Окрема думка
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Крата В. І.
20 червня 2024 року
м. Київ
справа № 333/395/22
провадження № 61-9753св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В., касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 7 лютого 2023 року, в складі судді: Наумової І. Й., і постанову Запорізького апеляційного суду від 31 травня 2023 року, у складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С. касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 7 лютого 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 травня 2023 року залишив без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України для) відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформульованого у постанові від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, щодо можливості зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу.
Ухвала касаційного суду мотивована тим, що:
державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закон (частина перша статті 30 Закону № 606-XIV);
виконавчий документ на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
виконавче провадження підлягає закінченню у випадках, передбачених частинами першою та другою статті 49 Закону № 606-XIV. У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом;
Верховий Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду підтримав висновок судів попередніх інстанцій у цій справі (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року у справі № 202/1182/22, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 521/14329/20, в ухвалі від 14 вересня 2023 року у справі № 754/19209/21, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постановах від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г, від 16 травня 2018 року у справі № 10/56-08);
разом із цим Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 сформував протилежний висновок щодо застосування положень законів № 606-XIV та № 1404-VIII;
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що згідно зі статтею 30, частинами першою та другою статті 50 Закону № 606-XIV як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав є завершенням виконавчого провадження, після чого ніякі інші дії державний виконавець не вчиняє. Незняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби; тому порушене право боржника слід захистити шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача;
аналогічні висновки сформував також Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 522/8685/13 та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22;
колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформульованого у постанові від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, щодо можливості зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу. Такий відступ має полягати у висновку, який неодноразово викладав у постановах Верховний Суд у складі колегій суддів Першої, Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду і підтримали суди першої й апеляційної інстанцій у справі № 333/395/22, а саме якщо виконавець повернув виконавчий документ стягувачу, а не органу, який його видав, то виконавче провадження є незавершеним і відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника. Якщо боржник вважає, що для продовження виконання виконавчого документа немає підстав, то може ініціювати вирішення питання про визнання цього документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України), і зняття арешту з майна з цієї підстави.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2024 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що:
при передачі цивільної справи № 333/395/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не врахувала, що правовідносини в адміністративній справі № 817/928/17 хоча і виникли на стадії виконання судового рішення після повернення виконавчого документа стягувачу, проте фактичні обставини не є подібними, оскільки у справі № 817/928/17, від висновків у якій пропонується відступити, встановлено відсутність заборгованості у боржника перед стягувачем на час вирішення судом питання про зняття арешту з майна боржника, натомість у розглядуваній справі встановлено існування заборгованості у заявниці перед стягувачем, що і стало підставою для відмови у задоволенні скарги;
щодо посилання в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на те, що аналогічні висновки до тих, які викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, сформував також Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 08 червня 2022 року у справі № 522/8685/13 та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22, то Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за таких обставин, справа відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України може бути передана на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду;
Велика Палата Верховного Суду вважає відсутніми підстави, передбачені частиною третьою статті 403 ЦПК України, для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Не можу погодитися із висновками Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.
1. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
2. Тлумачення частини п'ятої статті 403 ЦПК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що єдиною передбаченою законом умовою реалізації права колегії суддів є доходження судом висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому у Великої Палати відсутні підстави надавати правову оцінку такому висновку на предмет його дочасності чи обґрунтованості, а також визначати додаткові, порівняно із законодавчо встановленими, умови реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку, прав такого суду.
3. Згідно частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:
1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції;
2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
4. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 308/13912/19 (провадження № 14-16цс21) повернуто справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. В ухвалі зазначено, що: «у цій справі підставою звернення до суду стала необхідність встановлення факту поранення заявника під час виконання обов'язків військової служби з метою подальшого отримання допомоги від гуманітарних організацій і пенсії як ветерану війни, який брав участь в антитерористичній операції. Заявник, який має намір претендувати на пенсійні виплати, пов'язані зі статусом, визначеним ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у касаційній скарзі обґрунтував порушення судами правил юрисдикції, зокрема, викладеним у постанові від 23 січня 2019 р. у справі № 127/16029/18 висновком ВС у складі колегії суддів Першої СП КЦС, а не іншого касаційного суду. Крім того, ВП ВС звертає увагу на те, що 27 березня 2019 р. вона прийняла постанову у справі № 310/8703/17, в якій особа з метою подальшого оформлення статусу, визначеного ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», й отримання відповідних соціальних виплат звернулася до суду із заявою про встановлення факту залучення до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Таке встановлення було необхідне для отримання заявником статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, у якому заінтересована особа відмовила через відсутність належних підтверджень відповідного факту. Заявник у тій справі стверджував, що у нього відсутній спір із заінтересованою особою, щоби звертатися з адміністративним позовом, а чинне законодавство нібито не передбачає позасудового порядку встановлення необхідного для заявника юридичного факту. ВП ВС виснувала, що, оскільки законодавство передбачає спеціальний порядок встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, то в окремому провадженні не можна встановити юридичний факт залучення заявника до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, який фактично підтвердить належність заявника до осіб з інвалідністю внаслідок війни. У тій же справі ВП ВС вказала на наявність юрисдикції адміністративного суду для розгляду спору, коли заінтересована особа отримала від заявника документи, які підтверджують факт його залучення до невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, проте надала відмову, яку заявник, маючи документальні підтвердження зазначеного факту, вважає безпідставною (п.п. 29-30 постанови). За змістом ч. 6 ст. 404 ЦПК України справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду не тільки тоді, коли ВП ВС дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, але й тоді, якщо вона дійде висновку про недоцільність розгляду справи ВП ВС».
5. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 760/31042/18 (провадження № 14-109цс21) повернуто справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. В ухвалі зазначено, що: «у цій справі суди встановили, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, розпорядженням Солом'янської РДА від 07 листопада 2017 р. № 769 ОСОБА_1 , його дружину - ОСОБА_2 , дочку - ОСОБА_3 та сина - ОСОБА_4 зараховано на облік потребуючих поліпшення житлових умов та включено в список першочергового забезпечення житлом за категорією «учасники бойових дій, залучені до антитерористичної операції». У справі № 712/5476/19 ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку ВС у складі колегії суддів КАС, сформульованого у постанові від 10 червня 2019 р. у справі № 135/617/17, щодо віднесення до адміністративної юрисдикції спору про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області з відмови учаснику бойових дій у виплаті грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, а також про зобов'язання виплатити таку компенсацію. У постанові від 29 вересня 2020 р. ВП ВС додатково зазначила, що для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов'язання надати такі приміщення чи компенсацію відступає від висновку, сформульованого у постанові від 18 квітня 2018 р. у справі № 806/104/16, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства. Означені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв'язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг). Крім того, ВП ВС у постанові від 07 листопада 2018 р. у справі № 553/4650/14-а (К/9901/1396/18) (провадження № 11-930апп18) дійшла висновку про те, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Розрахунки й обґрунтування до показників видатків на соціальні потреби у проектах державного бюджету України та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до закону. Відповідно до ст. 18 КАС України справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу (…) здійснення, надання, одержання соціальних виплат розглядаються місцевими загальними судами як адміністративними. Отже, ВП ВС вже викладала у своїх постановах висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, а тому заявником не дотримано умов передачі справи на розгляд ВП ВС, передбачених ч. 6 ст. 403 ЦПК України».
6. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/2487/20 (провадження № 14-141цс21) повернуто справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду. В ухвалі зазначено, що: «сама по собі відсутність висновку ВП ВС щодо визначення юрисдикції у певних правовідносинах, починаючи з 08 лютого 2020 р. (у зв'язку набранням чинності ЗУ від 15 січня 2020 р. № 460-ІХ не є підставою для передачі справи на розгляд ВП ВС. Посилаючись на оскарження судових рішень з підстав порушення судами правил юрисдикції, скаржники не обґрунтували порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень ВС у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібними правовідносинами. Відсутність судових рішень іншого касаційного суду свідчить про право КЦС у складі ВС висловити правову позицію щодо спору у цій справі з застосуванням критеріїв, висловлених ВП ВС у вищевказаних постановах».
7. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 367/4695/20 (провадження № 14-12цс21) прийнято для продовження розгляду та призначено справу до розгляду. В ухвалі зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду, враховуючи таке. Позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції і заявляв про таке порушення в суді апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду не розглядала аналогічних справ та не викладала висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах за позовом громадської організації споживачів в інтересах невизначеного кола споживачів. Колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дотримані умови, передбачені частиною шостою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду».
8. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 761/3540/20 (провадження № 14-17цс21) прийнято для продовження розгляду та призначено справу до розгляду. В ухвалі зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду, враховуючи таке. Позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції і заявляв про таке порушення в суді апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду не розглядала аналогічних справ та не викладала висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах за позовом громадської організації до політичної партії про визнання протиправними дій та рішень політичної партії. Колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дотримані умови, передбачені частиною шостою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду».
9. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).
9.1. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
10. За таких обставин, практика Великої Палати Верховного Суду стосовно прийняття та повернення справ: є непослідовною, вибірковою та непередбачуваною з точки зору розумного спостерігача; навряд чи послідовною з позиції тлумачення умов, закріплених статті 403 ЦПК України. Тому у Великої Палати Верховного Суду були відсутні підстави для повернення справи № 333/395/22.
Суддя В. І. Крат