Провадження № 22-ц/803/5542/24 Справа № 201/14366/23 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 19
19 червня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Шавкун Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення коштів за нікчемним договором, -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом посилаючись на те, що 03 червня 2022 року між нею та ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, за умовами якого вона продала належний їй транспортний засіб марки Nissan Note, об'ємом 1598 см.куб., 2007 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 .
03 червня 2022 року між нею та ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» був укладений договір фінансового лізингу № 1967, відповідно до умов якого, зокрема п.п. 3.1-3.4 об'єктом лізингу був цей самий автомобіль марки Nissan Note, об'ємом 1598 см.куб., 2007 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 .
26 жовтня 2022 року, через порушення платіжної дисципліни з боку лізингоодержувача ОСОБА_1 , спірний автомобіль було вилучено.
Рішенням Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська від 03 березня 2023 року у цивільній справі № 202/11088/22 з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» стягнуто прострочену заборгованість за договором фінансового лізингу № 1967 від 03 червня 2022 року у розмірі 11774,69 грн.
Позивач зазначає, що помилилась з природою правочинів і була введена в оману з боку ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ», уклала зовсім інші два правочини, а саме договір купівлі-продажу транспортного засобу та договір фінансового лізингу.
Окрім того, зазначає, що помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки вона мала намір отримати від відповідача кредит під заставу майна, та в свою чергу не мала наміру передавати права на своє авто за отримані в кредит кошти.
Крім того, вона не мала наміру продавати свій автомобіль за ціну у 3 рази нижче, чим його дійсна ринкова вартість, а тому вважає недійсним в силу закону (нікчемним) і договір фінансового лізингу, оскільки товариство не має відповідної ліцензії на надання фінансових послуг, сторони не дотрималися вимог закону про нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу.
За таких обставин вимушена звернутися до суду та просити суд визнати недійсним договору купівлі-продажу, витребувати майно з чужого незаконного володіння та стягнути кошти за нікчемним договором.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами помилковість сприйняття нею природи укладених договорів, обман з боку товариства та відсутність у останньої внутрішньої волі на укладення саме цих договорів.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не вірно з'ясовані обставини справи, судом взагалі не досліджувались докази наявні у матеріалах справи, та не було надано їм оцінку, на підставі чого було неправильно визначено відповідно обставини правовідносин. Зазначає, що у ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» відсутня ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, а саме фінансового лізингу станом на дату підписання сторонами договору фінансового лізингу від 03 червня 2022 року, що є підставою для визнання нікчемним договору фінансового лізингу від 03 червня 2022 року, визнання договорів купівлі-продажу автомобіля від 03 червня 2022 та фінансового лізингу від 03 червня 2022 року недійсними й підставою для задоволення похідної вимоги про витребування автомобіля з чужого незаконного володіння, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Окрім того, зазначає, що помилилась щодо природи запропонованих їй договорів, тобто помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, бо була введена в оману товариством, і замість кредитного договору (договору позики) для отримання грошових коштів та договору застави автомобіля, в забезпечення повернення позики, які не передбачають передачу права власності на заставлене майно до позикодавця, уклала два правочини зовсім інші за своєю природою, договір купівлі-продажу транспортного засобу та договір фінансового лізингу, а за таких обставин зазначені договори підлягають визнанню недійсними судом, а на зазначені обставини суд належної уваги не звернув та не надав належної оцінки й ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 03 червня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» в приміщенні ТСЦ № 1249 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, за умовами якого позивач продала товариству належний їй транспортний засіб марки Nissan Note, об'ємом 1598 см.куб., 2007 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 .
Також, 03 червня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» був укладений договір фінансового лізингу № 1967, відповідно до п.п. 3.1-3.4 якого об'єктом лізингу був цей самий автомобіль марки Nissan Note, об'ємом 1598 см.куб., 2007 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 .
26 жовтня 2022 року, через порушення платіжної дисципліни з боку лізингоодержувача ОСОБА_1 спірний автомобіль було тимчасово вилучено.
Відповідно до рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 03 березня 2023 року у справі № 202/11088/22 з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» стягнуто прострочену заборгованість за договором фінансового лізингу № 1967 від 03 червня 2022 року у розмірі 11774,69 грн.
Згідно із частиною першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства України, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
При цьому договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 799 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до частини першої статті 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).
Згідно із статтею 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Підставою недійсності правочину, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За змістом статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однієї зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
На підставі вище зазначеного, суд враховує, що саме стороною позивача обрано спосіб захисту своїх прав, як звернення із позовом щодо визнання договору купівлі-продажу та фінансового лізингу недійсним, з підстав визначених статті 229 ЦК України, як помилки щодо обставин, які мають істотне значення, при укладанні оспорюваного правочину.
У розумінні положень статей 203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок покупця вчинити на користь продавця дію майнового характеру, а продавця передати продавцю майно у власність покупця.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договорів купівлі-продажу та фінансового лізингу замість кредитного договору та договору застави, суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 335/8252/14-ц (провадження № 61-6516св18) та від 06 березня 2019 року у справі № 2-761/06 (провадження № 61-12912св18).
Разом з цим, про наявність помилки при укладенні договорів купівлі-продажу автомобіля та фінансового лізингу, свідчать лише пояснення позивача, в той же час, позиція позивача не визнана відповідачем, та за змістом наявного у матеріалах справи відзиву, заявлено про обізнаність позивача про умови договору купівлі-продажу транспортного засобу та фінансового лізингу та їх наслідки, як укладених після досягнення всіх істотних умов між сторонами.
Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочинів, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу та фінансового лізингу, судом не встановлено.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».
Окрім того, укладаючи оспорювані договори, позивач була дієздатною особою та усвідомлювала наслідки вчинення таких дій, та її волевиявлення було направлено на настання реальних наслідків щодо неї.
Крім того, позивачем не доведено, що така помилка мала місце саме на час укладання оспорюваних договорів, натомість питання стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за договором фінансового лізингу від 03 червня 2022 року, у тому числі вилучення об'єкту фінансового лізингу були предметом розгляду в межах цивільної справи № 202/11088/22, за результатами розгляду якої, Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська 03 березня 2023 року ухвалено рішення на користь ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ», яке набрало законної сили.
З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу транспортного засобу та фінансового лізингу, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними оспорюваними договорами й не доведено обман з боку товариства, не доведена і відсутність у неї внутрішньої волі на укладення саме цих договорів. Оскільки суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, тому заявлені вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення коштів за нікчемним договором задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від вимог про визнання недійсним договору купівлі - продажу.
Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Колегія суддів звертає увагу, що завданням цивільного судочинства у контексті статті 2 Цивільного процесуального кодексу України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що підписуючи оспорювані договори вона вважала, що підписує саме кредитний договір та договір застави, є безпідставними, оскільки за змістом договорів відображається обізнаність обох сторін про зміст оспорюваних договорів на час їх підписання, добровільність і вільність сторін направлених на їх укладання, як таких що відповідають їх дійсним намірам та волевиявленню.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що укладаючи спірні договори помилилася щодо правової природи правочину, а тому вказані обставини свідчать про наявність помилки та відсутність наміру позбавити себе права власності на автомобіль, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивачем не доведено наявність помилки в своїх діях, помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не може бути підставою для визнання правочину недійсним у розумінні положень статті 229 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» відсутня ліцензія на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, а саме фінансового лізингу станом на дату підписання сторонами договору фінансового лізингу, а тому наявні підстави для визнання договору нікчемним, висновків суду не спростовують, оскільки не свідчать про відсутність внутрішньої волі позивача на їх укладення.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та як наслідок дійшов до невірного висновку, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 141 ЦПК України, судові витрати, у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна