Справа № 372/2634/24
Провадження 2-1459/24
ухвала
Іменем України
01 липня 2024 року Суддя Обухівського районного суду Київської області Висоцька Г.В., розглянувши матеріали за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
14.05.2024 до Обухівського районного суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до заявлених вимог позивач просить суд: стягнути з ОСОБА_2 , суму заборгованості: за кредитним договором № 3263342 від 08.11.2022 року в розмірі 37431,50 грн., з яких: 5999,98 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 31431,52 грн. сума заборгованості за відсотками; за кредитним договором № 23456-10/2022 від 25.10.2022 року в розмірі 46790,00 грн., з яких: 12000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 34790,00 грн. сума заборгованості за відсотками.
Вивчивши матеріали поданої позовної заяви на предмет дотримання цивільного процесуального законодавства під час звернення з даною заявою до суду, суддя дійшла наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд, в якому право доступу, тобто право порушити провадження у цивільній справі в суді, є одним із аспектів поряд з організаційними та процесуальними гарантіями (рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте наведене право не є абсолютним та може підлягати обмеженням (рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії [ВП]» (Stanev v. Bulgaria [GC]), заява № 36760/06, § 230).
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).
Відповідно до ч. 1 ст. 188 Цивільного процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Убачається, що позивач звернувся до суду із двома позовними вимогами до відповідача, які є самостійними між собою, містять вимоги щодо договорів, які не пов'язані між собою ні предметом, ні підставами доказування, не пов'язані між собою поданими доказами. Заявлені вимоги до відповідача містять різне правове підґрунтя та підстави виникнення у позивача вимог до відповідача, що свідчить про штучне об'єднання позивачем вимог до одного відповідача у межах одного цивільного позову. Незважаючи на те, що заявлені вимоги у сукупності можуть регулюватися тотожними нормами цивільного законодавства, проте вимоги позивача, визначені у даному позові, істотно ускладнюють встановлення об'єктивної істини стосовно конкретного виду правовідносин між сторонами, оскільки містять різний характер їх виникнення та порушення, та як наслідок, призведуть до надмірного та тривалого розгляду справи. Крім того, об'єднання вимог з різним предметом та підставами позову свідчить про покладення на суд тягаря вирішення питання щодо роз'єднання вимог та усунення недоліків.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).
Частиною 7 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12 44, 258-261, 352-354 ЦПК України, суддя -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - повернути суб'єкту звернення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інш е не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені ст. 354 ЦПК України.
Суддя Г.В.Висоцька