712/12819/20
2/712/39/24
19 червня 2024 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
судді Борєйко О.М.
за участю секретаря судового засідання Чорнуцької І.Ю.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про визнання договору купівлі - продажу недійсним,
ОСОБА_3 звернулась до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про визнання договору купівлі - продажу недійсним.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .
ОСОБА_4 набула право власності на частку 37/100 у вказаному домоволодінні на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2015 року, посвідченого Державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Лук'яновою Т.І., зареєстрованого в реєстрі за № 2-567.
Продавцями за вказаним договором були ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Право власності на частку 37/100 домоволодіння що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 у ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 виникло на підставі рішення Соснівського районного суду м. Черкаси у справі № 712/1536/15-ц від 02 березня 2015 року.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси по справі № 712/9439/14-ц від 10 грудня 2014 року визнано за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 18,0 кв.м., яка складається з приміщень 5-1 площею 2,0 кв.м, 5-2 площею 7,2 кв.м, 5-3 площею 8,8 кв.м, що становить 17/100 частин домоволодіння.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси по справі № 712/1536/15-ц від 02 березня 2015 року визнано за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 право власності на 37/100 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд в рівних частках кожному (тобто 37/300), а саме: на житловий будинок з прибудовами літ. А-1, а, аі, а2 ,а3, а4, а5, аб, а7 загальною площею 218,5 кв.м, житловою площею 111,10 кв.м, сарай літера В, гараж літера Б, вбиральню літера Г, огорожі № 1-7, 10, 11, водоколонку № 8, вигрібну яму № 9; до складу частки в житловому будинку входять приміщення 4-1 площею 7,5 кв.м, 4-2 площею 7,6 кв.м, 4-3 площею 18,1 кв.м, 4-4 площею 6,8 кв.м, 4-5 площею 2,1 кв.м, 4-6 площею 2,1 кв.м, 4-7 площею 7,1 кв.м, 4-8 площею 4,1 кв.м.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 березня 2020 року було скасовано рішення Соснівського районного суду м. Черкаси по справі №712/9439/14-ц від 10 грудня 2014 року.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року було скасовано рішення Соснівського районного суду м. Черкаси у справі №712/1536/15-ц від 02 березня 2015 року.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 лютого 2015 року, яке зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 лютого 2015 року, ОСОБА_3 набула право власності на 11/100 (одинадцять сотих) часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 , які належали померлій ОСОБА_10 (1931 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на підставі свідоцтва про право власності, виданого Соснівським райвиконкомом м. Черкаси від 20 січня 1999 року, зареєстрованого в КП «ЧООБТІ» 20 січня 1999 року за № 12308.
07 вересня 2018 року КП «ЧООБТІ» у відповідь на заяву ОСОБА_3 № 87з від 03 вересня 2018 року повідомило, що за матеріалами інвентарної справи на домоволодіння АДРЕСА_1 , проводився розрахунок на приватизацію житлового фонду станом на 24 листопада 1997 року; прибудови літ. «а6» та літ «а7» не були включені до розрахунку; з урахуванням вказаних прибудов, частка ОСОБА_3 становить 22/100.
Таким чином протиправне визнання за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 права власності на 17/100 домоволодіння та збільшення частки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що належала їм на праві власності, а саме 20/100, до 37/100 домоволодіння порушує права ОСОБА_3 .
Отже, належним способом захисту порушеного права позивача буде визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в праві власності на будинок від 24 квітня 2015 року, посвідченого Державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Лук'яновою Т.І., зареєстрованого в реєстрі за №2 -567 на підставі ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України.
Враховуючи викладене. ОСОБА_3 звернулась до Соснівського районного суду м. Черкаси з вказаною позовною заявою.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 лютого 2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Представником відповідача ОСОБА_4 адвокатом Манзар Т.В. надано відзив на позовну заяву, в якому остання заперечила проти задоволення заявлених позовних вимог в зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю; просила застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин.
В обгрунтування заперечень проти заявлених позовних вимог зазначає, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 лютого 2015 року, яке зареєстроване в реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 лютого 2015 року, ОСОБА_3 набула право власності на 11/100 (одинадцять сотих) часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 , які належали померлій ОСОБА_10 (1931 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на підставі свідоцтва про право власності, виданого Соснівським райвиконкомом м. Черкаси від 20 січня 1999 року, зареєстрованого в КП «ЧООБТІ» 20 січня 1999 року за № 12308.
