26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 755/7988/20
провадження № 61-11655св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест сервіс», ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих Олександр Олександрович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест сервіс» на постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Нежура В. А., Вербова І. М., Соколова В. В.,
Короткий зміст позовної заяви
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест сервіс» (далі - ТОВ «Мегаінвест сервіс»), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О. О., про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна.
Позов обґрунтований тим, що між нею та Публічним акціонерним товариством «Астра Банк» (далі - ПАТ «Астра Банк») укладений кредитний договір від 16 квітня 2013 року № 400100044585023. Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором укладений іпотечний договір від 16 квітня 2013 року, відповідно до якого банку передано в іпотеку двокімнатну квартиру, площею 45,7 кв. м, за адресою: кв. АДРЕСА_1 . Право власності на предмет іпотеки належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 16 квітня 2013 року.
Згідно з повідомленням про відступлення прав вимоги від 06 грудня 2013 року, їй стало відомо, що ПАТ «Астра Банк» відступив право вимоги за її кредитним договором Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»).
З 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк».
У січні 2020 року на офіційному сайті «Прозоро продажі» розміщено оголошення про продаж на «голландському» аукціоні право вимоги за кредитним договором від 16 квітня 2013 року № 400100044585023, укладеним з фізичною особою; зазначено предмет іпотеки.
Відповідно до протоколу електронного аукціону № UA-EA-2020-01-03-000129-b переможцем стало ТОВ «Мегаінвест Сервіс», укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором, договором іпотеки. Ніяких повідомлень про зміну кредитора чи вимоги про усунення порушень по кредитному договору позивач не отримувала. 20 лютого 2020 року з Державних реєстрів прав на нерухоме майно, іпотек, заборон та інших їй стало відомо, що 14 лютого 2020 року приватний нотаріус вніс запис про право власності на підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року, зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ОСОБА_2 на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку».
Вважала, що ці дії є незаконними. На виконання умов іпотечного договору позивач застрахувала за свої кошти на користь іпотекодержателя предмет іпотеки і в подальшому виконувала цю умову кожного поточного року. Враховуючи те, що нею не порушено умови кредитного, іпотечного договорів, вважала, що ПАТ «Астра Банк», ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Мегаінвест Сервіс» не набули права звернення стягнення на предмет іпотеки. Для реалізації способу стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі необхідним є надсилання двох повідомлень - вимогу про порушення основного зобов'язання, повідомлення про намір укласти договір. Таких повідомлень вона не отримувала. Крім того, переуступка права вимоги за кредитним договором здійснена 04 лютого 2020 року, запис про реєстрацію права власності здійснено 14 лютого 2020 року, тобто без дотримання 30-денного строку для отримання боржником повідомлення про вручення вимоги про усунення порушення. В порушення вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку» вона позбавлена переважного права купити предмет іпотеки. Їй не надавався на ознайомлення звіт про оцінку майна, чим порушено право рецензування звіту. В спірній квартирі зареєстровані неповнолітні діти і при відчуженні квартири мала бути згода органу опіки й піклування, однак її не було.
ОСОБА_1 просила судвизнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 14 лютого 2020 року № 11, укладений між ТОВ «Мегаінвест сервіс» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округуЗолотих О. О., скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51152935 від 14 лютого 2020 року 19:04:39 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: кв. АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру за зазначеною адресою.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2021 року у позові відмовлено.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 червня 2020 року, з урахуванням постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, скасовано та знято арешт з квартири за адресою: кв. АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Мегаінвест Сервіс» на законних підставах отримало право вимоги за кредитним та іпотечним договорами до ОСОБА_1 . До ТОВ «Мегаінвест Сервіс» перейшли всі права та обов'язки, що мав ПАТ «Дельта Банк», в тому числі, з урахуванням виконання ПАТ «Дельта Банк» вимоги про направлення повідомлення ОСОБА_1 про порушення, усунення порушень, наслідки невиконання порушень, - право на реалізацію предмета іпотеки.
Постановою Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2021 року скасовано, прийнято постанову про часткове задоволення позову.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири № 11 , виданого 14 лютого 2020 року, за адресою: кв. АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «Мегаінвест сервіс» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О. О.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51152935 від 14 лютого 2020 року 19:04:39, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. про реєстрацію права власності на квартиру, за адресою: кв. АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач уклала договори із страховими компаніями, які не були визначені (погоджені) іпотекодержателем у договорі іпотеки, що може свідчити про невідповідність дії позивача умовам укладеного між сторонами договору іпотеки. Проте, наведені обставини не призвели до будь-яких негативних наслідків для іпотекодержателя, крім того, починаючи з 2014 року банком жодного разу не висловлювалось заперечення на адресу позивача щодо неналежного виконання умов договору іпотеки щодо страхування об'єкта іпотеки та особистого страхування. Порушення позивачем взятих на себе зобов'язань щодо страхування предмету іпотеки, і зокрема, укладення відповідних договорів страхування із неузгодженими із іпотекодержателем страховими компаніями має наслідком настання відповідальності у виді збільшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами, а не звернення стягнення на предмет іпотеки.
У свою чергу, позивач належним чином виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, у ОСОБА_1 простроченої заборгованості станом на 04 лютого 2020 року не було.
Повідомлення ПАТ «Дельта Банк» від 19 березня 2019 року підписано особою без зазначення її прізвища, посади і необхідного обсягу повноважень для підписання і направлення від імені банку такого повідомлення.
Отже, неможливо стверджувати, що повідомлення оформлено належним чином, відповідно до вимог закону і його направлено позивачу, що буде мати для останньої правові наслідки, передбачені договором про іпотеку.
Оскільки зазначений правочин укладений з порушенням вимог частини першої статті 203, статті 210 ЦК України, і є таким, що порушує законні права та інтереси позивача, тому підлягав скасуванню.
Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу квартири, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування державної реєстрації на право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 , і такими діями у позивача буде відновлено її порушене право.
Разом з тим, одночасне пред'явлення позовних вимог про витребування майна та про визнання недійсним правочину є помилковим, оскільки ці позовні вимоги є взаємовиключними, а рішення, яким одночасно будуть задоволені такі вимоги, призведе до конфлікту інтересів та неможливості одночасного виконання цих вимог, адже виконання однієї вимоги виключає можливість виконання іншої, тому у задоволенні зазначеної позовної вимоги відмовлено.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови задоволено частково.
Стягнено з ТОВ «Мегаінвест сервіс», ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 2 669,60 грн з кожного. Стягнуто з ТОВ «Мегаінвест сервіс», ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу по 28 350 грн з кожного.
Апеляційний суд, виходячи з часткового задоволення апеляційної скарги, наявності клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, співмірності та складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, дійшов висновку про зменшення стягнення витрат понесених на отримання правничої допомоги з 100 000,00 грн до 50 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2022 року ТОВ «Мегаінвест сервіс» направило засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, просило постанову апеляційного суду в частині задоволених вимог скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі та додаткову постанову суду апеляційної інстанції скасувати, відмовити у задоволенні заяви щодо компенсації витрат на правничу допомогу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, провадження № 12-97гс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, провадження № 14-222цс18, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, провадження № 14-711цс19; у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 761/21540/16-ц, провадження № 61-16919св18, від 24 червня 2020 року у справі № 459/3382/16-ц, провадження № 61-14598св18, від 10 червня 2020 року у справі № 442/4416/16-ц, провадження № 61-17670св19, від 15 вересня 2021 року у справі № 766/18974/18, провадження № 61-6657св21, від 02 жовтня 2019 року у справі № 754/15589/14-ц, провадження № 61-3066св19, від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, провадження № 61-6301св18, від 28 листопада 2018 року у справі № 910/17819/17.
Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ТОВ «Мегаінвест сервіс» користувався повідомленням, яке надіслано 19 березня 2019 року ПАТ «Дельта Банк», а згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Проте не отримання іпотекодавцем та заінтересованими особами повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» не є підставою визнавати укладений правочин недійсним, а є підставою для відшкодування збитків.
