Справа№ 515/545/24 Провадження по справі № 1-кп/514/133/24
01 липня 2024 року смт Тарутине
Тарутинський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
представника потерпілого - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду смт Тарутине в режимі відеоконференції з Татарбунарським районним судом Одеської області за участю захисника ОСОБА_6 та представника потерпілого ОСОБА_4 , кримінальне провадження, відомості за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024162240000339 від 13 березня 2024 року за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Капаклія Контемирівського району Республіки Молдова, проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , без громадянства, з неповною середеньою освітою, перебуваючого у цивільному шлюбі, на утриманні неповнолітніх дітей не має, не працюючого, в силу ст. 89 КК України не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України,
У відповідності до преамбули Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.
В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.
Відповідно до частини першої статті 58 Земельного Кодексу України та статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, моря, річки, озера, водосховища, інші водні об'єкти, болота, а також острова, не зайняті лісами, прибережні захисні смуги вздовж морів, річок та навколо водойм.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;
б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;
в) для великих річок, водосховищ на них та озер -100 метрів.
При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Частиною першою статті 59 Земельного кодексу України, передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). На умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови можуть передаватись лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 Земельного кодексу України).
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 Земельного кодексу України, статті 89-90 Водного кодексу України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).
Також, відповідно до статті 114 Земельного кодексу України санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.
Але, діючи у супереч вимог ст. ст. 60, 61, 116-126 Земельного кодексу України, ОСОБА_5 , відповідно до яких право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав, та оформляється відповідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. б ст. 211 Земельного Кодексу України, ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», у порушення ст. ст. 87-89 Водного кодексу України, відповідно до яких у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, не маючи рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу йому у власність чи надання у користування земельної ділянки, 12.03.2024 року в період часу з 10:00 год по 13:30 год, самовільно зайняв земельну ділянку без кадастрового номеру, яка має обмеження у вигляді водоохоронної зони водного об'єкту та санітарно-захисної зони навколо об'єкта, на території Татарбунарської об'єднаної територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області, а саме східна околиця м. Татарбунари Білгород-Дністровського району Одеської області на відстані 286 метрів від перехрестя вулиць Першотравнева та Чорноморська, яка відповідно до ст. 87 Водного кодексу України є водоохоронною зоною та ст. 114 Земельного кодексу України є санітарно-захисною зоною, розоравши земельну ділянку площею 0,8351 га.
29 березня 2024 року між прокурором Білгород - Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 за участю захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_6 та добровільною згодою представника потерпілого Татарбунарської міської ради ОСОБА_4 , укладено угоду про визнання винуватості у відповідності до вимог ст. 472 КПК України.
Згідно даної угоди прокурор Білгород - Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_3 та обвинувачений ОСОБА_5 та захисник адвокат ОСОБА_6 дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 197-1 КК України, істотних для даного кримінального провадження обставин, обвинувачений беззастережно визнав свою винуватість у зазначеному діянні.
Також, вказаною угодою між сторонами була досягнута домовленість про призначення покарання ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 197-1 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком, з покладанням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
В підготовчому судовому засіданні представник потерпілого Татарбунарської міської ради ОСОБА_4 надав згоду на затвердження угоди про визнання винуватості від 29.03.2024 року.
В підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 беззастережно визнав свою винуватість у зазначеному злочині; дав згоду на застосування узгодженого виду та розміру покарання у разі затвердження угоди; просив затвердити угоду про визнання винуватості та призначити узгоджене покарання.
В підготовчому судовому засіданні захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_6 також просив затвердити угоду про визнання винуватості та призначити ОСОБА_5 узгоджене покарання.
Прокурор в судовому засіданні зазначив, що при укладенні угоди про визнання винуватості дотримані вимоги норм КПК України та КК України, просив угоду про визнання винуватості затвердити та призначити обвинуваченому узгоджене в угоді покарання.
В угоді передбачені наслідки укладання та затвердження угоди про визнання винуватості встановлені ст. 473 КПК України та наслідки її невиконання.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.
Відповідно ст. 468 КПК України в кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
В підготовчому судовому засіданні встановлено, що дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 197-1 КК України, а саме: самовільне зайнятті земельної ділянки, щодо земель в охоронних зонах та санітарно - захисних зонах.
Згідно ст. 12 КК України даний злочин передбачений ч. 2 ст. 197-1 КК України відноситься до категорії нетяжкого злочину.
При цьому, судом з'ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права, визначені абзацом 1, 4 п.1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладання та затвердження даної угоди, передбачені ч.2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення та вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Суд переконався, що укладання угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз, або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені угодою.
Також судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України та Кримінального Кодексу України.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості укладеної між прокурором Білгород - Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 за участю захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_6 та добровільною згодою представника потерпілого Татарбунарської міської ради ОСОБА_4 і призначення обвинуваченому узгодженої сторонами міри покарання.
Цивільний позов не заявлявся.
Речові докази та процесуальні витрати у справі відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 374, 474, 475, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд
Затвердити угоду про визнання винуватості від 29 березня 2024 року укладену між прокурором Білгород - Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 за участю захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_6 та добровільною згодою представника потерпілого Татарбунарської міської ради ОСОБА_4 .
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.197-1 КК України і призначити йому узгоджене в угоді покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_5 звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном на 1 (один) рік.
Згідно ст.76 КК України покласти на ОСОБА_5 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В силу положень ч. 1 ст. 165 КВК України іспитовий строк ОСОБА_5 обчислювати з моменту проголошення вироку, тобто з 01 липня 2024 року.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили не обирати.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених ст. 394 КПК України до Одеського апеляційного суду через Тарутинський районний суд Одеської області у 30-денний строк з моменту його проголошення.
Копію вироку обвинуваченому, захиснику, представнику потерпілого та прокурору вручити негайно після його проголошення.
Суддя ОСОБА_1