Справа № 347/3075/23
Провадження № 22-ц/4808/895/24
Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА Ю. С.
Суддя-доповідач Луганська
25 червня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Луганської В.М.
суддів - Баркова В.М., Мальцевої Є.Є.,
за участю секретаря - Кузнєцова В.В.
учасники справи
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2024 року, ухвалене судом у складі судді Кіцули Ю.С.,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обгрунтуванння якого вказала, що 06 листопада 2019 року ОСОБА_2 отримав від позивачки позику в розмірі 165 000 грн, що на день передачі грошей відповідало еквівалентові суми 6 000 євро за ринковим курсом, про що між ними було укладено договір позики, який нотаріально посвідчений ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу.
Відповідно до договору позики, ОСОБА_2 зобов'язався повернути ОСОБА_1 борг в строк не пізніше 06 листопада 2020 року без нарахування відсотків, як винагороди за користування позикою.
Відповідач своє зобов'язання не виконав і борг позивачу в зазначений договором позики термін не повернув.
У зв'язку з викладеним просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь 238 982,45 грн боргу, в тому числі 6960,65 грн - три проценти річних від суми позики за останній рік невиконання зобов'язань відповідачем та сплачений судовий збір.
У заявах від 15.04.2024 року просила суд в резолютивній частині судового рішення стягнути суму позики в іноземній валюті в розмірі 6000 євро.
Заочним рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 06 листопада 2019 року в сумі 169 950 грн, з яких 165 000 грн - основна заборгованість, 4 950 грн - 3% три відсотки річних.
Вирішено питання щодо судового збору. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, зазначивши, що боржник - ОСОБА_2 має повернути суму боргу, визначену з розрахунку 6 000 євро по офіційному курсу на дату ухвалення такого рішення і відповідно 3% річних штрафних санкцій за один рік (365 днів), вирахуваних від суми, визначеної Івано-Франківським апеляційним судом.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржниця зазначила, що судом не взято до уваги другу частину п. 1 договору позики, відповідно до якого визначено позику в розмірі 165 000 грн, що на день передачі грошей відповідало еквівалентові суми 6 000 євро (EUR) за ринковим курсом. Суд першої інстанції не врахував положення ч. 2 ст. 533 ЦК України. Оскільки суму позову було визначено з розрахунку суми 6 000 євро (EUR), тому згідно із відомостями з офіційного сайту Національного банку України, станом на 05.11.2023 - 1 Євро (EUR) становив 38,6703 грн, тому сума боргу відповідача на день звернення позивачки до суду складала 232021 грн.
Судом не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 22 квітня 2020 року у справі №740/4842/15-ц, відповідно до якої, якщо сторони договору позики домовилися про встановлення «валютного застереження в доларах США», то сума, що підлягала сплаті у гривні, на підставі ч. 2 ст. 533 ЦК України має визначатися за офіційним курсом долара США.
Позивачкою було визначено суму позову з розрахунку суми боргу за офіційним курсом євро станом на 05.11.2023 (дату подачі позовної заяви), у прохальній частині заяви від 15.04.2024 року, та у судовому засіданні від 17.04.2024 року нею висловлено прохання прийняти рішення про стягнення боргу за договором позики у сумі з розрахунку 6000 євро по офіційному курсу на дату ухвалення судом рішення з огляду на те, що дата винесення судом першої інстанції рішення по суті на момент надсилання заяв була невідома, а курс євро змінювався щодня.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримав апеляційну скаргу в межах її доводів.
У судове засідання ОСОБА_2 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без участі відповідача, який повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до нотаріально посвідченого договору позики грошей, ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 165 000 гривень в національній валюті України, тому саме 165 000 гривень, підлягають до стягненню за договором позики з боржника та дійшов висновку про стягнення на користь позивачки 3% річних із вказаної суми боргу.
Переглядаючи справу, апеляційний суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали 06 листопада 2019 року нотаріально посвідчений договір позики грошей, відповідно до якого ОСОБА_1 передала у ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 165 000 гривень, що на день передачі грошей відповідало еквівалентові суми 6 000 Євро за ринковим курсом до 06 листопада 2020 року без нарахування відсотків, як винагороди користування позикою.
Згідно п.2 договору позики, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики мав бути здійснений не пізніше 06 листопада 2020 року.
Звертаючись до суду позивачка просила суд стягнути суму боргу у розмірі 6000 Євро та стягнути 3% річних за останній рік перед подачею позову.
Колегією суддів з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що: у лютому 2024 року ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Івано-Франківської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2024 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_2 про відкриття щодо нього провадження у справі про неплатоспроможність боржника - як фізичної особи.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2024 року відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_2 . Введено процедуру реструктуризації боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_2 .
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядатиі вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України (пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України).
21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КузПБ), який установлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства із дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Тобто, частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги за участю боржника. Тому розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України.
Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (стаття 7 Кодексу України з питань банкрутства).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20) (провадження № 12-14гс21) зазначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17).
Предметом позову у цій справі є вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі в сумі 238982, 45 грн, що є еквівалентно 6000 євро на час подання позову.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2024 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_2 про відкриття щодо нього провадження у справі про неплатоспроможність боржника - як фізичної особи.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2024 року відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_2 . Введено процедуру реструктуризації боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_2 .
З огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Отже, виходячи зі змісту та підстав позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, спір між сторонами у цій справі виник з приводу грошового зобов'язання відповідача, відносно якого відкрита справа про банкрутство, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, згідно з наведеними вище приписами ГПК України.
Спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції.
Відповідно до ч.1 п.п.1,3, 4 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За встановлених обставин, рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2024 року слід скасувати, а матеріали цивільної справи №347/3075/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, передати до Господарського суду Івано-Франківської області, на розгляді якого перебуває справа №909/171/24 про неплатоспроможність боржника ОСОБА_2 .
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2024 року скасувати.
Матеріали цивільної справи №347/3075/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, передати до Господарського суду Івано-Франківської області, на розгляді якого перебуває справа №909/171/24 про неплатоспроможність боржника ОСОБА_2 , для розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 26 червня 2024 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді: В.М. Барков
Є.Є. Мальцева