Крім того, діти позивача не є власниками спірної квартири та зареєстровані в ній після укладення договорів кредиту та іпотеки.
Позивач не надала належних та допустимих доказів, які мали довести, що майно вибуло не з її волі.
Також, апеляційний суд порушив строк розгляду цієї справи.
Разом з тим, матеріали справи не містять заяви від представника позивача до закінчення судових дебатів щодо компенсації судових витрат на правничу допомогу, детальний розрахунок та вартість таких витрат.
Аргументи інших учасників справи
У січні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду клопотання про підтримання касаційної скарги, в якій просила касаційну скаргу задовольнити повністю.
У січні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ющенко О. С., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними. У разі продовження розгляду справи, касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Зазначає, що оскільки зобов'язання позивача щодо страхування квартири виконані в повному обсязі і належним чином, то з урахуванням статті 33 Закону України «Про іпотеку», у відповідача відсутні підстави для звернення стягнення на майно. При цьому, жодної вимоги про усунення порушення ні ТОВ «Мегаінвест сервіс», ні ПАТ «Дельта Банк» позивачу не направляли.
Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2020 року та постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року у цивільній справі № 755/4684/20, та постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року у цивільній справі № 755/14389/20 встановлено відсутність з боку позивача порушень кредитного договору від 16 квітня 2013 року № 4001000044585023, в тому числі в частині необхідності страхування зазначеної квартири.
Також, позивач належним чином виконувала свої зобов'язання за кредитним договором і, як наслідок, простроченої заборгованості станом на 04 лютого 2020 року не було.
Разом з тим, повідомлення ПАТ «Дельта Банк» від 19 березня 2019 року є підробленим.
Щодо оскарження додаткової постанови апеляційного суду, позивач зазначає, що у матеріалах справи є всі докази понесення таких витрат, в тому числі і детальний опис робіт та акт виконаних робіт, тому немає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Також позивач повідомляє, що протягом 5 днів після ухвалення судового рішення Верховним Судом, позивач має намір подати докази понесення витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. У задоволенні заяви ТОВ «Мегаінвест сервіс» про зупинення дії та виконання постанови Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року відмовлено.
У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження за касаційною відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 квітня 2013 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 400100044585023, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 250 000,00 грн; строк користування з 16 квітня 2013 року до 2033 року; повернення кредиту має відбуватися згідно з графіком, який є невід'ємною частиною договору; кредит надається на оплату за нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 ; за користування кредитом щомісячно має сплачуватися процентна винагорода в розмірі 18,9 % річних. В день укладання кредитного договору між позичальником та ОСОБА_1 укладений договір поруки; договори страхування з Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «АКСОР» (далі - ТДВ «СК «АКСОР»).
Між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 (поручитель) та ОСОБА_1 (позичальник) 16 квітня 2013 року укладений договір поруки № 400100044585023/П.
Цього ж дня між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, який укладений одночасно з договором купівлі-продажу квартири та забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором. Предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 .
06 грудня 2013 року на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про відступлення прав вимоги, підписане ПАТ «Астра Банк» та АТ «Дельта Банк».
У період з 07 квітня 2014 року до 16 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування», Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування», Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Юнівес» укладені договори добровільного страхування майна фізичних осіб.
ПАТ «Дельта Банк» 19 березня 2019 року направило ОСОБА_1 повідомлення про усунення порушень основного зобов'язання та надання копій платіжних документів про сплату страхових внесків за кредитним договором від 16 квітня 2013 року № 400100044585023 та іпотечний договір від 16 квітня 2013 року. В повідомленні зазначено, що починаючи з 16 квітня 2014 року в матеріалах кредитної справи відсутні страхові платежі, документи, що підтверджують виконання зобов'язань щорічних чи квартальних страхових платежів за договорами страхування щодо страхування ризиків відносно предмету іпотеки, що є грубим порушенням умов договору. Також в повідомленні зазначено, що згідно з пунктом 3.1 іпотечного договору від 16 квітня 2013 року іпотекодержатель має право у разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки, достроково вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до пункту 5.2 іпотечного договору, після спливу 30 днів з часу отримання повідомлення та ненадання в цей період платіжних документів про сплату страхових внесків, вони як іпотекодержатель, мають намір звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку».
