Справа № 554/5767/23 Номер провадження 22-ц/814/1966/24Головуючий у 1-й інстанції Сініцин Е.М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
19 червня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Абрамова П.С., Обідіної О. І.,
розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 лютого 2024 року у складі судді Сініцина Е. М.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу,
У червні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому, посилаючись на факт прострочення боржника ОСОБА_2 , з якого за рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07.11.2018 у справі № 554/6701/18 стягнуто на користь позивача завдані збитки в порядку регресу у розмірі 6 880,89 грн, просив про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 965 грн та інфляційні втрати у розмірі 567,72 грн від простроченої суми за весь період прострочення з 14.09.2018 по 18.05.2023, а також понесених по цій справи витрат зі сплати судового збору у розмірі 858,88 грн та витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 3 000 грн.
Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач, як фізична особа, не має права вимоги до відповідача у спірних правовідносинах, оскільки кредитором боржника ОСОБА_2 є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .
Не погодившись з вказаним рішенням, ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач та кредитор є однією і тією ж самою особою, має один і той самий реєстраційний номер облікової картки платника податків. При цьому чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта як фізична особа-підприємець та лише встановлює, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном як фізична особа.
Вказує, що позовна заява подана через систему «Електронний суд» та підписана ОСОБА_1 , однак дана система не дозволяє внести зміни до особистого профілю для зазначення статусу ФОП, а тому всі документи носяться та підписуються як фізичною особою ОСОБА_1 .
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК).
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК).
Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
По справі встановлено, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2018 року у справі № 554/6701/18, яке набрало законної сили 11.12.2018, присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 матеріальну шкоду в порядку регресу в розмірі 6 880,89 грн, а також витрати на правову допомогу в розмірі 1 000 грн та 704,80 грн судового збору.
На виконання даного рішення суду 26 грудня 2018 року Октябрським районним судом м. Полтави видано виконавчі листи № 554/6701/18, за якими 10.06.2021 Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавчі провадження № АСВП: НОМЕР_1 та НОМЕР_2 про стягнення вказаних сум з боржника ОСОБА_2 на користь стягувача ОСОБА_1 без зазначення його статусу, як фізичної особи-підприємця.
Постановою державного виконавця від 16 червня 2022 року закінчено виконавче провадження № НОМЕР_2 у зв'язку із сплатою боржником ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 1 000 грн та 704,80 грн, а також виконавчого збору, який перераховано згідно розпорядження державного виконавця від 16.06.2022.
Згідно постанови державного виконавця від 19 травня 2023 року закінчено виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів у відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 6 880,89 грн у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом.
Предметом судового розгляду у цій справі є відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання, що передбачена статтею 625 ЦК України, згідно якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Така правова позиція міститься також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) та є усталеною.
Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2018 року у справі № 554/6701/18 встановлено, що ФОП ОСОБА_1 є правонаступником страховика - ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», який за договором добровільного страхування виконав за боржника ОСОБА_2 його зобов'язання з повернення коштів за кредитним договором № 055/09 від 08.08.2014 ПАТ «Державний ощадний банк України» у сумі 6 880,89 грн, визнавши факт неповного погашення позичальником кредиту страховим випадком. Отже, на підставі статей 512, 514, 1054, 1191 ЦК України до позивача перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_2 в межах фактичних затрат.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що окремо від свого правового статусу фізичної особи - підприємця позивач не має набутого права на стягнення з ОСОБА_2 відшкодування витрат за рішенням суду від 07.11.2018 у справі № 554/6701/18, тому право на стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, належить саме фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 , який у цій справі в такому статусі участі не бере.
Проте, таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення по суті заявлених позовних вимог.
Статтями 15, 16 ЦК України, статтею 4 ЦПК України передбачено право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Конституцією України (частина перша статті 42) кожній людині і громадянину гарантовано право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (стаття 50 ЦК України).
Підпунктом 3.8.1 пункту 3.8 розділу III Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затвердженої наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97, визначено, що підприємцем є фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність. Тобто, підприємцем є фізична особа - громадянин.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно із частиною першою статті 128 цього ж Кодексу громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відтак фізична особа - громадянин, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 920/50/19 (провадження № 12-129гс19)).
За зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, фізична особа - підприємець відповідає усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (частина перша статті 52 ЦК України).
Отже, юридичний статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності фізичної особи, які випливають з її цивільної право-, та дієздатності, та не свідчить про те, що в усіх правовідносинах така особа виступає як підприємець - суб'єкт господарювання.
За змістом статей 316, 317 ЦПК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно частини першої статті 318 ЦК України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.
Статтею 2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
При цьому Цивільний кодекс України не відносить до окремих суб'єктів права власності фізичних осіб - підприємців. Набуття такого статусу дозволяє лише здійснювати господарську діяльність без створення юридичної особи.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 320 ЦК України).
Отже, використання власного майна для здійснення підприємницької діяльності є одним із напрямів розпорядження майном фізичної особи і відповідний юридичний статус фізичної особи - підприємця не змінює суб'єкта права власності, яким виступає саме фізична особа, а не підприємець.
У справі, що переглядається апеляційним судом, позовні вимоги ОСОБА_1 спрямовані на захист його майнового права та грошового інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання грошового зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника як плата за користування грошовими коштами та не пов'язані із здійсненням кредитором підприємницької діяльності.
Таким чином, заявлені ОСОБА_1 , як кредитором боржника ОСОБА_2 , вимоги про відшкодування інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми - 6 880 грн за період від настання строку виконання грошового зобов'язання, який у цьому випадку визначається моментом пред'явлення вимоги до боржника (частина друга статті 530 ЦК України), до дня повного виконання судового рішення та погашення боргу, є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Наданий позивачем розрахунок витрат від інфляції відповідає абзацу п'ятому пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, який використовується для цілей застосування статті 625 ЦК України.
Оскільки ухвалюючи рішення, суд першої інстанції припустився помилкової оцінки прав позивача на пред'явлення вимоги до боржника за порушення грошового зобов'язання в порядку статті 625 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу.
За правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Таким чином на відповідача покладаються витрати з оплати судового збору, понесені позивачем при поданні позовної заяви у розмірі 858,88 грн та поданні апеляційної скарги у розмірі 1 288,32 грн, а всього у сумі 2 147,20 грн.
В частині відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката, колегія суддів виходить з того, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу таких судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи надає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (пункт 1 частини другої, частина третя статті 137 ЦПК України).
Згідно вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними (частина дев'ята статті 83 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справ вбачається, що доказів понесених витрат в установленому порядку позивачем надано не було. Наявні у справі копії письмових доказів, а саме: договору про надання правової допомоги № 30/01/19 від 30 січня 2019 року, додаткової угоди до цього договору № 86 від 23 червня 2023 року, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 23 червня 2023 року та платіжної інструкції від 23.06.2023 про сплату ОСОБА_1 3 000 грн в оплату правової допомоги згідно договору № 30/01/2019 у порушення вимог частини дев'ятої статті 83 ЦПК України іншим учасникам справи не направлялись, у зв'язку з чим не беруться судом до уваги.
Враховуючи наведене, вимога позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає, оскільки у порушення вимог частини третьої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України позивач та його адвокат не надали суду доказів таких витрат.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 лютого 2024 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три процента річних у розмірі 965 грн та інфляційні втрати у розмірі 4567,72 грн, а всього 5 532,72 грн за порушення грошового зобов'язання.
Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 2 147,20 грн.
У відшкодуванні витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу адвоката відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді П. С. Абрамов
О. І. Обідіна