Згідно договору купівлі-продажу частки в праві власності на будинок від 24 квітня 2015 року, посвідченого державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Лук'яновою Т.І., зареєстрованого в реєстрі за № 2-567, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 передали, а ОСОБА_4 прийняла 37/100 часток в праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
16 квітня 2015 року ОСОБА_3 письмово надала згоду на укладення договору купівлі-продажу, в якій особисто зазначила, що й відомо про продаж відповідачами: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 саме 37/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 . Заперечення щодо розміру частки відповідачів та її продажу у ОСОБА_3 відсутні.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 лютого 2015 року, яке зареєстроване в реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 лютого 2015 року, ОСОБА_3 набула право власності на 11/100 (одинадцять сотих) часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 , які належали померлій ОСОБА_10 (1931 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на підставі свідоцтва про право власності, виданого Соснівським райвиконкомом м. Черкаси від 20 січня 1999 року, зареєстрованого в КП «ЧООБТІ» 20 січня 1999 року за № 12308; ОСОБА_3 не є стороною спірного договору купівлі-продажу і укладення між відповідачами спірного договору купівлі-продажу від 24 квітня 2015 року жодним чином та не впливає на права позивача - ОСОБА_3 та не порушує прав останньої, про що ОСОБА_3 ,як співвласник домоволодіння по АДРЕСА_1 , особисто засвідчила, надавши 16 квітня 2015 року нотаріально посвідчену письмову згоду на укладення цього договору, зазначивши при цьому, що їй відомо про умови продажу частки, та відмовилась від переважного права на купівлю вказаного нерухомого майна.
Згідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 22 січня 2015 року між співвласниками домоволодіння уже встановлений порядок користування домоволодінням, адже кожен з співвласників має окремий вхід та вихід, що підтверджується висновком експерта 49/19/Буд., складеного за результатами проведення будівельно - технічного дослідження від 19 вересня 2019 року.
Представником відповідачів - ОСОБА_7 , ОСОБА_12 - адвокатом Пропадущим А.В надано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог повністю.
В обгрунтування заперечень проти заявлених позовних вимог зазначає, що згідно ст..ст. 4, 15, 16 Цивільного кодексу України, особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Позивач не зверталась до суду з позовом щодо визначення розміру (зміни розміру, перерахунку розміру тощо) частки останньої в домоволодінні АДРЕСА_3 .
на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 лютого 2015 року, яке зареєстроване в реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 лютого 2015 року, ОСОБА_3 набула право власності на 11/100 (одинадцять сотих) часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 , які належали померлій ОСОБА_10 (1931 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на підставі свідоцтва про право власності, виданого Соснівським райвиконкомом м. Черкаси від 20 січня 1999 року, зареєстрованого в КП «ЧООБТІ» 20 січня 1999 року за № 12308.
Згідно договору купівлі-продажу частки в праві власності на будинок від 24 квітня 2015 року, посвідченого державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Лук'яновою Т.І., зареєстрованого в реєстрі за № 2-567, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 передали, а ОСОБА_4 прийняла 37/100 часток в праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
16 квітня 2015 року ОСОБА_3 письмово надала згоду на укладення договору купівлі-продажу, в якій особисто зазначила, що й відомо про продаж відповідачами: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 саме 37/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 . Заперечення щодо розміру частки відповідачів та її продажу у ОСОБА_3 відсутні.
Спірним договором купівлі - продажу права позивача не порушені, що підтверджено особисто позивачем - ОСОБА_3 16 квітня 2015 року.
Визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу не вирішує питання щодо перерахунку розміру частки позивача, неправильно визначеного, на думку останнього, при приватизації домоволодіння та оформленні права власності на частку в домоволодінні по АДРЕСА_1 за спадкодавцем позивача - ОСОБА_10 в 1997 році.
Враховуючи викладене, позивачем невірно обрано спосіб захисту цивільного права.
Представник відповідачів - ОСОБА_7 , ОСОБА_12 - адвокат Пропадущий А.В. звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 жовтня 2021 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договору купівлі - продажу недійсним - зупинено до залучення до участі у справі правонаступників позивача - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 червня 2022 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договору купівлі - продажу недійсним - поновлено.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 вересня 2022 року замінено позивача - ОСОБА_3 у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договору купівлі - продажу недійсним, на її правонаступника - ОСОБА_1 .
