Провадження № 33/803/1539/24 Справа № 201/2784/24 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Кононенко О. М.
25 червня 2024 року м. Дніпро
Суддя Дніпровського апеляційного суду Кононенко О.М., за участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , її представника, - адвоката Сухар С.В., потерпілого ОСОБА_2 та його представника - адвоката Доманського В.П. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року щодо:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1
у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, -
Цією постановою ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно неї на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП закрито у зв'язку зі збігом строку притягнення до адміністративної відповідальності.
При обставинах, зазначених в оскаржуваній постанові, 12 грудня 2023 року о 07 годині 50 хвилин, ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Кіа», державний номерний знак НОМЕР_1 , на перехресті нерівнозначних доріг по пр. Гагаріна (Науки) та вул. Бронетанкова в м. Дніпрі, виїжджаючи з другорядної дороги, не виконала вимог дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» та не надала переваги у русі, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який слідував по головній дорозі пр. Гагаріна (Науки). Своїми діями ОСОБА_1 порушила п. 16.11, д.з. 2.1 Розділу 33 Правил дорожнього руху України, спричинивши матеріальний збиток та механічні пошкодження зазначеним транспортним засобам.
В апеляційній скарзі особа, яка притягається до адміністративної відповіданості просить постанову скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що постанова суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою та прийнятою без з'ясування усіх обставин справи.
Зазначає, що судом не враховано, істотні порушені, які були допущені під час складання протоколу та схеми ДТП, як по-перше були складені за відсутності ОСОБА_1 , та двох свідків, протокол не містить відомостей щодо отриманих тілесних ушкоджень пасажирами автомобіля; співробітником поліції використано за відомо суперечливі вихідні дані щодо місця розташування автомобілів, не зазначено місця зіткнення транспортних засобів, коли саме водій ОСОБА_1 створила небезпеку для руху автомобіля під керуванням ОСОБА_2 .
Вказує, про те, що адміністративний матеріал направлений до суду не містить усіх доказів та даних медичної документації щодо триманих тілесних ушкоджень внаслідок ДТП, так як інспектору УПП в Дніпропетровській області надавалась виписка з медичної картки стаціонарного хворого щодо діагнозу та лікування, однак не дочекавшись результату про ступень виявлених тілесних ушкоджень адміністративний матеріал був направлений до суду. Саме ці обставини перешкоджали належному розгляду справи та слугували підставою для повернення адміністративного матеріали на дооформлення, однак судом першої інстанції оцінку цим порушення не надано.
Вбачає, в діях водія ОСОБА_2 ряд адміністративних правопорушень, а саме: невідповідність кольору та покриття кузова автомобіля даним зазначеним у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, а також відсутність страхового полісу.
Вважає, що саме порушення п. 12.3 ПДР водієм ОСОБА_2 перебуває у причинному зв'язку із настанням ДТП, оскільки у разі дотримання ОСОБА_2 швидкісного режиму, останній міг уникнути зіткнення, шляхом застосування екстреного гальмування.
В письмових поясненнях наданий суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 акцентує увагу на тому, що положення ст. 247 КУпАП є імперативними та не передбачають обов'язку суду визначати питання винуватості чи невинуватості особи у разі закінчення на момент розгляду справи строку накладання адміністративного стягнення. Враховуючи, що на час винесення оскаржуваної постанови закінчився визначений ст. 38 КУпАП строк притягнення до адміністративної відповідальності, та відсутня подальша процесуальна можливість досліджувати докази та вирішувати питання про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Заслухавши учасників справи, а саме: особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та її представника, - адвоката Сухар С.В., які просили задовольнити апеляційну скаргу, скасувати постанову судді та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП; вислухавши думку потерпілого та його представника, які кожен окремо заперечували проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та просили постанову судді залишити без змін; перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, виходжу з наступного.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги про відсутність в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, є необґрунтованими з огляду на наступне.
Так, висновок суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, в їх сукупності, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД№649577 від 20.02.2024, складеному у відповідності до ст. 256 КУпАП, яким зафіксовані обставини вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП; схемою місця ДТП та фототаблицею до неї, на якій зафіксовано розташування транспортних засобів, дорожні знаки, дорожня розмітка та локалізація механічних пошкоджень автомобілів; письмовими поясненнями потерпілого ОСОБА_2 від 12.12.2023.
