районі Житомирської області ЦМУ МЮ (м. Київ) станом на 05.11.2020 року виконавче провадження завершено у відповідності до п. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» (стягувач АТ «Райффайзен Банк» відкликав виконавчий лист) та борг на цей час становив 111 563 (сто одинадцять тисяч п'ятсот шістдесят три) гривні 93 копійки.
Цей же виконавчий лист АТ «Райффайзен Банк» подано приватному виконавцю виконавчого округу Житомирської області Волковій Є. О., по якому на даний час продовжується виконавче провадження № НОМЕР_2.
Згідно листа приватного виконавця Волкової Є.О., стосовно коштів, які надходили на рахунки приватного виконавця в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 ( ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), з 07.04.2021 року по 21.04.2023 року з ОСОБА_1 було стягнуто 305 025 (триста п'ять тисяч двадцять п'ять) гривень 46 копійок.
У підсумку переплата з боку позивача ОСОБА_1 на користь відповідача АТ «Райффайзен Банк» склала 193 461 (сто дев'яносто три тисячі чотириста шістдесят одна) гривня 53 копійки, що є ціною позову, що і послугувало підставою для звернення до суду про стягнення коштів, в порядку ст. 1212 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд стягнути на його користь з АТ «Райффайзен Банк» безпідставно отримані грошові кошти у сумі 193 461 (сто дев'яносто три тисячі чотириста шістдесят одна) гривня 50 копійок та стягнути судовий збір.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2023 рокув задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Барановський І.І. подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В доводах апеляційної скарги скаржник зазначає, що за рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21.03.2013 у справі № 2-1723/12, яке набрало чинності, з позивача ОСОБА_1 разом з іншими боржниками на користь відповідача АТ «Райффайзен Банк» у солідарному порядку стягнуто кредитну заборгованість у розмірі 20 655 доларів США 19 центів, що еквівалентно 165 096 (ста шістдесяти п?яти тисячам дев?яносто шести) гривням 93 копійкам.
Отже, суд визначив, яка саме сума підлягає стягненню у гривнях та видав на цю суму виконавчий лист.
Заяви на виправлення у виконавчому листі стягувачем не подавалися.
Грошові кошти державним виконавцем Коростенського ВДВС по даному боргу по завершеному ВП № НОМЕР_3 (відкрите 17.04.2014 року, закрите 05.11.2020 року через відкликання виконавчого листа) стягувалися у гривнях, а еквівалент у доларах США державним виконавцем не визначався взагалі.
Дії або бездіяльність державного виконавця у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3 не оскаржені. За час даного виконавчого провадження було стягнуто 53 533 грн.
Згідно листа від 24.04.2023 № 23.20-25/23597 Коростенського ВДВС у Коростенському районі Житомирської області ЦМУ МЮ (м. Київ) станом на 05.11.2020 року виконавче провадження завершено у відповідності до п. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» (стягувач АТ «Райффайзен Банк» відкликав виконавчий лист) та борг на цей час становив 111 563 (сто одинадцять тисяч п?ятсот шістдесят три) гривні 93 копійки.
Суд першої інстанції безпідставно посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 761/12665/14-ц, оскільки не в повній мірі має відношення до нашої справи.
Таким чином, на час та/або після завершення виконавчого провадження № НОМЕР_3 грошова сума 111 563,93 грн мала бути переведена в долари США, яка в подальшому підлягала стягненню на користь банку приватним виконавцем.
Курс НБУ долара США до гривні на час закриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 05.11.2020 становив 1 дол. США = 28,5074 грн., а відповідно сума 111 563,93 грн рівнялася 3 913 доларів США 50 центів.
Проте, як визначив суд першої інстанції, з ОСОБА_1 по новому виконавчому провадженню № НОМЕР_2, відкритому приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Волковою Є. О. стягнуто 11 725,07 доларів США, що в будь-якому випадку є перевищенням залишку заборгованої грошової суми на 7 811,57 (11725,07 - 3913,5) доларів США.
Згідно листа приватного виконавця Волкової Є. О. стосовно коштів, які надходили на рахунки приватного виконавця в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, з ОСОБА_1 з 07.04.2021 року по 21.04.2023 року на користь банку стягнуто 305 025, 46 грн.
Таким чином переплата з боку позивача ОСОБА_1 на користь відповідача АТ «Райффайзен Банк» склала 193 461,53 грн.
Також вказує, що невідомо яку грошову суму по виконавчому провадженню № НОМЕР_2 стягнуто з інших солідарних боржників.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Райффайзен Банк Аваль» - Лозіна О.Ю. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає, що рішенням Коростенський міськрайонний суд Житомирської області від 21.03.2013 у справі № 2-1723/12, визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення.
Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження».
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Таким чином, визначаючи характер грошового зобов'язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України.
Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю виконавця.
В рамках виконавчого провадження з апелянта стягнуто 11 725,07 доларів США. Крім того, на даний час рішення суду не виконано в повному обсязі, виконавче провадження триває, а підстав для стягнення грошових коштів з АТ «Райффайзен Банк» відсутні.
Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що 03.07.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є АТ «Райффайзен Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/1841/74/112894, за яким Кредитор надав Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 18 000 доларів США, під фіксовану процентну ставку в розмірі 12,50 % річних, а Позичальник в свою чергу зобов'язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки, визначенні договором.
Виконання умов кредитного договору забезпечуються договорами поруки та договором іпотеки.
У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору банк звернувся до суду за захистом своїх прав.
21 березня 2013 року Коростенським міськрайонним судом Житомирської області стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Житомирської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість по кредитному договору № 014/1841/74/112894 від 03.07.2007 року в сумі 20 655 доларів США 19 центів, що еквівалентно 165 096 гривень 93 копійки, та по 412 гривень 74 копійки понесених судових витрат з кожного. Були видані виконавчі листи.
Рішенням у справі 2-1723/12 (провадження №2/279/435/13), Коростенський міськрайонний суд Житомирської області визначив суму боргу в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення.
Примусове виконання рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 березня 2013 року по справі № 2-1723/12 здійснювалось у валюті кредиту.
Виконавчий лист щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 неодноразова пред'являвся до органів виконавчої служби.
На підставі заяви АТ «Райффайзен Банк» про відкриття виконавчого провадження від 11.03.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Волковою Євгенією Олегівною було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.
В заяві про відкриття виконавчого провадження від 11.03.2021 року було зазначено, що станом на 05.03.2021 року залишок заборгованості за виконавчим листом виданим 31.05.2013 року Коростенським міськрайонним судом Житомирської області про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Житомирської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість по кредитному договору в сумі 20 655 доларів США 19 центів становить 15 514,09 доларів США.
В рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 з ОСОБА_1 стягнуто 11 725, 07 доларів США.
На даний час рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 березня 2013 року по справі № 2-1723/12 не виконано в повному обсязі. Виконавчого провадження № НОМЕР_2 триває.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обставин, викладених у позовній заяві, та як наслідок застосування положень статті 1212 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
повернення виконаного за недійсним правочином;
витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов:
збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння);
втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;
причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою;
відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст. 11 ЦК України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України.
Для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті11, частин першої та другої статті509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов'язанні майно підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Відповідно до статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Отже, сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи, набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у разі якщо правова підстава переходу не виникла або відпала згодом, або взагалі без неї, якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі, потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 755/13075/20 (провадження № 61-12666св21), від 17 лютого 2022 року у справі № 365/388/20 (провадження № 61-15219св21).
За частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет № 15-93, що діяв на момент укладення договору),Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Згідно статті 1 Декрету № 15-93 комерційні банки не входять до категорії «резидентів» та «нерезидентів» та змістом вказаного Декрету не передбачено обов'язку банку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу іноземної валюти в позику.
Як вбачається з приписів пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 у разі, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією, на здійснення якої Національним банком України надана банківська ліцензія та письмовий дозвіл, є уповноважений банк, то використання іноземної валюти як засобу платежу на території України за цією операцією дозволяється без індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Відтак, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.
Надання кредитів у іноземній валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії не суперечило вимогам законодавства України, чинного на час укладення оспорюваного кредитного договору.
Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 569/9760/15-ц (провадження № 61-11828св18), від 21 грудня 2023 року у справі № 754/11899/19 (провадження № 61-5004св23).
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження №4-465цс18), постанові Верховного Суду від 10липня 2019 року у справі № 761/46234/16-ц (провадження № 61-33778св18).
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження14-133цс20), від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження№ 14-134цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 640/3796/18 (провадження № 61-15357св21).
Як встановлено судом, грошові кошти, які ОСОБА_1 вважає безпідставно набутими відповідачем, сплачувались ним в рамках виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим на виконання рішення Коростенецького міськрайонного суду Житомирської області про солідарне стягнення заборгованості по кредитному договору.
Оскільки між сторонами у справі, яка переглядається, укладено кредитний договір, зобов'язання за яким припинено рішенням суду за яким видано виконавчий лист, то сплачені на його виконання кошти набуто кредитором за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову правильними.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Разом з тим, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження його позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги, що по новому виконавчому провадженню, відкритому приватним виконавцем стягнуто 11 725,07 доларів США, що є перевищенням залишку заборгованості грошової суми на 7 811,57 доларів США є необґрунтованими, враховуючи те, що рішенням суду визначено стягнення грошових коштів в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, слід відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Барановського Ігора Івановича залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 01 липня 2024 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар