"01" липня 2024 р. Справа № 363/3137/24
про залишення позовної заяви без руху
01 липня 2024 року м. Вишгород
Суддя Вишгородського районного суду Київської області Рукас О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до приватного виконавця Канцедала Олександра Олександровича (адреса місцезнаходження: Київська область, м. Вишгород, промисловий майданчик «Карат», 5-А, офіс 507) про стягнення коштів,
До Вишгородського районного суду Київської області надійшла вищезазначена позовна заява.
Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею по справі визначено суддю Рукас О.В.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Зі змісту позовної заяви слідує, що позовні вимоги стосуються стягнення з приватного виконавця Канцедала Олександра Олександровича суми грошових коштів у розмірі 11 000 грн. 00 коп., які є витратами на правничу допомогу відповідно до Акту № 13/11 від 13.11.2023 року, за яким адвокат Новіков Я.А. надав ОСОБА_1 правничу (правову) допомогу під час розгляду справи № 761/22985/23 в Шевченківському районному суді м. Києва за позовом ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису № 1142 від 13.01.2022 року таким, що не підлягає виконанню.
Крім того, позовні вимоги стосуються стягнення з приватного виконавця Канцедала О.О. суми грошових коштів у розмірі 3703 грн. 33 коп., які стягнуті виконавцем в межах виконавчого провадження № 68710006, яке було відкрито на виконання виконавчого напису № 1142 від 13.01.2022 року, що у подальшому було визнано таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЗУ «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
З наведеного вбачається, що чинне законодавство визначає декілька категорій сум грошових коштів, які можуть бути стягнуті з боржника в межах виконавчого провадження поруч зі стягненнями, які проводяться на основне виконання виконавчого документа. В залежності від категорії сум грошових коштів, які стягуються з боржника в межах виконавчого провадження, визначається порядок вирішення спорів, що виникають у процесі такого стягнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
В Ухвалі ВП ВС від 29.03.2023 року у справі № 585/2436/21 зроблено наступні висновки:
Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов'язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення.
Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13 (провадження № 12-277гс18), від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16 (провадження № 12-273гс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 925/138/18 (провадження № 12-74гс19), від 15 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.001073 (провадження № 11-709апп19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), та постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19), щодо яких порушується питання про відступ.
Тобто судова практика щодо спірного питання є усталеною та не потребує узгодження.
У позовній заяві зазначається, що сума грошових коштів у розмірі 3703 грн. 33 коп. була стягнута з ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № 68710006. Разом з тим, відомості про те, до якої саме категорій сум грошових коштів виконавчого провадження, передбачених ст. 43 ЗУ «Про виконавче провадження» (виконавчий збір або основна винагорода; стягнення з боржника коштів на витрати виконавчого провадження), належить стягнена сума грошових коштів, відсутні.
Відсутність відомостей про те, що стягнені суми грошових коштів у розмірі 3703 грн. 33 коп. відносяться або до категорій сум, передбачених ст. 43 ЗУ «Про виконавче провадження», або до сум на основне виконання виконавчого документа, а також відсутність відомостей про перерахування виконавцем цих коштів стягувачу позбавляє суд можливості вирішити питання про юрисдикційність даного спору та можливість його вирішення у порядку цивільного судочинства. Оскільки у випадку, якщо вказана сума грошових коштів є коштами, передбаченими ст. 43 ЗУ «Про виконавче провадження», то розгляд спору щодо їх повернення у зв'язку з протиправним не закінченням виконавчого провадження, про який у своїй позовній заяві зазначає ОСОБА_1 , має здійснюватися відповідно до ч. 2 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» шляхом подання позову до адміністративного суду.
Залишення позовної заяви без руху не є обмеженням у доступі до правосуддя. Так, згідно практики Європейського суду з прав людини, сформульовану, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31) зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Крім того необхідно врахувати позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у пункті 55 справи «Креуз проти Польщі», що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Таким чином, позивачу потрібно усунути вищезазначені недоліки позовної заяви, надавши уточнення щодо характеру суми грошових коштів у розмірі 3703 грн. 33 коп., які були стягнуті з ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження. У випадку, якщо ці кошти стягнуті на виконання виконавчого документа, то має бути надане документальне підтвердження їх перерахування виконавцем стягувачу в межах виконавчого провадження. У разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачу.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 190 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до приватного виконавця Канцедала Олександра Олександровича про стягнення коштів - залишити без руху.
Встановити строк для усунення недоліків протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У разі не усунення недоліків позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.В. Рукас