Справа № 369/8486/24
Провадження № 3/369/5224/24
Іменем України
03.06.2024 року м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Козак Ірина Адамівна, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що надійшла з ВП № 1 Фастівського РУП ГУНП в Київській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення України (далі - КУпАП),
встановила:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 200218, 20 квітня 2024 року близько 21:30 год., ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_2 , чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненому визнав повністю.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують адміністративну відповідальність, чи заподіяну майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Згідно з ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У відповідності до роз'яснень, які містяться в ч. 2 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою може мати місце лише за умови доведеності її вини.
Також, беручи до уваги статті 9-12, 280 КУпАП, підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за нормами КУпАП є встановлення в діянні цієї особи всіх обов'язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною нормою КУпАП, зокрема об'єктивної та суб'єктивної сторони правопорушення. Приймаючи до уваги, що суд здійснює оцінку вже зібраних та наявних в матеріалах справи доказів, зазначення всіх ознак складу правопорушення має бути належним та відображеним у протоколі про адміністративне правопорушення у відповідності до ст. 256 КУпАП.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Суд зауважує, що протокол є актом обвинувачення й повинен містити конкретне обвинувачення, виходячи з поняття адміністративного правопорушення, відповідно до вимог КУпАП.
Диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність осіб за вчинення домашнього насильства: за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
Таким чином, об'єктивною стороною даного адміністративного правопорушення є правопорушення, яке виражається в умисному вчиненні будь-яких яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які постраждала особа має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення (матеріальний склад).
Тобто, за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП настає відповідальність за вчинення домашнього насильства.
Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов'язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.
Відповідно до вимог чинного адміністративного законодавства, а саме ст. 9, 245, 252 КУпАП, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки усіх доказів по справі.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Статтею 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що постраждала особа має право, зокрема, на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.
Суб'єктивною стороною правопорушення є наявність вини у формі умислу.
Таким чином, для вирішення питання правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до статті 173-2 частина 1 КУпАП встановленню підлягають наступні обставини: чи вчинені особою відповідні дії, що становлять об'єктивну сторону вказаного правопорушення та стали підставою для прийняття рішення про притягнення до адміністративної відповідальності, та чи є особа, виходячи із норми зазначеної статті, суб'єктом даного правопорушення.
Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.
При цьому, Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення уповноважена особа органу державної влади зобов'язана зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 200218 від 20 квітня 2024 року, вбачається, що ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_2 , тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Разом з тим, при викладенні суті адміністративного правопорушення в протоколі серії ВАД № 200218 від 20 квітня 2024 року працівниками поліції не дотримано вимог, передбачених ст. 256 КУпАП, оскільки не міститься докладного та чіткого опису діяння, яке вчинив ОСОБА_1 яке б охоплювалось ознаками об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
А саме, суть правопорушення не містить вказівки, який вид домашнього насильства по відношенню до дружини ОСОБА_2 , вчинено ОСОБА_1 , а також наслідки таких дій, що є обов'язковою складовою об'єктивно сторони складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Суд зауважує, що з огляду на положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство завдає шкоди психічному здоров'ю особи, а фізичне насильство має насильницький характер та спричиняє шкоду фізичному здоров'ю.
Звідси, суть правопорушення, викладена в протоколі серії ВАД № 200218 від 20 квітня 2024 року не відповідає об'єктивній стороні складу адміністративного правопорушення, зазначеного в диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, що ставлять у вину ОСОБА_1 , що дає підстави суду вважати, що в діях останньої відсутня об'єктивна сторона правопорушення та відповідно склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Суд зауважує, що позбавлений можливості з'ясувати обставини, які не зазначені в протоколі серії ВАД № 200218 від 20 квітня 2024 року.
За таких обставин, дослідивши матеріали справи, серед яких протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 200218 від 20 квітня 2024 року, рапорт виклику працівників поліції, протокол прийняття заяви ОСОБА_2 та її письмові пояснення, форма оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, суд дійшов висновку, що провадження у справі щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП підлягає закриттю за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Ураховуючи вищевикладене слід зазначити, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (рішення від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08), суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v.Spain» від 06 грудня 1998 року (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в зв'язку відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, вважаю за необхідне закрити провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст. 7, 173-2, ч. 1, 245, 247 ч. 1 п. 1, 251, 252, 256, 280, 283, 284 КУпАП,
постановила:
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 200218 від 20 квітня 2024 року) закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя І. А. Козак