Надаючи оцінку вищенаведеним доказам, вважаю що “поза розумним сумнівом” останніми підтверджується, вина ОСОБА_1 , яка при в'їзді на перехрестя нерівнозначних доріг із другорядної дороги не надала дорогу автомобілю «BMW», д.н.з. НОМЕР_2 , що наближався до перехрестя по головній дорозі, чим порушила п. 16.11 ПДР, в результаті чого відбулося зіткнення транспортних засобів.
Відповідно до п. 16.11 ПДР України, на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху.
За пунктом 2.1. Розділу 33 «Дорожні знаки» ПДР України встановлено, що дорожній знак 2.1 «Дати дорогу» наказує, що водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під'їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі.
При вирішенні питання первинності порушень Правил дорожнього руху, відповідно до викладеній правовій позиції Верховного Суду України в своєму рішенні в справі № 5-18кс14 від 20 листопада 2014 року, у випадку виникнення ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їх діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, потребує встановлення причинного зв'язку між діянням (порушенням ПДР) кожного з них та наслідками, що настали, дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв, того, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з'ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричиненні наслідку.
Причинний зв'язок в автотранспортних правопорушеннях відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями ПДР й відповідними наслідками.
Твердження водія ОСОБА_1 , що остання при виїзді на перехрестя нерівнозначних доріг виїжджаючи з другорядної дороги, заздалегідь бачила, рух автомобіля “БМВ”, однак розраховувала на те, що останній їде з дозволеною швидкістю, тому вона вважала, що встигне зробити маневр повороту, не вважаю слушними, оскільки останні не виключають виконання ОСОБА_1 вимог п.16.11 ПДР України.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, а саме схему ДТП та фототаблицю до неї, локалізацію механічних пошкоджень транспортних, враховуючи пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та потерпілого, звертаю увагу на те, що виїзд на перехрестя транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 відбувся тоді, коли на нього вже виїхав транспортний засіб "БМВ", що рухався по головній дорозі. Так, при виборі швидкості, водієм ОСОБА_1 не була врахована дорожня обстановка та її умови, а саме розташування за її напрямком руху дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», через, що ОСОБА_1 , наближаючись до перехрестя, оглядовість якого їй не обмежувалась, повинна була не продовжувати рух та не здійснювати будь-яких маневрів, які змусять інших учасників дорожнього руху, які мають перевагу у русі змінити його напрямок, з огляду на що дії водія ОСОБА_1 первинно призвели до створення аварійної ситуації і як наслідок дорожньо-транспортної пригоди.
З огляду на вищезазначене твердження особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про обопільність вини водіїв та порушення ОСОБА_2 п.12.3 ПДР, спростовуються в сукупності зібраними доказами, окрім того матеріали справи не містять беззаперечних даних щодо перевищення швидкості водієм ОСОБА_2 .
Посилання ОСОБА_1 та її адвоката на висновок експерта №ЕД-19/104-24/24789-ІТ від 17.06.2024 року на підтвердження доводів щодо перевищення швидкості та порушення п. 12.3 ПДР водієм ОСОБА_2 , вважаю неприйнятними, так як даний висновок не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки на вирішення експерта були поставлені питання та надані вихідні дані ОСОБА_1 , що вплинули на результати висновку зробленого експертом.
Апеляційні доводи щодо істотних порушень, які були допущені під час складання протоколу та схеми ДТП, вважаю також неприйнятними, оскільки даний протокол відповідає вимогам ст. 256 КУпАП та містить в собі всі обставини, необхідні для вирішення справи по суті, зокрема фактичні дані вчиненого протиправного діяння були викладені в повному обсязі. Схема місця ДТП містить дорожню розмітку, місце розташування автомобілів, напрямок руху транспортних засобів і не містить суттєвих суперечностей, які впливають на об'єктивне відтворення обставин ДТП та у повному об'ємі дозволяє встановити дорожні умови та обстановку, що склалась на відповідній ділянці дороги.