Згідно з протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-01-03-000129-b 27 січня 2020 року відбувся електронний аукціон, власник активів (майна) є ПАТ «Дельта Банк», переможцем став учасник - ТОВ «Мегаінвест Сервіс», склад лоту - право вимоги за кредитним договором від 16 квітня 2013 року № 400100044585023, укладеним з фізичною особою. Забезпечення: 1. двокімнатна квартира, загальною площею 45,7 кв. м, житловою площею 27,7 кв. м, що знаходиться за адресою: кв. АДРЕСА_1 , іпотекодавцем є позичальник. 2. Договір поруки з фізичною особою. Ціна продажу лоту 196 534,46 грн.
Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 04 лютого 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Мегаінвест Сервіс» банк відступив шляхом продажу товариству належних банку права вимоги до позичальників, заставодавців, іпотекодавців, поручителів зазначених в додатку до договору.
Згідно з актом приймання-передачі кредитної справи від 04 лютого 2020 року ПАТ «Дельта Банк» в особі представника, що діє на підставі довіреності виданої уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», передав, а ТОВ «Мегаінвест Сервіс» прийняв кредитну справу по позичальнику ОСОБА_1 - кредитний договір від 16 квітня 2013 року № 400100044585023, іпотечний договір від 16 квітня 2013 року, договір поруки від 16 квітня 2013 року № 400100044585023/П.
07 лютого 2020 року суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідністю «Приват-Оцінка» складено звіт про оцінку майна - квартири АДРЕСА_1 , яким визначено ринкову вартість цієї квартири станом на 07 лютого 2020 року - 229 950 грн, без ПДВ.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, укладеного 14 лютого 2020 року ТОВ «Мегаінвест Сервіс» (іпотекодержатель, продавець), діючи відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», продав, а ОСОБА_2 (покупець) купила квартиру АДРЕСА_1 . Право на продаж цього майна будь-якій особі належить іпотекодержателю на підставі іпотечного договору від 16 квітня 2013 року, договору про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги від 04 лютого 2020 року. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О. О., договір зареєстровано в реєстрі за № 11.
На підставі зазначеного договору 14 лютого 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності на цей об'єкт нерухомості за ОСОБА_2 .
З копій свідоцтв про народження вбачається, що ОСОБА_1 має дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання особи діти зареєстровані у квартирі за адресою: кв. АДРЕСА_1 , з 11 лютого 2019 року.
До справи приєднано надані Київським державним нотаріальним архівом на запит ТОВ «Мегаінвест Сервіс» документи - копії повідомлення про усунення порушення та повідомлення про вручення, які містяться в пакеті документів, на підставі яких приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. посвідчив договір купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року, за реєстровим № 11.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Заявник оскаржує постановуКиївського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині зазначена постанова апеляційного суду Верховний Суд не переглядає.
Щодо визнання договору-купівлі продажу недійсним
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
У частині першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі статтею 33 Закону в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини першої статті 35 цього Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати; передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (частини 1-5 статті 36 Закону).
Відповідно до частини першої статті 38 цього Закону, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
Аналіз зазначених положень Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що зверненню стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом позасудового врегулювання, має передувати виконання іпотекодержателем обов'язку письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір звернути стягнення на це майно, за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) вказано, що за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов'язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання.
Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.
