Справа № 752/4901/24
Провадження № 2/752/3919/24
Іменем України
28 червня 2024 року місто Київ
Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Ольшевської І.О.,
за участю секретаря судових засідань Стороженко С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання підземної автостоянки, втрат від інфляційних процентів та 3% річних, -
До Голосіївського районного суду м. Києва надійшов позов ТОВ «Управляюча компанія «Венеція», за результатом розгляду якого позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УК «Венеція» суму заборгованості за договором про участь у витратах на обслуговування підземної автостоянки і обслуговуючої території за період листопада 2020 р. по лютий 2024р. в загальному розмірі - 17 857,07 грн., яка складається із суми основної заборгованості в розмірі - 16 960,00 грн.; суми інфляційного збільшення боргу в розмірі - 682,34 грн.; суми 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі - 214,73 грн.
В обґрунтування позову вказує, що ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» змінило назву з ТОВ «Ліко-Житлосервіс». ОСОБА_1 володіє машиномісцем АДРЕСА_1 ) з 27.11.2020р., але не уклала новий договір на власне ім'я на обслуговування. Після отримання послуг з обслуговування підземної автостоянки на суму 27 520,00 грн. з листопада 2020 р. по лютий 2024 р., відповідач сплатила лише 10 560,00 грн., але не сплаченою залишилась заборгованість у розмірі 16 960,00 грн. Часткова оплата відповідачем свідчить про визнання та існування фактичних договірних відносин. Сума боргу на лютий 2024р. складає 17 857,07 грн., включаючи основну заборгованість, інфляційне збільшення та 3% річних.
11.03.2024р. ухвалою судді за вказаною позовною заявою відкрито провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
17.04.2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, яким відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що згідно з договором дарування від 27.11.2020, укладеним із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 є власником машиномісця АДРЕСА_1 . Договором №131 від 03.08.2009р., укладеним із попереднім власником машиномісця, регулювалася обслуговування території і стоянки. Сума за обслуговування стоянки складала 287,00 грн. за місяць. У зв'язку з тим, що умови Договору №131 не передбачали припинення його дії при переході права власності, з грудня 2020 року відповідач сплачувала платежі за утримання та експлуатацію стоянки в розмірі 287 грн/місяць, згідно з умовами договору, як правонаступник попереднього власника машиномісця. Крім того, відповідач вказує, що позивач не надав достовірних доказів того, що в період з грудня 2020 року по липень 2023 року послуги надавалися саме на суму 688 грн/міс.
30.04.2024 року до суду надійшла відповідь на відзив.
14.05.2024 року надійшли заперечення на відповідь на відзив.
01.05.2024 року позивач подав уточнену позовну заяву (заява про збільшення розміру позовних вимог), якою просив стягнути з з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» грошові кошти у сумі 19 119,14 грн., яка складається із суми основної заборгованості в розмірі 18 003.80 грн.; суми інфляційного збільшення боргу в розмірі 860,40 грн.; суми 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання 254,94 грн.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом встановлено, що 03.08.2009 року між ТОВ «Ліко-Житлосервіс» та ОСОБА_3 було укладено договір № 164 про участь у витратах на обслуговування підземної автостоянки та обслуговувану територію. Згідно з договором, власник зобов'язаний сплатити виконавцю частку витрат на утримання і експлуатацію стоянки, включаючи оплату послуг, енергії, води та комунальних послуг. Сума договору складає 287,00 гривень.
09.11.2021 року ТОВ «УК «Венеція» змінило найменування з попереднього найменування ТОВ «Ліко-Житлосервіс» на поточне найменування.
18.05.2012 року на підставі акту прийому-передачі житлового будинку від 01.12.2011 ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» передало, а ТОВ «Ліко-Житлосервіс», правонаступником якого є позивач, прийняло на обслуговування введений в експлуатацію у складі житлового будинку підземний паркінг.
Для обслуговування підземної автостоянки, утримання її в належному стані і забезпечення безпеки майна третіх осіб (власників автомобілів), TOB «Ліко-житлосервіс» уклало відповідні договори з підрядними організаціям щодо постачання електроенергії, забезпечення цілодобової охорони та організації контрольно-пропускного посту, технічного обслуговування та ремонту системи протипожежної безпеки
27.11.2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений ПН КМНО Шевковою О.В. та зареєстрований у реєстрі за №6498 договір дарування, відповідно до умов якого дарувальник безоплатно передає у власність належне йому машиномісце за АДРЕСА_1 та передав обдарованій його технічну документацію. Загальна площа машиномісця становить 20.3. кв.м. Це машиномісце належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) 23.07.2009 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 08.07.2009 № 1071С/НП право власності зареєстроване Комунальним підприємством Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна 04.08.2009 у реєстрову книгу № 356 за реєстровим № 59777. Цей дарунок сторони оцінюють у 1 625 842,04 грн.
З витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що 27.11.2020 року машиномісце АДРЕСА_1 зареєстровано за відповідачем на підставі вказаного вище договору дарування.
27.06.2023 року ОСОБА_4 повідомив листом за вх. № 409 про припинення правовідносин по договору № 131 від 03.08.2009р. на участь у витратах на обслуговування підземної автостоянки і обслуговування.
Зокрема лист містить інформацію про те, що 03.08.2009 між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Управління компанії» було укладено договір №131 на участь у витратах на обслуговування підземної автостоянки і обслуговуваної території. Відповідно до договору дарування машиномісця від 27.11.2020 року ОСОБА_4 не є власником машиномісця за номером АДРЕСА_1 .
Надалі, 31.08.2023р. відповідач винесла пропозицію про укладення договору про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки, як наступний власника машиномісця за номером АДРЕСА_1 , за результатом розгляду якої позивачем пропозиції ОСОБА_1 не були прийняті з огляду на те, що Договір про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки є по своїй правовій суті договором приєднання, а порядок і вартість надання послуг повинні бути однаковими для всіх споживачів (уніфіковані).
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд бере до уваги те, що відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із ст. 906 ЦК України, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір щодо умов укладення договору про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки. Відповідач не визнає ці умови, а також ініціює пропозиції щодо внесення змін до договору.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу в будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Долучений до справи примірник типового договору позивача не містить явної інформації про те, що договір про відшкодування витрат з утримання підземної автостоянки є договором приєднання. Якщо в договорі не зазначено, що він є договором приєднання і не вказані особливості таких договорів, це важливо, оскільки договори приєднання мають специфіку, при якій друга сторона (у цьому випадку власники місць на автостоянці) не може впливати на умови договору і приймає їх як даність.
А отже, між сторонами не укладено договір про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки, внаслідок того, що відповідач не приймає умови договору запропоновані позивачем.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої особи (кредитора) певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд приймає до уваги те, що відповідно до положень ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій та вчинків осіб, які породжують права та обов'язки.
Цивільні права та обов'язки зокрема, виникають з договорів та інших правочинів. Внаслідок укладення договору сторони набувають права та обов'язки.
Їх зміна та припинення має відбуватися у такій же формі, як і укладення договору. У разі порушення прав та обов'язків сторін договору їх захист відбувається способами, передбаченими ст. 16 ЦК України. Зокрема, такими способами є визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення, припинення правовідношення тощо.
З огляду на вищезазначене, можна зробити висновок, здійснення нарахувань за тарифами, які відповідач не погоджувала, шляхом підписання договору про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки є неправомірним.
Для визначення моменту припинення (розірвання) договору слід виходити з того, як зазначене питання врегульоване в самому правочині, а за відсутності такого врегулювання мають застосовуватися приписи розділу II глави 53 ЦК України, якими врегульовані питання укладення, зміни та розірвання договору та положення глави 63 ЦК щодо регулювання послуг.
У відповідності до ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежно ї якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. У разі ненадання, надання неналежної якості послуги з управління багатоквартирним будинком споживач має право викликати управителя для перевірки якості наданих послуг. Порядок перевірки якості надання комунальних послуг та якості послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов'язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача. Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості.
При вирішенні даного спору, суд бере до уваги те, що факт використання відповідачем машиномісця свідчить про використання послуг, що надаються позивачем, таких як забезпечення охорони, забезпечення електроенергії і т.д., а отже про споживання комунальних послуг, що зокрема вбачається з квитанцій, долучених до позову, якими відповідач здійснила платежі на рахунки ТОВ ««Управляюча компанія «Венеція»». Ці платежі були спрямовані на оплату за бездоговірним користуванням автостоянкою (машиномісце №34 на вул. Ломоносова у Києві) на суми 4128.00 та 1376.00 гривень відповідно.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частин 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Однак, суд не приймає розрахунок заборгованості, складений позивачем, так як між сторонами відсутні відносини з приводу погодження вартості відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки.
Інших доказів про можливість застосування позивачем тарифу в розмірі 688 грн., який був би погоджений ОСОБА_1 , матеріали справи не містять, а тому вимога позивача про стягнення заборгованості в розмірі 19 119,14 грн. не доведена матеріалами справи.
Крім того, з огляду на те, що суд не знайшов достатніх підстав для стягнення із відповідача на користь позивача основної суми заборгованості за житлово-комунальні послуги, а відтак відсутні підстави для задоволення похідних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
У порядку ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем по фактично понесеним.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання підземної автостоянки, втрат від інфляційних процентів та 3% річних залишити без задоволення.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» (03189, м. Київ, вул. Ломоносова, 58-А, код ЄДРПОУ 30303467).
Відповідач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Повний текст рішення складений та підписаний 28.06.2024р.
Суддя І.О. Ольшевська