Твердження апелянта про те, що протокол складено за її відсутності та без участі двох свідків, не слугують підставою для скасування оскарженої постанови судді, оскільки відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 неодноразово викликалась до УПП задля складання протоколу та ознайомлення з матеріалами адміністративної справи, на підтвердження чого наявні копії скрін-шоту про направлення смс-повідомлення та повісток про виклик. Доводи ОСОБА_1 щодо відсутності двох свідків під складання протоколу не є слушними, оскільки відповідно до вимог ст. ст. 254, 256 КУпАП, участь останніх не є обов'язковою, а тому їх відсутність не вплинула на достовірність та повноту викладених у протоколі даних.
Щодо посилання на відсутність у протоколі даних про спричинені тілесні ушкодження, вважаю їх безпідставними, розгляд у даній адміністративній справі здійснювався в суді першої інстанції в межах протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП стосовно ОСОБА_1 , у зв'язку з чим предметом судового розгляду не є порушення правил безпеки дорожнього руху особою, які мають ознаки кримінального правопорушення.
Крім того ненадання особами, яким спричинені тілесні ушкодження довідок або висновків про ступінь їх тяжкості не може свідчити, що в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності або іншої особи наявні ознаки кримінального правопорушення, з огляду на що у суду відсутні підстави для вирішення питання про передачу матеріалів прокурору, органу досудового розслідування в порядку вимог ст. 253 КУпАП.
Окрім того, ОСОБА_1 було достеменно відомо, що в провадженні патрульної поліції перебував адміністративний матеріал за фактом ДТП за її участі, що остання також не заперечувала під час судового розгляду та в апеляційній скарзі, оскільки з її слів зверталась до поліцейського з клопотанням про надання направлення на предмет визначення характеру та тяжкості тілесних ушкоджень.
Відносно посилань особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо наявності в діях водія ОСОБА_2 ряду адміністративних правопорушень, що виразились на думку ОСОБА_1 у відсутності страхового полісу та невідповідності кольору кузову автомобіля вказаному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, то дані обставини не мають доказового значення щодо дорожньо-транспортної пригоди та є другорядними і такими, що не спростовують винуватість ОСОБА_1 та порушення нею п.16.11 ПДР.
Твердження апелянта щодо істотних порушень допущених місцем судом, які виразились у встановленні вини особи, у разі спливу встановленого законом строку притягнення до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі, не приймаю до уваги, з огляду на таке.
Так, положеннями ст. 280 КУпАП визначено порядок встановлення обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, а саме спочатку з'ясовується чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, а вже після їх з'ясування вирішується питання про накладання адміністративного стягнення, у зв'язку з чим встановлення вини особи вважаю обов'язковим при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
У даному випадку, зважаю на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 16.04.2019 року у справі 927/623/18 де вказано, що з правового аналізу п. 7 ст. 247 КУпАП вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини.
Отже, з урахування того, що на час постановлення оскаржуваного рішення, а саме 30 квітня 2024 року сплинув строк накладання адміністративного стягнення, суд першої інстанції встановлюючи вину ОСОБА_1 та закриваючи провадження у справі на підставі п.7 ст. 247 КУпАП діяв відповідно до вимог закону.
Таким чином, досліджені та перевірені місцевим судом обставини свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй адміністративного правопорушення та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), оскільки відповідно до вимог ст. 38 КУпАП на момент розгляду справи тримісячний строк притягнення до адміністративної відповідальності минув, а підстави для закриття провадження на підставі п. 1 ч.1 ст.247 КУпАП, суддя місцевого суду не вбачав, постанова судді є законною та обґрунтованою та такою, що скасуванню з викладених в апеляційній скарзі підстав не підлягає.
Аналізуючи інші доводи апеляційної скарги, вважаю їх непереконливими з огляду на те, що вони головною мірою мають формальний характер, а в решті полягають у переоцінці окремих доказів на користь сторони захисту, з наданням їм оцінки, яка не відповідає їх дійсному змісту та не узгоджується з іншими доказами, а також в акцентуванні уваги на другорядних обставинах, що не мають істотного значення і не спростовують винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому адміністративному правопорушенні.
При апеляційному перегляді постанови судді не встановлено порушень судом першої інстанції ст. ст. 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення.
За наведеного, неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді, не встановлено.
Таким чином, вважаю необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову судді першої інстанції, без змін.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Постанову постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року щодо ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя О.М. Кононенко