24 червня 2024 року
м. Київ
справа № 523/3039/18
провадження № 51-2538ск24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу з доповненням засудженої ОСОБА_4 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201816140000221, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2023 року ОСОБА_4 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання, які стосуються запобіжного заходу, а також речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_4 визнано винуватою у таємному викраденні чужого майна, що завдало значної шкоди потерпілому.
Так, ОСОБА_4 03 лютого 2018 року приблизно о 16:20, перебуваючи у спальні квартири АДРЕСА_2 , куди зайшла шляхом вільного доступу, реалізуючи свій злочинний намір, діючи з прямим умислом направленим на таємне викрадення чужого майна, з метою особистого збагачення, впевнившись, що за нею ніхто не спостерігає, викрала гроші, які належать ОСОБА_5 , а саме: 122 000 грн та 128 дол. США, що за курсом валют Національного банку України становить 3 567, 23 грн, чим спричинила потерпілому майнову шкоду на загальну суму 126 167, 23 грн.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 13 лютого 2024 року вирок районного суду щодо ОСОБА_4 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу з доповненням
У касаційній скарзі з доповненням ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо неї та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів засудженої зводиться до тверджень про те, що її винуватість не доведено поза розумним сумнівом та щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження доказів належності грошей ОСОБА_5 .
На переконання ОСОБА_4 рішення ухвалено за сфабрикованими матеріалами справи та з порушенням норм процесуального права, оскільки всупереч приписам ч. 2 ст. 234 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) обшук у її помешканні проведено без ухвали слідчого судді.
Також наголошує, що судпершої інстанції не допитав свідків, а суд апеляційної інстанції в свою чергу відмовив у допиті свідка ОСОБА_6 та не повідомив про апеляційний розгляд провадження потерпілого.
За твердженням скаржниці, апеляційний суд свої висновки належним чином не мотивував, не навів вичерпних мотивів щодо необґрунтованості апеляційної скарги, унаслідок чого рішення цього суду не відповідає вимогам статтей 370, 419 КПК.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За приписами ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Водночас касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин й не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі з доповненням, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених районним та апеляційним судами.
За статтею 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Зважаючи на це, Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі з доповненням доводи, якими засуджена оспорює встановлені за результатами судового розгляду обставини, оскільки вони стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Доводи ОСОБА_4 про те, що кримінальне провадження щодо неї було сфабриковано, не є слушними та спростовуються сукупністю безперечних доказів, досліджених в судовому засіданні та оцінені судом під час ухвалення вироку.
Верховний Суд відзначає, що ОСОБА_4 не заперечує того факту, що в день події вона забрала гроші собі на зберігання. Водночас, стверджує, що гроші навпаки були раніше викрадені її родичами та щодо цього факту вона перша звернулася до правоохоронних органів із заявою.
Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, висунуту версію засудженої суд належним чином перевірив і спростував.
Так, в основу свого рішення районний суд поклав, зокрема, показання потерпілого ОСОБА_7 , який пояснив, що у листопаді він разом з ОСОБА_7 зняли з депозиту у банку 100 000 грн, які зберігали у квартирі, в якій також були інші гроші. Щодо самого кримінального правопорушення, то про обставини його вчинення він дізнався від матері, яка по телефону повідомила, що їх квартиру обікрала ОСОБА_4 , яка приходила до неї (матері) та просила гроші у борг, у проханні якої було відмовлено.
У своїх показаннях свідок ОСОБА_7 (матір потерпілого), серед іншого, зазначила, що в якийсь момент розмови з онукою ОСОБА_4 у квартирі, яка почала оговорювати ОСОБА_5 , вона відвернулася, а засуджена пішла до іншої кімнати, де згодом свідок побачила відчинені вікна та виявила зникнення грошей.
Зміст показань потерпілого і свідка детально відображений у вироку, суд не знайшов підстав сумніватися у їх достовірності й уважав такими, що узгоджуються із дослідженими письмовими доказами, зокрема:
протоколом огляду місця події від 03 лютого 2018 року, відповідно до якого оглянута квартира АДРЕСА_2 та, поміж іншого встановлено в кімнаті № 1 біля входу коробки з речами, а на підлозі розкидані речі, як і в кімнаті № 2, а на підвіконні сліди від взуття;
договором банківського вкладу від 12 травня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_7 , передала грошову суму у розмірі 100 000 грн на депозитне зберігання на строк 6 місяців до 12 листопада 2017 року (включно);
заявою ОСОБА_4 про добровільну видачу грошових коштів, викрадених 03 лютого 2018 року за адресою: АДРЕСА_3 ;
протоколом огляду від 04 лютого 2018 року, з якого убачається, що ОСОБА_4 добровільно видала прозорий пакет, в якому знаходилися гроші в сумі 122 000 грн та 128 дол. США , а також договір депозиту на ім'я ОСОБА_7 ;
Тут, у контексті доводів засудженої щодо проведення несанкціонованого обшуку в її квартирі, суд касаційної інстанції наголошує, що факт добровільності видачі грошей ОСОБА_4 не заперечує ні в касаційній скарзі, ні в доповненні до неї. Крім того, відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій не покладали протокол обшуку в основу своїх рішень на підтвердження винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.
Таким чином, як убачається зі змісту вироку, під час судового провадження було з'ясовано усі передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, у вироку наведено докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Що стосується посилань засудженої про те, що суд не допитав свідків, то колегія суддів враховує, що вона не зазначає, яким чином нездійснення їх допиту могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення і якою саме інформацією володіли ці особи, котра могла вплинути на обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК. До того ж касатор не вказує чи заявляла сторона захисту в місцевому суді клопотання, яке б суд безпідставно не задовольнив чи не розглянув, про допит слідчої ОСОБА_8 , яка, на переконання ОСОБА_4 , мала б пояснити щодо порушень під час слідчих дій.
Також є безпідставними доводи засудженої про те, що суд апеляційної інстанції відмовив у допиті свідка ОСОБА_6 та не повідомив про розгляд кримінального провадження потерпілого.
Як убачається з доданої копії рішення апеляційного суду, захисник відмовився від клопотання в частині повторного допиту ОСОБА_6 , а потерпілий був належним чином повідомлений про дату і час судового засідання, втім до апеляційного суду не з'явився, у зв'язку з чим апеляційний розгляд кримінального провадження відбувся за його відсутності, проти чого не заперечували ні прокурор, ні обвинувачена, ні її захисник.
Крім того, колегія суддів, не залишає поза увагою, що засуджена, вказуючи на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК, не зазначає взагалі, які саме її доводи в апеляційній скарзі суд апеляційної інстанції не перевірив та на які з них не надав відповіді в судовому рішенні.
Згідно з положеннями ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, за результатом перегляду в межах і в порядку, визначених приписами статей 404, 405 КПК, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а під час залишення апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, наводяться мотиви, що спростовують її доводи.
З наявної в провадженні копії оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що цей суд перевіряв вирок районного суду за доводами апеляційних скарг сторони захисту щодо невідповідності викладених у ньому висновків фактичним обставинам кримінального провадження та недоведення винуватості ОСОБА_4 в суді.
Не залишає поза увагою Суд і той факт, що Одеський апеляційний суд за клопотанням сторони захисту дослідив лист Одеської місцевої прокуратури № 3 від 07 червня 2018 року, № 10/1-1298-18, та дійшов обґрунтованого висновку, що він не є доказом, який підтверджує факт належності викрадених грошей саме ОСОБА_4 .
Погоджуючись із вироком суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов обґрунтованих висновків щодо безпідставності доводів апеляційних скарг про відсутність факту крадіжки обвинуваченою ОСОБА_4 , зазначивши, що районний суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив зібрані органом досудового розслідування докази, дав їм належну правову оцінку.
В аспекті дотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК, колегія суддів враховує, що приписи пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зобов'язують суд обґрунтовувати своє рішення, не можна тлумачити як такі, що вимагають детальної відповіді на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 цієї Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Зважаючи на вимоги кримінального процесуального закону та позицію ЄСПЛ в аспекті оцінки аргументів учасників справи щодо мотивування судових рішень, викладену, зокрема, у справі «Салов проти України» (рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), суд апеляційної інстанції належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційних скарг, вмотивовано погодившись з рішенням місцевого суду. Недотримання ним приписів статей 370, 419 КПК колегія суддів Верховного Суду не вбачає.
Ухвала апеляційного суду є належно умотивованою й обґрунтованою, у ній наведено переконливі мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався під час постановлення рішення.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин справи виключає будь-яке інше розумне пояснення події, що була предметом судового розгляду, крім того, що вказане вище кримінальне правопорушення було вчинено ОСОБА_4 і вона є винуватою у його вчиненні.
За змістом оскаржених судових рішень вбачається, що сукупність доказів, покладених в обґрунтування винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їй злочину, підтверджують як подію кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, так і винуватість ОСОБА_4 у його вчиненні, що було доведено поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами.
Таким чином, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би могли бути безумовними підставами для скасування судових рішень, постановлених щодо засудженої ОСОБА_4 , за змістом оскаржених судових рішень та доводів касаційної скарги з доповненням суд касаційної інстанції не встановив. Обґрунтування касаційної скарги з доповненням не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою з доповненням засудженої ОСОБА_4 .
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою з доповненням засудженої ОСОБА_4 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3