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 грудня 2022 року залучено до участі в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договору купівлі - продажу недійсним, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 травня 2023 року підготовче провадження в цивільній справі за позовом за позовом ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про визнання договору купівлі - продажу недійсним, закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з викладених в позовній заяві підстав.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Манзар Т.В. заперечила проти задоволення заявлених позовних вимог в зв'язку з їх необгрунтованістю та безпідставністю. Просила застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин.
Інші учасники судового засідання в судове засідання не з'явились, про дату час і місце судового розгляду повідомлені належним чином; про причини неявки суду не повідомили.
Заслухавши позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, надані учасниками справи докази, дослідивши їх всебічно, безпосередньо, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, врахувавши позицію представника позивача, яка викладена у заяві про розгляд справи без його участі, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно відповіді Комунального підприємства «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» від 15 травня 2024 року за вих. № 324 на запит Соснівського районного суду м. Черкаси станом на 01 січня 2013 року право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано в Комунальному підприємстві «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» за:
ОСОБА_10 , на підставі свідоцтва про право власності на житло б/н, виданого Соснівським районним виконавчим комітетом 20 січня 1999 року, розмір частки - 11/100;
ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , на підставі свідоцтва про право власності на житло б/н, виданого Соснівським районним виконавчим комітетом 20 січня 1999 року, розмір частки - 1/5;
ОСОБА_9 , на підставі свідоцтва про право власності на житло б/н, виданого Соснівським районним виконавчим комітетом 20 січня 1999 року, розмір частки - 33/100;
ОСОБА_14 , на підставі свідоцтва про право власності на житло б/н, виданого Соснівським районним виконавчим комітетом 20 січня 1999 року, розмір частки - 19/100.
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 лютого 2015 року, ОСОБА_3 набула право власності на 11/100 часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_10 , 1931 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2015 року позов ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Черкаської міської ради, Державної реєстраційної служби України про визнання права власності задоволено;
визнано право власності на 37/100 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд за ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 і рівних частках кожному (тобто 37/300), а саме: на житловий будинок з прибудовами літ. А-1, а, а1, а2, а3, а4, а5, а6, а7, загальною площею 218,5 кв.м., житловою площею 111,10 кв.м., сарай літ. В, гараж літ. Б, рибальня літ. Г, огорожі № 1-7, 10, 11, водоколонка № 8, вигрібна яма № 9, в частку житлового будинку входять приміщення -1 площею 7,5 кв.м, 4-2 площею 7,6 кв.м, 4-3 площею 18,1 кв.м., 4-4 площею 6,8 кв.м, 4-5 площею 2,1 кв.м, 4-6 площею 2,1 кв.м, 4-7 площею 7,1 кв.м, 4-8 площею 4,1 кв.м.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 вересня 2015 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2015 року скасовано;
в задоволенні позову ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Черкаської міської ради, Державної реєстраційної служби України про визнання права власності - відмовлено.
Відповідно до договору купівлі-продажу частки в праві власності на будинок від 24 квітня 2015 року, посвідченого державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Лук'яновою Т.І., зареєстрованого в реєстрі за № 2-567, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 передали, а ОСОБА_4 прийняла 37/100 часток в праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони повинні усвідомлювати, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тобто сторони, які укладають правочин, повинні насправді прагнути досягнення саме того правового результату, який завжди виникає при укладенні правочину такого виду.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Інша частина вище зазначеного домоволодіння, а саме:
19/100 частки належить ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Черкаською державною нотаріальною конторою 18 квітня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-510;
33/100 частки належить ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого Соснівським районним виконавчим комітетом від 30 жовтня 2008 року.
Відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , станом на 22 січня 2015 року між ОСОБА_3 та іншими співвласниками домоволодіння встановлений порядок користування домоволодінням; кожен з співвласників має окремий вхід та вихід.
Вказані факти і обставини підтверджуються висновком експерта 49/19/Буд., складеним за результатами проведення будівельно-технічного дослідження 19 вересня 2019 року судовим експертом ОСОБА_15 .
Згідно копії заяви ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , засвідченої державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Лук'яновою Т.І. 16 квітня 2015 року, зареєстрованої в реєстрі за № 2-501, 2-500, ОСОБА_3 та ОСОБА_9 повідомили, що їм відомо про майбутній продаж ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 належних їм 37/100 часток в власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 , а також про умови та ціну за яку продається вищевказане нерухоме майно - 234128,60 гривень.
Також їм відомо, що згідно зі ст. 362 ЦК України, вони, як власники, мають переважне право купівлі вищевказаної частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд.
Від переважного права купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна, на будь-яких умовах та за будь-яку ціну, у тому числі що вказана вище, вони відмовляються.
Статтею 41 Конституції України , кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 317 ЦК України, право власності складається з права розпорядження, володіння та користування майном. Під правом володіння власністю визначається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника на майном. Під правом розпорядження розуміється юридично забезпечена можливість власника визначати свою долю майна за власним розсудом.
Згідно статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не впливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Позивач в своїй позовній заяві зазначає, що 07 вересня 2018 року КП «ЧООБТІ» у відповідь на заяву ОСОБА_3 № 87з від 03 вересня 2018 року повідомило, що за матеріалами інвентарної справи на домоволодіння АДРЕСА_1 , проводився розрахунок на приватизацію житлового фонду станом на 24 листопада 1997 року; прибудови літ. «а6» та літ «а7» не були включені до розрахунку; з урахуванням вказаних прибудов, частка ОСОБА_3 становить 22/100.
Згідно свідоцтва про право власності на житло б/н, виданого Соснівським районним виконавчим комітетом 20 січня 1999 року, станом на 01 січня 2013 року в Комунальному підприємстві «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» зареєстровано право власності ОСОБА_10 на 11/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
Доказів оскарження ОСОБА_10 або позивачем - ОСОБА_3 , спадкоємцем останньої, розміру частки в домоволодінні АДРЕСА_1 (здійснення перерахунку часток, оскарження результатів приватизації, збільшення розміру частки тощо) матеріали справи не містять і позивачем суду не надано.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 вересня 2022 року замінено позивача ОСОБА_3 у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договору купівлі - продажу недійсним, на її правонаступника - ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно договору купівлі-продажу частки в праві власності на будинок від 24 квітня 2015 року, посвідченого державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Лук'яновою Т.І., зареєстрованого в реєстрі за № 2-567, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 передали, а ОСОБА_4 прийняла 37/100 часток в праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
16 квітня 2015 року ОСОБА_3 письмово надала згоду на укладення договору купівлі-продажу, в якій особисто зазначила, що й відомо про продаж відповідачами: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 саме 37/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 . Заперечення щодо розміру частки відповідачів та її продажу у ОСОБА_3 відсутні.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 лютого 2015 року, яке зареєстроване в реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 лютого 2015 року, ОСОБА_3 набула право власності на 11/100 (одинадцять сотих) часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 , які належали померлій ОСОБА_10 (1931 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на підставі свідоцтва про право власності, виданого Соснівським райвиконкомом м. Черкаси від 20 січня 1999 року, зареєстрованого в КП «ЧООБТІ» 20 січня 1999 року за № 12308; ОСОБА_3 не є стороною спірного договору купівлі-продажу і укладення між відповідачами спірного договору купівлі-продажу від 24 квітня 2015 року жодним чином та не впливає на права позивача - ОСОБА_3 та не порушує прав останньої, про що ОСОБА_3 ,як співвласник домоволодіння по АДРЕСА_1 , особисто засвідчила, надавши 16 квітня 2015 року нотаріально посвідчену письмову згоду на укладення цього договору, зазначивши при цьому, що їй відомо про умови продажу частки, та відмовилась від переважного права на купівлю вказаного нерухомого майна.
Аналіз змісту частини третьої статті 215 ЦК України свідчить про те, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,
Згідно з частинами першою та другою статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
За змістом статей 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17-ц (провадження № 14-144цс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 зазначено, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Обраний позивачем спосіб захисту не відновить його порушені права, а отже не буде ефективним та не відповідатиме завданню цивільного судочинства, разом з тим.
При цьому, позивачем не додано жодних доказів, які б підтверджували в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним правочин порушує (зачіпає) його права та законні інтереси.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права. (правовий висновок Верховного Суду у справі № 910/15262/18 від 04 грудня 2019 р.)
Відповідно до правового висновку Верховного Суду в постанові у справі № 910/12787/17 від 16 жовтня 2020 року, «позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.»
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно правового висновку Верховного суду в постанові від 23 червня 2021 року у справі № 537/3100/17 «Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).
Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співласника на розпорядження спільним майном. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).
Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту (частина перша статті 214 ЦК України).
Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин (частина третя статті 214 ЦК України).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України)
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
У справі, що переглядається: матеріали справи не містять належних і допустимих доказів відмови ОСОБА_1 від одностороннього правочину від 25 лютого 2013 року на підставі статті 214 ЦК України; такий односторонній правочин не визнаний недійсним та відсутні підстави його нікчемності. За таких обставин підстав уважати, що договір купівлі-продажу будинку від 16 грудня 2016 року укладений без згоди позивача відсутні. Відповідно немає підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. За таких обставин оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА-1».
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 лютого 2015 року, яке зареєстроване в реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 лютого 2015 року, ОСОБА_3 набула право власності на 11/100 (одинадцять сотих) часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 , які належали померлій ОСОБА_10 (1931 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на підставі свідоцтва про право власності, виданого Соснівським райвиконкомом м. Черкаси від 20 січня 1999 року, зареєстрованого в КП «ЧООБТІ» 20 січня 1999 року за № 12308; ОСОБА_3 не є стороною спірного договору купівлі-продажу і укладення між відповідачами спірного договору купівлі-продажу від 24 квітня 2015 року жодним чином та не впливає на права позивача - ОСОБА_3 та не порушує прав останньої, про що ОСОБА_3 ,як співвласник домоволодіння по АДРЕСА_1 , особисто засвідчила, надавши 16 квітня 2015 року нотаріально посвідчену письмову згоду на укладення цього договору, зазначивши при цьому, що їй відомо про умови продажу частки, та відмовилась від переважного права на купівлю вказаного нерухомого майна.
Згідно копії заяви ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , засвідченої державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Лук'яновою Т.І. 16 квітня 2015 року, зареєстрованої в реєстрі за № 2-501, 2-500, ОСОБА_3 та ОСОБА_9 повідомили, що їм відомо про майбутній продаж ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 належних їм 37/100 часток в власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 , а також про умови та ціну за яку продається вищевказане нерухоме майно - 234128,60 гривень.
Також їм відомо, що згідно зі ст. 362 ЦК України, вони, як власники, мають переважне право купівлі вищевказаної частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд.
Від переважного права купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна, на будь-яких умовах та за будь-яку ціну, у тому числі що вказана вище, вони відмовляються.
Як зазначено в постанові Верховного суду у справі № 753/3100/17 від 23 червня 2021 року, особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту (частина перша статті 214 ЦК України). Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин (частина третя статті 214 ЦК України).
Нотаріально посвідченої відмови позивача - ОСОБА_3 від своєї заяви від 16 квітня 2015 року, засвідченої державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Лук'яновою Т.І. 16 квітня 2015 року, зареєстрованої в реєстрі за № 2-501, 2-500, матеріали справи не містять і позивачем суду не надано.
Враховуючи викладене, позивачем не доведено належними, достатніми, допустимими, достовірними доказами, що спірним договором купівлі - продажу, письмову нотаріально засвідчену згоду на укладення якого надано позивачем - ОСОБА_16 особисто 16 квітня 2015 року, порушено права позивача.
Визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу не вирішує питання щодо перерахунку розміру частки позивача, неправильно визначеного, на думку останнього, при приватизації домоволодіння та видачі 20 січня 1999 року Соснівським районним виконавчим комітетом спадкодавцю позивача - ОСОБА_10 , свідоцтва про право власності на житло б/н, із зазначеним в ньому розміром частки в домоволодінні АДРЕСА_4 . Позовних вимог до Соснівського районного виконавчого комітету та його правонаступників позивачем не заявлено. Соснівськй районний виконавчий комітет та/або його правонаступників не є учасником справи. Позивачем обрано неефективний спосіб захисту цивільних прав.
Щодо заяви представників відповідачів - адвоката Манзар Т.В., ОСОБА_17 , про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду в постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
Позивачем не надано жодних доказів наявності поважних причин пропуску строку позовної давності.
На поставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 202, 203, 214, 215, 216, 321, 317, 328, 362, 655 ЦК України, ст.ст. 12,13, 76-83, 89, 95,133, 137, 139, 141, 223, 263, 352, 354 ЦПК України,
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про визнання договору купівлі - продажу недійсним - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 26 червня 2024 року.
Сторони справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 ;
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_6 ;
Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_7 ;
Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_7 ;
Відповідач: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_7 .
Суддя О.М. Борєйко