Суд апеляційної інстанції встановив, що у пункті 3.4 іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець зобов'язаний застрахувати за свій власний кошт на користь іпотекодержателя предмет іпотеки від ризиків та на умовах, що визначені кредитним договором, завчасно узгодивши умови страхування та перелік страхових ризиків з іпотекодержателем. іпотекодавець зобов'язаний не пізніше дня нотаріального посвідчення цього договору надати іпотекодержателю оригінальний примірник (-и) відповідного (-их) страхового (-их) договору (-ів), полісу (-ів), з урахуванням в ньому Іпотекодержателя як вигодонабувача за таким (-ми) договором (-ами) страхування, а також оригінал (-и) відповідного (-их) платіжного (-их) документу (ів), що підтверджує (-ють) внесення іпотекодавцем відповідної страхової суми.
Згідно з пунктом 1.3 кредитного договору від 16 квітня 2013 року позичальник у день укладання цього договору укладає договори страхування з ТВД «СК«АКСОР» на періоди, вказані у пунктах 3.3.6 та 3.3.7 цього договору від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування та від настання нещасного випадку.
ОСОБА_1 16 квітня 2013 року уклала договір добровільного страхування від нещасних випадків у ТВД «СК «АКСОР» № 2996215261, строк дії якого становив 1 рік. Надалі зазначені договори, укладені між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування», Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна», Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування». Отже, перший договір страхування укладений із належною страховою компанією ТВД «СК «АКСОР», а наступні договори укладені із страховими компаніями, які не були визначені (погоджені) іпотекодержателем у договорі іпотеки, що може свідчити про невідповідність дії позивача умовам укладеного між сторонами договору іпотеки.
Разом з тим, наведені обставини не призвели до будь-яких негативних наслідків для іпотекодержателя, крім того, починаючи з 2014 року банк жодного разу не висловлював заперечення на адресу позивача щодо неналежного виконання умов договору іпотеки щодо страхування об'єкта іпотеки та особистого страхування.
У пункті 3.3.8 кредитного договору від 16 квітня 2013 року закріплено, що у випадку отримання від кредитора повідомлення про зміну переліку акредитованих страхових компаній, позичальник зобов'язаний при укладанні договорів страхування на новий страховий період згідно з пунктами 3.3.6 та 3.3.7 цього договору, обрати страхову компанію згідно з наданим переліком, узгодити її з кредитором шляхом укладання із кредитором не пізніше ніж за 10 (десять) календарних днів до дати закінчення поточного періоду страхування договору про внесення змін та доповнень до цього договору.
При цьому, сторони дійшли згоди, що у разі порушення позичальником однієї або декількох умов цього пункту, до позичальника застосовується відповідальність у вигляді зміни розміру процентної винагороди (процентів) за користування кредитними коштами, без необхідності укладання будь-якого додаткового договору (правочину) до цього договору.
Тобто, порушення позивачем взятих на себе зобов'язань щодо страхування предмету іпотеки, і зокрема, укладення відповідних договорів страхування із неузгодженими із іпотекодержателем страховими компаніями має наслідком настання відповідальності у виді збільшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами, а не звернення стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, позивач належним чином виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, і, як наслідок, ОСОБА_1 простроченої заборгованості станом на 04 лютого 2020 року не мала, що підтверджується відповідними банківськими виписками та розрахунком заборгованості за договором кредиту від 16 квітня 2013 року № 400100044585023, тобто, станом на 04 лютого 2020 року у ОСОБА_1 відсутня прострочена заборгованість (несвоєчасна сплата чергового платежу) за кредитним договором від 16 квітня 2013 року № 400100044585023.
19 березня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» направив ОСОБА_1 повідомлення про усунення порушень основного зобов'язання, в якому вказав про усунення порушень, які об'єктивно не можуть бути усунені, оскільки час минув, і не вимагається усунення цих порушень на майбутнє, оскільки договірні відносини між сторонами тривають.
Тобто, можна зробити висновок, що зазначена причина для направлення такої вимоги, не пов'язана з реальним відновленням порушених прав банку щодо збереження предмета іпотеки.
Крім того, апеляційний суд оцінив копію вказаного повідомлення від 19 березня 2019 року як доказ у справі відповідно до статей 77-80, 89 ЦПК України та встановив, що воно підписано невстановленою особою, що ставить під сумнів дійсність цього повідомлення.
Також рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2020 року та постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року у цивільній справі № 755/4684/20, та постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року у цивільній справі № 755/14389/20 встановлено відсутність з боку позивача порушень кредитного договору від 16 квітня 2013 року № 4001000044585023.
Разом з тим, 14 лютого 2020 року приватним нотаріусом Золотих О. О. прийнято рішення про проведення державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_2 .
Верховний Суд також зазначає, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири містить посилання на те, що ТОВ «Мегаінвест Сервіс» не менше ніж за 30 днів до укладення цього договору письмово повідомило іпотекодавця, що підтверджується трекінгом № 0160208054209.
Водночас, посвідчуючи 14 лютого 2020 року спірний договір купівлі-продажу квартири, приватний нотаріус Золотих О. О. не звернув уваги на те, що ТОВ «Мегаінвест Сервіс» набуло прав іпотекодержателя лише 04 лютого 2020 року, що спростовує твердження продавця про повідомлення іпотекодавця про необхідність погашення заборгованості не менш ніж за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу.
Крім того, саме по собі відстеження за номером поштового відправлення не свідчить про зміст поштового відправлення та його адресата.
Оскільки ТОВ «Мегаінвест Сервіс» не набуло права звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання шляхом відчуження предмета іпотеки іншій особі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог частини першої статті 203, статті 210 ЦК України, і є таким, що порушує законні права та інтереси позивача, тому підлягав визнанню недійсним.
Щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди мають враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
За змістом частини другої статті 346 ЦК України право власності може бути припинене у випадках, встановлених законом.
ЦК України передбачено серед способів захисту порушених прав, зокрема, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству»), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
Таким чином, апеляційний суд, визнаючи недійсним договір купівлі-продажу квартири від 14 лютого 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Золотих О.О. і зареєстрований за № 11, укладений між ТОВ «Мегаінвест Сервіс» та ОСОБА_2 , дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування державної реєстрації на право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 , оскільки такими діями у позивача буде відновлено її порушене право.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, провадження № 12-97гс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, провадження № 14-222цс18, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, провадження № 14-711цс19; у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 761/21540/16-ц, провадження № 61-16919св18, від 24 червня 2020 року у справі № 459/3382/16-ц, провадження № 61-14598св18, від 10 червня 2020 року у справі № 442/4416/16-ц, провадження № 61-17670св19, від 15 вересня 2021 року у справі № 766/18974/18, провадження № 61-6657св21, від 02 жовтня 2019 року у справі № 754/15589/14-ц, провадження № 61-3066св19, від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, провадження № 61-6301св18, від 28 листопада 2018 року у справі № 910/17819/17. Проте, у наведених справах встановлені відмінні від цієї справи фактичні обставини, тому посилання в касаційній на зазначені висновки викладені Верховним Судом є безпідставними.
З огляду на це Верховний Суд відхиляє доводи відзиву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ющенко О. С., про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
Щодо оскарження додаткової постанови апеляційного суду
05 вересня 2022 року ОСОБА_1 подала до апеляційного суду заяву про стягнення судових витрат.
Заява обґрунтована тим, що у зв'язку з судовим розглядом цієї справи вона понесла витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн, та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 100 000 грн.
У вересні 2022 року ТОВ «Мегаінвест Сервіс» подано заперечення на заяву позивача щодо компенсації витрат на правничу допомогу, яка обґрунтована тим, що представник ОСОБА_1 - Чередніченко М. М. після проведення судових дебатів, зазначив суду, що він має намір подати заяву про компенсацію витрат на правничу допомогу, однак, судом зроблено зауваження, що це є порушенням процесу, оскільки заяви подаються до закінчення судових дебатів.
ТОВ «Мегаінвест Сервіс» подано додаткові письмові пояснення до заяви про компенсацію витрат на правничу допомогу, в яких зазначено, що адвокат Чередніченко М. М. з'явився як представник ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції лише 31 серпня 2022 року, а до цього ніколи не приймав участь у цій справі. В матеріалах справи містяться повноваження адвоката Стеців Р. І., яка представляла інтереси ОСОБА_1 разом з особистою участю ОСОБА_1 в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції до 23 лютого 2022 року, де ОСОБА_1 приймала участь з адвокатом Ільницьким О. О., який підписував та готував апеляційну скаргу. Також, 06 липня 2022 року, ОСОБА_1 подала клопотання про зупинення провадження через мобілізацію адвоката Ільницького О. О. З огляду на зазначене, товариство просило відмовити у заяві про компенсацію витрат на правничу допомогу.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови задоволено частково.
Стягнено з ТОВ «Мегаінвест сервіс», ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 2 669,60 грн з кожного. Стягнуто з ТОВ «Мегаінвест сервіс», ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу по 28 350 грн з кожного.
Апеляційний суд виходячи з часткового задоволення апеляційної скарги, наявності клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, співмірності та складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, дійшов висновку про зменшення стягнення витрат понесених на отримання правничої допомоги з 100 000,00 грн до 50 000,00 грн.
Заявник не погоджується з додатковою постановоюКиївського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року щодо компенсації витрат на правничу допомогу.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19), зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку із розглядом конкретної справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до позовної заяви ОСОБА_1 надано попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат на суму 10 000 грн за підписом адвоката Стеців Р. І.; договір про надання правової допомоги від 20 лютого 2020 року, укладений між Стеців Р. І. та ОСОБА_1 ; додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 20 лютого 2020 року; ордер № 1005167 від 04 червня 2020 року; копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю серії ТР № 000164 від 13 березня 2017 року; акт здачі-приймання виконаних робіт від 03 червня 2020 року; рахунок-фактуру від 03 червня 2020 року № ро-0000001 на суму 10 000 грн; квитанцію від 03 червня 2020 року № 0.0.1725818500.1 на суму 10 000 грн (сплата за надання правничої допомоги).
До апеляційної скарги, яка підписана адвокатом Ільницьким О. О., додано ордер адвоката Ільницького О. О. на представлення інтересів ОСОБА_1 на підставі договорів від 11 жовтня 2021 року № 11-10/21, від 11 жовтня 2021 року № 1146151; копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю серії КВ № 000408 від 21 січня 2019 року.
До заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, яка подана адвокатом Чередніченком М. М. в інтересах ОСОБА_1 надано договір про надання правової допомоги від 27 липня 2022 року № 27-07; додаткова угода № 1 до
договору про надання правової допомоги від 27 липня 2022 року № 27-07; акт приймання-передачі наданих послуг від 02 вересня 2022 року.
31 серпня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 до закінчення судових дебатів, в усному порядку заявив про стягнення правничої допомоги та зазначив, що докази на підтвердження якої буде подано протягом 5 днів після ухвалення судового рішення. З матеріалів справи вбачається, що Чередніченко М. М. виконав вимоги частини восьмої статті 141 ЦПК України.
Встановивши, що стороною позивача під час апеляційного перегляду справи заявлено про відшкодування витрат на правничу допомогу, а також те, що представник позивача протягом п'яти днів з моменту ухвалення судового рішення подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо витрат на правничу допомогу, детальний опис наданих послуг, акт приймання-передачі наданих послуг, враховуючи клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, співмірність та складність цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви про стягнення правничої допомоги та зменшення стягнення витрат понесених на отримання правничої допомоги під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції з 100 000,00 грн до 50 000,00 грн. При цьому, враховуючи задоволення двох вимог позивача, апеляційний суд правильно зазначив, що витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції складає 6 700,00 грн.
Доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять заяви від представника позивача до закінчення судових дебатів щодо компенсації судових витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, оскільки нормами процесуального закону не визначено, що така заява має бути подана виключно у письмовій формі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржуваних судових рішень - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест сервіс» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська