26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 592/15657/21
провадження № 61-1863св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне підприємство «Спеціалізований комбінат»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «Спеціалізований комбінат» на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 жовтня 2022 року у складі судді Сидоренко А. П. та постанову Сумського апеляційного суду від 10 січня 2023 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,
Короткий зміст позовної заяви
У грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Спеціалізований комбінат» (далі - КП «Спеціалізований комбінат») про визнання користувачем місця поховання.
Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його рідна бабуся ОСОБА_2 , поховання якої здійснено його батьком ОСОБА_3 .
ОСОБА_2 похована на кладовищі «Засумське» на вул. Степана Бандери в м. Суми. Після смерті батька позивача (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), за місцем поховання бабусі доглядала його мати ОСОБА_4 , яка померла в 1997 році.
Зазначав, що він займається доглядом місця поховання ОСОБА_2 , а саме: зробив огорожу, встановив новий хрест, прибирає територію від сміття, вивозить його за межі кладовища, видаляє бур'яни, займається озелененням могили, саджає чагарники, живі квіти, відновлює пагорб після усадки гранту, стежить за станом гробниці.
З метою отримання свідоцтва про поховання він звернувся до відповідача, проте, йому відмовлено з огляду на відсутність у нього оригіналу свідоцтва про смерть ОСОБА_2 . Такі дії відповідача унеможливлюють його право користування місцем поховання бабусі та в майбутньому розпоряджатися місцем поховання, як користувача місця родинного поховання, а також здійснювати в цій могилі підпоховання.
З урахуванням наявного у нього повторно виданого свідоцтва про смерть на померлу бабусю ОСОБА_2 він є користувачем місця її поховання.
ОСОБА_1 просив визнати його користувачем місця поховання бабусі ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та похована на території Засумського кладовища в м. Суми.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 31 жовтня 2022 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_1 користувачем місця поховання бабусі ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та похована на території Засумського кладовища в м. Суми.
Стягнено з КП «Спеціалізований комбінат» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 908 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав достатні докази на підтвердження того факту, що він є належним користувачем місця поховання своєї бабусі.
Постановою Сумського апеляційного суду від 10 січня 2023 року апеляційну скаргу КП «Спеціалізований комбінат» залишено без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 жовтня 2022 року в цій справі залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач має свідоцтво про смерть бабусі ОСОБА_2 , а тому безпідставними є доводи відповідача про те, що повторно видане свідоцтво не є його оригіналом, оскільки повторно видане у встановленому порядку свідоцтво про державну реєстрацію акта цивільного стану відповідно до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» має таку ж юридичну силу, як і свідоцтво, видане вперше.
Отже, позивач є онуком померлої бабусі ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично здійснює догляд за місцем її поховання та має свідоцтво про смерть цієї особи, а тому позивач є користувачем місця поховання ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2023 року КП «Спеціалізований комбінат» направило засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 жовтня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 січня 2023 року, просило оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 9901/929/18, провадження № 11-239заі20, від 14 січня 2021 року у справі № 9901/584/19, провадження № 11-275заі20, Верховного Суду від 08 листопада 2022 року у справі № 420/2473/22; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини п'ятої статті 6, статей 8, 11, частини першої статті 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу», Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19 листопада 2003 року № 193; суд помилково відніс справу до малозначних.
Заявник вважає, що з огляду на норми Закону України «Про поховання та похоронну справу», Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19 листопада 2003 року № 193, на підставі повторного свідоцтва про смерть на кладовищах підпоховання померлого в існуючу родинну могилу не дозволяється та користувачем місця поховання (родинного поховання) можуть бути не тільки родичі померлого, а також інша особа, а саме виконавець волевиявлення або особа, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого та/або має відповідне свідоцтво про смерть, видане вперше, і свідоцтво про поховання.
При цьому, сам по собі факт догляду за могилою, облаштування огорожі чи встановлення намогильного хреста не є належним і достатнім щодо предмета доказування в цій справі в розумінні Закону України «Про поховання та похоронну справу» та не може бути підставою для визнання особи користувачем місця поховання (родинного поховання).
Крім того, згідно з обліковими даними відповідача встановлено, що позивач з приводу отримання свідоцтва про поховання або визнання його користувачем місця поховання померлої бабусі до ритуальної служби не звертався.
Виконання судових рішень та визнання того факту, що повторне свідоцтво про смерть ОСОБА_2 щодо визнання особи користувачем місця поховання (родинного поховання) має таку ж юридичну силу, як і свідоцтво, видане вперше, стане підставою порушення законних прав інших осіб, які відповідно до статей 11, 12, 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» здійснювали поховання померлого та/або мають оригінал свідоцтва про смерть (видане вперше) і свідоцтво про поховання.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження за касаційною скаргою відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до копії свідоцтва про народження батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Згідно з копією метричної книги батька ОСОБА_3 , який народився в 1914 році, його батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
З повторного свідоцтва про смерть, виданого Ковпаківським районним у місті Суми відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області 13 вересня 2018 року, вбачається, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» користувач місця поховання (місця родинного поховання) - особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.
За змістом частини першої, третьої, четвертої, п'ятої статті 6 Закону України «Про поховання та похоронну справу» усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті.
Виконання волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо кремації тіла, поховання в іншому населеному пункті здійснюється відповідно до закону.
Дії щодо тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення померлого неможливе.
У разі відсутності відповідного волевиявлення померлого вилучення у нього анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів здійснюється відповідно до закону.
Згідно зі статтею 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» за зверненням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого відповідно до затвердженої проектної документації. За бажанням одного з родичів, визначених у частині п'ятій статті 6 цього Закону, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання.
Після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Це свідоцтво дає право його пред'явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов'язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству. Забороняється здійснювати поховання інших померлих (підпоховання), встановлення намогильної споруди, склепу без згоди користувача місця поховання (користувача місця родинного поховання).
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Необхідного мінімального переліку вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19 листопада 2003 року № 193, укладання договору-замовлення на підпоховання померлого в родинну могилу проводиться на підставі свідоцтва про смерть померлого, згоди користувача місця родинного поховання, оригіналу свідоцтва про смерть чи свідоцтва про поховання першого похованого.
Згідно з повторним свідоцтвом про смерть, виданого Ковпаківським районним у місті Суми відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області 13 вересня 2018 року, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, позивач має свідоцтво про смерть бабусі ОСОБА_2 , а також повторно видане у встановленому порядку свідоцтво про державну реєстрацію акта цивільного стану в розумінні статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», яке має таку ж юридичну силу, як і свідоцтво, видане вперше.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 є онуком померлої бабусі ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично здійснює догляд за місцем її поховання, позивач надав підприємству ритуальної служби повторне свідоцтво про смерть похованої у могилі своєї бабусі, яка померла до введення в дію Закону України «Про поховання та похоронну справу», дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач підтвердив своє право користувача місця поховання ОСОБА_2 .
На час смерті бабусі позивача видача такого свідоцтва про поховання передбачено не було.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 9901/929/18, провадження № 11-239заі20, від 14 січня 2021 року у справі № 9901/584/19, провадження № 11-275заі20, Верховного Суду від 08 листопада 2022 року у справі № 420/2473/22.
У наведених справах різними є предмет позову, його підстави, а також встановлені відмінні від цієї справи фактичні обставини, тому посилання в касаційній скарзі на зазначені висновки, викладені Верховним Судом, є безпідставними.
Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначив пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Ця правова норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен обґрунтувати, у чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовані неправильно).
У касаційній скарзі немає належного обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження, у чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду.
Зазначені доводи заявника колегія суддів відхиляє з огляду на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас доводи заявника фактично зводяться до незгоди із наданою судами оцінкою обставинам справи та вказують на переоцінку доказів у справі.
Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд помилково відніс справу до малозначних є безпідставними, оскільки ця справа є незначної складності, враховуючи предмет позову та фактичні обставини справи.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відкриваючи касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд врахував посилання в касаційній скарзі, зокрема, на підпункт в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та переглянув оскаржувані судові рішення.
Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями.
Підстави касаційного оскарження не підтвердилися.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржуваних судових рішень - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Спеціалізований комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 жовтня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська