ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
24.06.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/259/24
Господарський суд Івано-Франківської області у складі:
судді Рочняк О. В.
секретар судового засідання Оліфіренко О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця Різак Любові Антонівни
АДРЕСА_1
ел.пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС"
урочище Центр, буд. 5 Г, с. Бистриця, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78436
Фактична адреса:
вул. Тичини, буд. 8А, м. Івано-Франківськ, 76018
про стягнення 819 475 грн 55 коп. заборгованості
представники сторін не з'явилися
ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець Різак Любов Антонівна звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС" про стягнення 819 475 грн 55 коп. заборгованості, яких: 748 764 грн 90 коп. - основний борг, 27 127 грн 55 коп. - 3% річних та 43 583 грн - інфляційні втрати.
Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 20.03.2024, суд залишив подану позовну заяву без руху та встановив строк для усунення її недоліків.
25.03.2024 до господарського суду від позивача надійшла заява від 25.03.2024 (вх.№5038/24) про усунення недоліків позовної заяви.
Відповідно до ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 28.03.2024, суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначив на 22.04.2024; встановив сторонам строк для надання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення.
Сторонам ухвалу про відкриття провадження у справі від 28.03.2024 направлено в їхні електронні кабінети, що відповідає приписам ч.11 ст.242 ГПК України.
Відповідно до п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Копії ухвали від 28.03.2024 доставлено до електронних кабінетів сторін 28.03.2024, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 29.03.2024.
22.04.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від 22.04.2024 (вх.№6685/24) про проведення судового засідання, призначеного на 22.04.2024 без участі представника.
В підготовче провадження 22.04.2024 сторони представників не направили; суд відклав підготовче засідання на 15.05.2024, про що постановив протокольну ухвалу. Сторін повідомлено про наступне судове засідання ухвалою повідомленням.
15.05.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від 14.05.2024 (вх.№8041/24) про проведення судового засідання, призначеного на 15.05.2024, без участі представника.
15.05.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання від 14.05.2024 (вх.№4477/24) про відкладення розгляду справи на інший день у зв'язку з можливістю добровільного врегулювання спору, а також неможливістю представника взяти участь у судовому засіданні через зайнятість в іншій справі.
В судовому засіданні 15.05.2024 суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки відповідно до п.2 ч.3. ст.202 ГПК України повторна неявка в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки не є підставою для відкладення розгляду справи; за наслідками підготовчого засідання 15.05.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.06.2024, про що постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання. Про призначення справи до розгляду по суті сторін повідомлено ухвалою повідомленням.
10.06.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли:
- заява від 08.06.2024 (вх.№9479/24) про проведення судового засідання, призначеного на 10.06.2024 без участі представника;
- клопотання від 10.06.2024 (вх.№9520/24) про приєднання до матеріалів справи акту приймання-передачі №3 від 15.04.2021.
10.06.2024 суд протокольно відклав розгляд справи по суті на 24.06.2024, про що сторін повідомлено ухвалою повідомленням.
24.06.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від 21.06.2024 (вх.№10314/24) про проведення судового засідання, призначеного на 24.06.2024 без участі представника.
Позиція позивача. Позовні вимоги мотивовано тим, що в порушення договірних зобов'язань, які виникли між сторонами, відповідач в повному обсязі не сплатив вартості наданих будівельною технікою послуг, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 748 764 грн 90 коп. За несвоєчасне виконання зобов'язань відповідачу нараховано 3% річних та інфляційні втрати.
Позиція відповідача. Правом на надання відзиву на позов відповідач не скористався.
Як вбачається із ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, давши оцінку доказам у відповідності до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, які мають значення для справи, суд встановив таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
22.03.2021 між Фізичною особою-підприємцем Різак Любов'ю Антонівною (виконавець) та ТОВ "ПБС" (замовник) укладено договір №2203/ВА, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язався надавати за завданням замовника послуги будівельною технікою згідно Додатку 1 з екіпажем, а замовник прийняти наданні послуги та оплатити їх вартість.
В додатку №1 до договору сторони погодили перелік техніки для надання виконавцем послуг, а саме: грейдер О&К G7, 1970 року випуску; зіл з отвалом 131, 1984 року випуску; зіл самосвал 131, 1987 року випуску та трактор ДТ-75, 1980 року випуску.
Згідно з п. 1.2 договору, виконавець надає послуги із залученням як власної техніки, так і залученого ним парку механізмів, машин, обладнання тощо, що необхідні йому для виконання своїх зобов'язань за цим договором.
Відповідно до п. 2.1 договору, загальна вартість послуг складається із суми вартості послуг, наданих замовникові протягом строку дії договору, згідно з підписаними сторонами актами приймання-передачі наданих послуг.
Вартість послуг визначається та вказується сторонами у актах приймання-передачі наданих послуг (п.2.2 договору).
За змістом п. 2.5 договору, замовник здійснює оплату наданих послуг в безготівковій формі в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 10 банківських днів з моменту підписання сторонами відповідних актів приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до п. 4.2.1 договору, замовник зобов'язується здійснювати оплату та приймати надані послуги на підставі підписаних актів приймання-передачі наданих послуг в разі відсутності зауважень до них.
Згідно з п. 7.1 договору, цей договір вступає в силу з моменту його укладення та діє до 31.12.2022, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін в письмовій формі не заявить про відмову від продовження дії даного договору за один місяць до закінчення його дії.
Відповідно до наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі наданих послуг №03 від 15.04.2021 на суму 89 302 грн 48 коп., №04 від 30.04.2021 на суму 199 168 грн 88 коп., №05 від 19.05.2021 на суму 131 942 грн 54 коп. та акту приймання виконаних будівельних робіт від 30.01.2022 на суму 2 250 351 грн, позивач, на виконання умов договору №2203/ВА від 22.03.2021 виконав роботи (надав послуги) на загальну суму 2 670 764 грн 90 коп., які, як зазначив позивач, відповідач оплатив частково в розмірі 1 922 000 грн.
27.11.2023 позивач звертався до відповідача із претензію вих.№27/11-23 від 27.11.2023 про оплату заборгованості в сумі 748 764 грн 90 коп.
За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач нарахував відповідачу 27 127 грн 55 коп. - 3% річних та 43 583 грн інфляційних втрат.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД ТА МОТИВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
Згідно з статтею 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п.1 ст. 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з статтею 627 ЦК України та відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 ЦК України).
Стаття 610 ЦК України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Договір №2203/ВА від 22.03.2021, укладений між сторонами, за своєю правовою природою є договором підряду.
Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.
У договорі підряду визначається ціна або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (ч.ч.1, 3 ст.843 ЦК України).
За змістом статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
За встановлених судом обставин, на виконання умов договору №2203/ВА від 22.03.2021 позивач виконав роботи на загальну суму 2 670 764 грн 90 коп., які за твердженням позивача оплачені відповідачем частково в розмірі 1 922 000 грн.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідач доводів позивача не спростував, доказів виконання зобов'язань за договором у повному обсязі суду не надав, частково оплативши надані послуги (виконані роботи), суму заборгованості визнав.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 748 764 грн 90 коп. основного боргу є обґрунтованими та належать до задоволення.
За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та 3% річних.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано відповідачу 27 127 грн 55 коп. 3% річних та 43 583 грн інфляційних втрат.
Суд здійснив перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду.
За перерахунком суду, заявлені позивачем до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат є арифметично правильними.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 27 127 грн 55 коп. 3% річних та 43 583 грн інфляційних втрат також належать до задоволення.
Відтак, позов підлягає до задоволення у повному обсязі.
Щодо судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У позовній заяві позивач зазначив про те, що витрати на правничу допомогу становлять 20 000 грн та просив покласти ці витрати на відповідача.
За приписами ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
В підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано:
- договір про надання правової допомоги від 28.08.2021;
- акт про надання послуг від 15.03.2024;
- квитанцію №28/08/21 від 15.03.2024, відповідно до якої за договором про надання правової допомоги від 28.08.2021 сплачено 20 000 грн.
Як вбачається зі змісту договору про надання правової допомоги від 28.08.2021, укладеного між Різак Любов'ю Антонівною (клієнт) та адвокатом Соником Василем Васильовичем (адвокат), адвокат зобов'язався за завданням клієнта надавати клієнту правову допомогу (далі - послуги), клієнт зобов'язався оплатити надані послуги та фактичні витрати адвоката, необхідні для виконання цього договору.
Під послугами у цьому договорі розуміється наступне: захист, представництво та надання інших видів правової допомоги. Адвокат надає правову допомогу у вигляді:
- забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта;
- представництва інтересів клієнта в будь-яких судах (у т.ч. в будь-яких інстанціях, в будь-яких судочинствах), а також в інших державних органах (у т.ч., але не виключно, правоохоронних, контролюючих тощо) та органах місцевого самоврядування, перед фізичними та юридичними особами, в органах державної виконавчої служби та перед приватними виконавцями;
- надання клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 4.2 договору, гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та складає по цьому договору 20 000 грн.
Згідно з п. 4.6 договору, факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг, зразок якого може бути додатком до цього договору.
За змістом п. 4.7 договору, підтвердженням сплати клієнтом гонорару адвокату є (розписка, квитанція та інші підтверджуючі документи), які можуть бути додатком до цього договору.
15.03.2024 сторони підписали акт надання послуг правової допомоги від 15.03.2024, відповідно до якого розмір виплати адвоката становить 20 000 грн, у тому числі:
- консультація щодо характеру спірних правовідносин - 1 500 грн;
- вивчення та правовий аналіз матеріалів справи 2000 грн;
- підготовка та направлення претензій, листів до ТОВ "ПБС" - 5000 грн;
- складання позовної заяви про стягнення заборгованості - 7 500 грн;
- участь у судових засіданнях у Господарському суді Івано-Франківської області - 4000 грн.
Відповідно до квитанції №28/08/21 від 15.03.2024, Різак Любов Антонівна згідно з договором про надання правової допомоги від 28.08.2021 сплатила адвокату 20 000 грн.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою та необхідною.
Як зазначено вище, вартість наданих адвокатом послуг склала 20 000 грн.
Оцінюючи розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на правову допомогу на предмет їх реальності (встановлення їх дійсності та необхідності), суд вважає за необхідне вказати, що консультація щодо характеру спірних правовідносин і вивчення та правовий аналіз матеріалів справи (3500 грн) поглинається такою послугою, як складання позовної заяви про стягнення заборгованості, вартість якої визначена сторонами у розмірі 7500 грн.
Щодо підготовки та направлення претензій, листів до ТОВ "ПБС", то такі послуги (вартість яких становить 5000 грн) не були необхідними та неминучими у цій справі.
Стосовно відшкодування вартості послуг за участь у судових засіданнях у Господарському суді Івано-Франківської області в розмірі 4000 грн слід зазначити, що адвокат Соник В.В. не приймав участі в судових засіданнях у справі №909/259/24, натомість подавав заяви про розгляд справи без його участі та участі позивача.
Таким чином, в задоволенні вимоги позивача про покладення на відповідача відшкодування вартості цих послуг в загальному розмірі 12500 грн суд відмовляє.
З огляду на вищевикладене, враховуючи принципи реальності, необхідності та розумності судових витрат, виконані представником позивача роботи (надані послуги), суд дійшов висновку покласти на відповідача такі витрати частково - у розмірі 7 500 грн.
Враховуючи наведене, витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 7 500 грн та судовий збір у розмірі 12 292 грн 13 коп., у відповідності до ст. 129 ГПК України, суд покладає на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 20, 73, 74, 76-78, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС" (урочище Центр, буд. 5 Г, с. Бистриця, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78436, код ЄДРПОУ 32872788) на користь Фізичної особи-підприємця Різак Любові Антонівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 819 475 (вісімсот дев'ятнадцять тисяч чотириста сімдесят п'ять) грн 45 коп. заборгованості, з яких 748 764 (сімсот сорок вісім тисяч сімсот шістдесят чотири) грн 90 коп. основного боргу, 43 583 (сорок три тисячі п'ятсот вісімдесят три) грн інфляційних втрат, 27 127 (двадцять сім тисяч сто двадцять сім) грн 55 коп. 3% річних, 12 292 (дванадцять тисяч двісті дев'яносто дві) грн 13 коп. судового збору та 7 500 (сім тисяч п'ятсот) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 01.07.2024
Суддя О.В. Рочняк