27 червня 2024 року
Справа № 698/317/23
Провадження № 22-ц/821/558/24
Категорія: 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,
за участі секретаря Ярошенка Б. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 11 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, у складі головуючого судді Лазаренка В. В., повний текст рішення складено 15 січня 2024 року,
В травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом.
Позовна заява мотивована тим, що в жовтні 2021 року позивач на прохання ОСОБА_2 здійснив перерахунок коштів на банківську карту відповідача 01.10.2021 у сумі 55000 грн та 25.10.2021 на суму 26200 грн, що підтверджується квитанціями АТ КБ «ПриватБанк». Вказані кошти були необхідні відповідачу для проведення ремонтних робіт в офісному приміщенні, в якому здійснює свою адвокатську діяльність його дружина ОСОБА_3 , термін повернення боргу було погоджено до кінця 2022 року. Із ОСОБА_3 позивач знайомий особисто, так як вона представляла його інтереси в кримінальному провадженні як потерпілого. Також зазначив, що на її прохання позивачем було надано вище зазначені кошти шляхом поповнення карти її чоловіка, відповідача у справі ОСОБА_2 та після отримання грошових коштів ОСОБА_3 зобов'язалась передати відповідні розписки, проте кошти не повернуті, розписки не надіслані. Позивач вважає, що між сторонами виникли правовідносини, які виникають з договору позики, а тому просить стягнути заборгованість за договором позики.
Просив суд стягнути з відповідача борг за договором позики у сумі 81200 грн та судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1073,60 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 11 січня 2024 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надав суду належних, допустимих і достатніх доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог. Представник відповідача у відзиві заперечував факт укладення між сторонами договору позики. Позивач не надав доказів на спростування заперечень відповідача, що є його обов'язком. Факт переказу позивачем коштів на рахунок відповідача не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики та те, що позивачем було передано відповідачу грошові кошти в борг, оскільки такий переказ коштів міг бути здійснений на підставі будь-яких інших правовідносин.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на те, що оскаржуване рішення незаконне, необґрунтоване, винесене за неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, судом не в повній мірі досліджено та оцінено докази, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, просив суд скасувати рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 11 січня 2024 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на підтвердження факту того, що грошові кошти передавались на умовах повернення, а саме в борг, суду було надано скріншот з месенджеру позивача. За змістом вказаного повідомлення вбачається, що позивач вживав досудові заходи з повернення боргових коштів з відповідача, прохаючи їх повернення.
Також, позивачем надано суду претензію, яку позивач направляв відповідачу із проханням повернути кошти, які останній брав у нього в борг. Факт того, що ані на повідомлення у месенджерах, ані на претензію відповідач не реагував жодним чином, не брав слухавку, не відповідав на дзвінки, опосередковано доводить, що відповідач ухиляється від повернення грошових коштів.За таких обставин, наявні докази того, що між сторонами виникли саме відносини позики.
Крім того, відповідач фактично підтвердив факт отримання коштів натомість для уникнення відповідальності щодо їх неповернення створив штучні розписки відповідно до яких начебто передав ці кошти своїй дружині в якості оплати ОСОБА_1 за послуги адвоката.
Також зауважив, що судом першої інстанції не надано належної уваги тому факту, що дружина відповідача не мала жодних претензій до позивача з приводу несплати коштів, не зверталася до нього з претензіями, позовними заявами, тощо.
Також судом першої інстанції проігноровано той факт, що договірні зобов'язання позивача та дружини відповідача чітко передбачають спосіб оплати.
Відзив на апеляційну скаргу
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Штомпель П. Є. надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, тому рішення суду є законним, обґрунтованим, у зв'язку із чим просить залишити рішення від 11 січня 2024 року без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення.
Додатково зауважив, що позивач на момент звернення до суду з позовом про стягнення боргу до ОСОБА_2 мав заборгованість по виконанню фінансових зобов'язань, які виникли у нього перед дружиною відповідача, яка надавала позивачу правову допомогу.
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, виходячи з наступного.
Позовні вимоги стосуються стягнення боргу за договором позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень ст. ст. 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
З метою забезпечення правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошовою суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).
Таким чином письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
З матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 01.10.2021 у відповідності до квитанції АТ КБ «ПриватБанк» № GYTH-0E5S-EAA3-Y3D1-DYSR-GO перерахував ОСОБА_2 на його банківську картку грошовий переказ на суму 55000 грн /Т. 1 а.с. 12/.
Також ОСОБА_1 25.10.2021 у відповідності до квитанції АТ КБ «ПриватБанк» № HTMB-X5SN-TJ9Y-YL1Q-WLFU-K перерахував ОСОБА_2 на його банківську картку грошовий переказ на суму 26200 грн /Т. 1 а.с. 11/.
У приведених квитанціях в якості коментару до платежу зазначено поповнення та номер рахунку.
Дослідивши зміст копій квитанцій суд першої інстанції встановив, що даними квитанціями фіксується лише факт переказу коштів у сумі 81200 грн на банківську картку відповідача, що відповідачем не заперечувалось. Однак, даними квитанціями не підтвердився обов'язок ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 зазначену суму коштів, як і не вказано мету призначених платежів.
Тобто на підтвердження отримання у борг грошових коштів відповідачем розписка не було надана, а письмовий договір позики між сторонами не укладався.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування ст. ст. 1046, 1047ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Таким чином судом вірно зазначено, що зміст даних документів, а саме квитанцій про поповнення карткового рахунку відповідача, не містить відомостей про те, що грошові кошти були передані саме в борг на умовах договору позики про яку зазначає позивач.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано оцінки викладеному в позовній заяві твердженню позивача про те, суду було надано скріншот з месенджеру позивача, зі змісту якого вбачається, що позивач вживав досудові заходи з повернення боргових коштів з відповідача, прохаючи їх повернення, що позивачем надано суду претензію, яку він направляв відповідачу із проханням повернути кошти, які останній брав у нього в борг, факт того, що ані на повідомлення у месенджерах, ані на претензію відповідач не реагував жодним чином, не брав слухавку, не відповідав на дзвінки, опосередковано доводить, що відповідач ухиляється від повернення грошових коштів, суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).
Суд першої інстанції вірно врахував вказані обставини та норми права та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Судові витрати, понесені скаржником у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 11 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 01 липня 2024 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. В. Карпенко
О. М. Новіков